У четвер, 1 листопада, на державному випробувальному полігоні “Ягорлик” у Херсонській області почалися бойові стрільби та контрольні льотні випробування зенітних керованих ракет середньої і малої дальності, які триватимуть до 4 листопада. Для цього Україна перекрила повітряний район над Чорним морем площею 100 км на 450 км на захід від окупованого Криму.

За словами секретаря Ради національної безпеки та оборони (РНБО) України Олександра Турчинова, метою комплексних навчань та випробувань з бойовими стрільбами зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) С-300 різних модифікацій, “Бук”, “Тор”, “Оса-АКМ” є відпрацювання системи багатоешелованої протиповітряної оборони (ППО) країни.

Секретар РНБО зауважив, що стрільби проводяться для визначення шляхів модернізації ЗРК, що стоять на озброєнні Збройних сил України (ЗСУ), і завдань на розробку нових засобів ППО. “Відновлення системи ППО є однією з найбільш актуальних проблем сектору безпеки і оборони нашої держави та одним з важливих пріоритетів, визначених РНБО України, адже саме система ППО до 2014 року зазнала найбільших втрат та свідомого послідовного руйнування”, – підкреслив пан Турчинов.

Хоча насправді все не було аж настільки кепсько. Станом на весну 2014 року Україні вдалося зберегти в робочому стані більшу частину систем ППО, які дісталися їй після розпаду СРСР. Щоправда, всі ЗРК “Бук-М1” та С-300 були виготовлені 20-40 років тому, і термін служби більшості був вичерпаний. Ще частина були взагалі зняті з озброєння, хоча й перебували на складах.

Після початку воєнної агресії РФ почалося масштабне відновлення та модернізація українських засобів ППО. Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець свого часу повідомив, що Україні вдалося продовжити термін використання ракет для ЗРК С-300, які виготовлялися ще 2007 року разом з росіянами, й термін служби яких розробниками був визначений усього в п’ять років – до 2012-го. “Це означало, що після цього часу всі ракети, якими оснащені ЗРК С-300 (їх є близько 35) не мали чіткої гарантії, що під час виконання бойового завдання всі ракети зійдуть із спускових і будуть знищувати повітряні цілі, – писав пан Згурець на своїй сторінці у Facebook. – Із залученням українських підприємств були здійснені роботи, які дозволили продовжити використання ресурсу комплексів С-300 ще на певний час”.

Відомо також, що реалізується програма докорінної модернізації ЗРК “Бук-М1”. Причому тут, крім продовження ресурсу старих ракет, тривають роботи з впровадження суто української ракети ЗР-27, яка нині використовується у всьому світі на винищувачах типу Су-27 і МіГ-29. Крім того, тепер у комплексі замість радянської радіолокаційної станції (РЛС) “Купол” застосовується нова РЛС кругового огляду 80К6М від запорізького НВК “Іскра”, яка дозволяє виявляти повітряні цілі на відстані до 400 км.

Також був запущений процес модернізації переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК) “Стріла-2” та “Голка-1”, які завдяки українським зброярам тепер цілком відповідають сучасним вимогам і ледь не тотожні до американського комплексу Stinger. Нагадаємо, що ПЗРК (на відміну від зенітно-ракетних комплексів, що здатні збивати ракети та літаки противника) призначені для захисту підрозділів сухопутних військ від гелікоптерів та безпілотників.

У січні 2018 року на одному з їхніх полігонів відбулось випробування модернізованих ЗРК C-125М “Печора”. Фахівці вітчизняної компанії “Радіонікс” та ДП “Державне Київське конструкторське бюро “Луч” встановили на ракетах активну радіолокаційну головку самонаведення. На початковій ділянці польоту ракета рухається аеробалістичною траєкторією, що істотно збільшує дальню межу зони ураження, яка тепер становить 40 км (максимальна висота зони ураження – 25 км). Крім того, модернізований ЗРК С-125М “Печора” може одночасно обстрілювати до чотирьох цілей і наводити на них до восьми ракет. Тоді ж з’явилися повідомлення, що до кінця 2018 року в ЗСУ заплановано створити зенітно-ракетний полк, на озброєнні якого будуть модернізовані ЗРК С-125М “Печора”. До складу полку може входити до чотирьох дивізіонів, у кожного з яких – до чотирьох пускових установок з 16 ракетами.

