Будуть гідні зарплати тут – зникне мотивація покидати свою родину, свій дім, свою землю, їхати в чуже середовище і бути там чужим. Все це припиниться, коли країна розвиватиметься. Це пережили всі без винятку тепер уже розвинуті країни. Це проходила й у 1950 – 1960 роках Італія, коли її громадяни масово виїздили у США. Поступово, враховуючи гостру соціальну напругу, люди під час виборів робили свій вибір більш виважено. Із 1970 років Італія почала стрімко розвиватися. Сподіваюся, ми швидше пройдемо цей шлях”, – вважає економіст.

На своє місце у світовій геополітиці, світовій економіці у нас три-чотири роки. Тобто ми маємо шанс. І 2019-ий стане ключовим моментом, як ми цим шансом скористаємося

– Найважчі роки з точки зору економіки ми вже пережили. Це 2014-ий і 2015-ий. З другого кварталу 2016 р. ми перейшли зі стадії падіння економіки до її зростання. До речі, падіння почалося не з війною у 2014-ому – остання хвиля падіння ВВП України почалася ще в другій половині 2012 року. Це відбувалося тому, що роками Україна розраховувала лише на зовнішню допомогу, і коли ця допомога в якийсь час призупиняється, то одразу настає криза. Пояснення криз є різні – то фінансова, то енергетична, то продовольча…

– Так. Тепер ми розуміємо, що ті уряди за президентства Януковича дуже багато речей робили навмисно, аби нашкодити національній економіці. Скажімо, штучно формували величезний дефіцит зовнішньої торгівлі, який призводив до того, що гривня час до часу не просто девальвувала на два-три відсотки, а провалювалася! Таких декілька провалів були спровоковані тим, що спеціально формувалося дуже велике негативне сальдо в торгівлі. Переважно через те, що закуповували непотрібні нам об’єми російського газу. Мовиться про уряди Азарова, Тимошенко…

– Звичайно. Гроші з нашого бюджету йшли до Росії. У такі найбільш кризові роки Україна закуповувала 50 мільярдів кубів російського газу, який нам абсолютно не потрібен. Враховуючи, що у нас власного видобутку 20-22 мільярди кубів на рік.

– Є реальні факти: газу власного видобутку в кількості 20-22 мільярди кубів на рік цілком достатньо, аби повністю покрити потребу в ньому населення.

– Звичайно. Утім тактика і теперішнього уряду, і практично всіх попередніх урядів у тому, щоби працювати не на інтереси громадян, а на інтереси енергомонополістів. Очевидно, що із зиском для себе. Відтак неадекватні ціни і тарифи, продовження монополії на всіх стадіях: від видобутку, переробки і до продажу населенню… Куди не глянь – усюди монополія. Тому аргументація на запитання, чому підвищуємо ціни, збільшуємо їх до ринкових, не витримує жодної критики. Чому? Бо в енергетичній сфері нема ринку, нема конкуренції на жодній стадії!

– Житлово-комунальні послуги ми змушені оплачувати. Отож, у кожної сім’ї збільшується обов’язкова частина витрат, і люди змушені зменшувати необов’язкові витрати. Тобто українці будуть економити на продуктах, одязі, взутті, техніці. Як наслідок – зниження рівня життя людей. Ціну на газ таки підвищили на понад 23%. А що, рівень заплат в Україні зріс? Ні! Чи зріс рівень пенсій громадян? Ні!

– На жаль... Адже люди не можуть спрогнозувати своє життя не те що на перспективу – на п’ять-десять років, але й на завтра. Отож, просто виїздять із країни. У 2019-ому в Україні – президентські і парламентські вибори. Українці мають підбити підсумки, що всі ці політики з нами всі ці роки робили.

– Співпраця з МВФ – одна зі спекулятивних тем в Україні. Раджу подивитися в медійних архівах реакцію на співпрацю з МВФ наших політиків у період, коли ці політики були у владі та в опозиції. Точки зору різні. Коли політик в опозиції, то каже, що МВФ – це ярмо, що  нам не потрібна така співпраця. А коли та сама людина після виборів заходить у владу, то першою стежинкою куди біжить? До МВФ.

Гроші в банк варто класти в три однакові “кошики” – гривня, долар, євро. Якщо втратите на курсі гривні, то симетрично виграєте на курсі іноземної валюти

Навіщо створили МВФ? Бо це фонд, який може дати набагато дешевший кредит кризовій країні. Зараз Україна – кризова держава з різних аспектів – і економічного, і військово-політичного.

Але МВФ паралельно з грошима “дає” і якісь вимоги. Коли МВФ як фінансова установа, яка дає гроші, починає працювати з якоюсь країною, то виставляє загальні умови кредитування. Тобто є графік погашення кредиту і відсотки. Але коли МВФ бачить, що, взявши ці гроші під найнижчі відсотки, країна розпоряджається ними неефективно, тоді наступного разу додаються й рекомендації від МВФ. Тобто рекомендуємо наші гроші використовувати так і так – і це буде ефективніше для вас. Тобто хочемо мати гарантію, що ви зможете повернути ці гроші. МВФ – це фінансовий інструмент політики. Якщо на політичному рівні він прийняв рішення підтримувати нас у будь-якому випадку, то на економічно-фінансовому ринку, якщо країна не виконує чи не прислухається до його рекомендацій, вже висуваються вимоги.

Що є вимогами МВФ? Вимоги МВФ ніколи не є вказівкою чи навіть рекомендацією щодо ціни на будь-який товар. МВФ немає жодного стосунку ні до тарифу на газ, ні до лісу-кругляку! Це все вигадки наших політиків, які “сидять” на відповідних схемах – газових, лісу-кругляку та інших і придумують казки, що ми мусимо таке робити. Мовляв, це не ми – це вимоги МВФ. Це прямий обман українців!

Тактика і теперішнього уряду, і практично всіх попередніх урядів у тому, щоби працювати не на інтереси громадян, а на інтереси енергомонополістів

– Це 120 країн, із них кризових – 20. МВФ працює з усіма на однакових умовах і принципах. Україна – серед кризових країн.

– Я все завжди публічно говорю. Стратегічні речі викладені в моїй книзі “Як підняти українську економіку”, яка вже пройшла п’ять видань. У цій книзі я пропоную свій варіант моделі розвитку країни. Переважна більшість українських політиків і бізнесменів мають цю книгу в різних виданнях.

– Я був радником двох прем’єр-міністрів. Перше “пришестя” Тимошенко, згодом – в уряді Єханурова. Думав, якщо увійду в коридори влади, то зможу реалізовувати свої ідеї, але це не так…

– Думаю, багато розумних людей ставлять собі запитання, чому в Україні не можна реалізувати свої ідеї.

– Серед 45 мільйонів українців є спеціалісти з усього. Але в Україні після другого Майдану була “мода” на закордонних. Влада наче хотіла показати, що шукає різні варіанти, як зробити краще. Та насправді всі ці “парашутисти”, зайшовши в нашу гнилу систему, не змогли в ній нічого зробити. У виборчому 2019-ому маємо можливість оновити владу. Україні потрібне максимальне оновлення влади. Від кожного з нас залежить майбутнє країни! Особливо від того, як ми проголосуємо під час виборів. Голосувати треба розумом, а не емоціями!

– Сама процедура введення гривні у 1996 році була блискучою. Ми спокійно пережили цю грошову реформу. Гривня стала справжньою валютою. Вводили гривню при курсі 1,6 гривні за долар. Далі був 1998 рік… Нагадаю, тоді падав російський рубль, і це був психологічний чинник, що таке може чекати й гривню. Тож Українці масово побігли в пункти обміну валют…

Після цього в нас час до часу були провали курсу. Чому? Бо роками вели свідому політику (тепер вже це зрозуміло) на погіршення економічної ситуації. Зокрема й через курс. Торговельне сальдо формує уряд. Найбільше негативне сальдо у нас формується якраз у торгівлі з Росією енергоресурсами. Підвищується ціна на газ – і автоматично підвищується вартість пального. Зараз це підвищення через девальвацію гривні. 80 відсотків пального – імпорт. А обсяги виробництва свого пального ми не нарощуємо, лише скорочуємо…

– Надто багато українських політиків “сидять” на схемах з Росією.

– Так, схеми. Навіщо щось придумувати, працювати, якщо є схеми і обумовлені відсотки. Вирішення економічних проблем не лежить в економічній площині, тільки в політичній. Ці вибори будуть вирішальними: або ми кардинально змінюємо ситуацію і даємо країні шанс розвиватися, або наступні п’ять років не чекаємо жодних змін! Вирішення всіх питань – у політичній площині. Проблема в політичній волі реалізовувати хоча б якусь стратегію країни. Розвивати країну – не мета нинішніх політиків. Їхня мотивація – розвивати власні офшори. І тут є схеми, корупція.