Рік тому певний подив викликало придбання Україною кількох десятків ЗРК “Оса-АКМ”, виставлених на міжнародний аукціон міністерством оборони Йорданії, що придбало їх у СРСР ще в далекому 1982 році. “Оса-АКМ” – автоматизований всепогодний зенітний ракетний комплекс, оснащений шістьма керованими ракетами 9М33М3 та призначений для прикриття сухопутних підрозділів у всіх видах бойових дій. Рік тому критики наполягали, що ЗРК “Оса-АКМ” нібито безнадійно застаріли і не відповідають сучасним вимогам. Проте, як пише Український мілітарний портал, підприємство “Укррадарпроект” розробило проект модернізації цих ЗРК, зокрема відбулась заміна електроніки, тож тепер українська модернізація ЗРК “Оса-АКМ” дозволяє отримувати цілевказівки від зовнішнього командного пункту в радіусі 90 км та працювати в чотирьох режимах дальності.

Крім відновлення радянських систем ППО, українська оборонна промисловість може похвалитися й власними розробками. Так, ракетний комплекс “Вільха”, що створений виключно з українських комплектуючих, здатен вражати наземні, морські та повітряні цілі. Тактико-технічні характеристики серйозні: дальність – 120 км, відхилення від цілі не перевищує сім метрів, кожна пускова установка має 12 ракет калібром 300 мм, кожна ракета несе бойову частину вагою до 250 кг та наводиться на ціль окремо від решти. За різними даними, ракета зможе нести осколково-фугасні, касетні або термобаричні боєприпаси.

Крім того, Державне підприємство “Павлоградський хімічний завод” разом з Державним конструкторським бюро “Південне” (Дніпро) розробили новий оперативно-тактичний комплекс “Грім”, що базується на 5-осьовому шасі, яке також випускається у Дніпрі. Заявлена дальність ураження нового комплексу – 300 км, максимальна – 500 км. Маса бойової частини ракети – 480 кг. Боєголовки з такою вагою використовуються в російському “Іскандері” і радянській “Точці-У”. Боєзаряд здатен знищити противника на площі 10 тис. кв. м (при використанні касетного заряду) або на площі 2-3 гектара (при використанні звичайного осколково-фугасного заряду).

Ще важливіше, що ракета летить за аеробалістичною траєкторією, таким чином стаючи майже недоступною для сучасних систем ППО. “Грім” може використовуватися як засіб ППО, берегової оборони або як ракетна система для ураження наземних цілей на великих відстанях. Як і в російському “Іскандер-М”, на одній пусковій установці “Грому” є можливість розміщення відразу двох ракет, що дозволяє бити по двом різним цілям.

Судячи з усього, українські зброярі не збираються зупинятися на досягнутому й дивляться в майбутнє. Так, є дані про розробку ЗРК середньої дальності “Полтава”, ПЗРК “Барс” і “Колібрі”. Військові заявляють про прийняття цих зразків на озброєння ППО приблизно в 2025 році. Разом з поляками може бути втілена спільна розробка системи ППО малої дальності Narew з використанням авіаційних ракет Р-27, які виготовляються київським підприємством “Артем”.

Ще більшу сенсацію свого часу повідомив політолог Віктор Уколов. За його даними, Україна створила власний аналог американської високоточної дозвукової крилатої ракети Tomahawk. Роботи з її створення були розпочаті ще в 1990-х, але припинилися через брак фінансування. У зв’язку з воєнною агресією РФ гроші на доопрацювання знайшли. “Кошмар Москви стає реальністю – це українська ракета “Коршун”. Прицільна дальність – 280 км, та є можливість збільшення до 2 тис. км. Використовує технології “стелс”. Базування – наземне або на Су-27. Вага боєголовки – 480 кг. Літає на висотах до 50 м, повторюючи вигин рельєфу. Протиракетами не ловиться”, – описав він характеристики ракети у Facebook.