– Як кажуть, немає зла, щоб на добре не вийшло. Через війну, яку розпочала Росія в 2014-ому, Україна, як єдиний чинник стримування російської агресії, повернулася в геополітику. Тепер ключовий момент: ми знайдемо своє місце і запропонуємо світу, чому ми потрібні, чи не знайдемо! На своє місце у світовій геополітиці, світовій економіці у нас три-чотири роки. Тобто ми маємо шанс. І 2019-ий стане ключовим моментом, як ми цим шансом скористаємося.

Газу власного видобутку в кількості 20-22 мільярди кубів на рік цілком достатньо, аби повністю покрити потребу в ньому населення

Щодо позитивів, то Україні надали зону вільної торгівлі з ЄС і з Канадою. Вже Китай пропонує зону вільної торгівлі. Нам – країні, в якій триває війна, дали “безвіз”. Це аванс.

– Найкращі партнери – США, Канада, Великобританія. Всі ці країни мають єдину позицію щодо підтримки України.

– Він уже ним стає і буде.

– В Україні, за різними оцінками, від 18 до 22 відсотків світового чорнозему. Це, звісно, наша перевага. Та цією перевагою потрібно вміти користуватися. Наразі нею користуються власники величезних агрохолдингів. В Україні досі “сірий” ринок землі. Це така ж спекулятивна тема, як і МВФ. До питання ринку землі не можна ставитися, як до чорно-білого: потрібен він чи не потрібен. Ринок землі, безумовно, потрібен, але питання – який? Якщо ринок землі запускати так, як приватизацію, то я проти такого ринку. Це має бути цивілізований ринок із ключовими запобіжниками. Перший – купити землю сільськогосподарського призначення може лише громадянин України. Тоді уникаємо всіх страхів, що іноземці приїдуть і все скуплять. Друге – має бути обумовлена максимальна площа землі сільськогосподарського призначення, яку може купити громадянин України.

фото: Олег Огородник

Ринок землі – це й цивілізовані орендні відносини та відповідна плата за оренду. Власники паїв зараз отримують копійки. Через три-п’ять років вартість української землі (не лише купівлі-продажу, але й оренди) зросте в рази. І власники паїв уже зможуть отримувати пристойні гроші.

– Згідно з даними офіційної статистики, за останній рік найбільший ріст спостерігається в будівництві (12% росту), роздрібній торгівлі (6% росту) та в аграрному секторі (5% росту). Всі інші галузі мають або нижчі темпи росту, або падіння.

– Це дуже гарний майданчик для комунікацій. В одному місці і в один час зустрічаються зацікавлені. Хтось зацікавлений запропонувати себе, а хтось шукає. На форумах представники бізнесу між собою контактують, далі – зустрічі, переговори і співпраця.

– Головний приклад – відкритість прикордонної області, більші можливості. Інше питання, як ними скористатися. Тобто акцентуємо на інвестиційній складовій чи торговельній. Багато років поспіль уся співпраця зводилась до торгівлі. Тепер більший акцент із торгівлі перенесли на виробництво, тобто на інвестиції у виробництво. Останніми роками запрацювали заводи західних виробників. Але наразі це поодинокі випадки, не тенденція.

– Відповідно до Держбюджету-2018, закладений так званий річний курс – 29,3 гривні за долар, а курс на кінець року – 30,1 гривні за долар. Це план штучної девальвації гривні, якого, очевидно, дотримуватимуться уряд і Нацбанк. Якщо вони заклали такий курс, то вони на нього розраховують. Якщо іноземна валюта дорожчає, то автоматично дорожчають імпортні товари.

– Гроші варто тримати в банку. У будь-якому з чотирьох досить великих українських банків (“Ощадбанк”, “Приватбанк”, “Укрексімбанк”, “Укргазбанк”) або в банках з іноземним капіталом. Що робити з грошима, якщо вони у вас є? Покласти в три однакові “кошики” – гривня, долар, євро. Якщо втратите на курсі гривні, то симетрично виграєте на курсі іноземної валюти. Якщо маєте трохи більші гроші – купуйте земельні ділянки, нерухомість. Війна закінчиться, і нерухомість та земля почнуть дорожчати.

А щодо пального, якщо триватиме девальвація гривні, зростатиме й вартість пального. Ми, як я вже казав, його імпортуємо (80% пального – прямий імпорт). Уже зараз нафтотрейдери закладають курс 30 гривень за долар.