210 тисяч тонн боєприпасів “пішли за димом”

Російським диверсантам вдалося підірвати три із шести стратегічних арсеналів України

Вибухи в Балаклії (Харківська обл., березень 2017 р.)
На момент розпаду СРСР на складах трьох військових округів на території України зберігалося, за деякими даними, понад 2 млн тонн снарядів і ракет для артилерії, танків та систем залпового вогню і кілька сотень тисяч тонн мінометних снарядів, гранат і набоїв до стрілецької зброї. Смертносні запаси були зроблені з огляду на те, що “кляті імперіалісти” посунуть в атаку саме із заходу, або (що значно вірогідніше) радянські дивізії самі рвонуть звільняти від “експлуататорів” гноблений пролетаріат Західної Європи. Арсенали на українській території суттєво поповнилися наприкінці 1980-х після виходу радянських військ iз країн Центральної Європи (Польщі, Чехословаччини, Угорщини та НДР).
Значну частину запасів розпродали (легально – на експорт, – і за допомогою масштабних “сірих” схем), частину, згідно з міжнародними домовленостями, утилізували. Але й того, що залишилося, на перший погляд, мало б вистачити на довгі роки протистояння РФ на Донбасі. Перший погляд виявився хибним. За останні півтора року російським диверсантам вдалося підірвати три із шести стратегічних арсеналів України (в Балаклії, Калинівці та Ічні), в результаті чого було знищено понад 210 тис. тонн боєприпасів усіх типів – починаючи від пістолетних патронів і закінчуючи балістичними ракетами “Точка-У”. Як стверджує на шпальтах тижневика “Дзеркало тижня” відомий український журналіст Юрій Бутусов, це майже 40% усіх українських запасів. Для порівняння – за майже п’ять років війни на всіх ділянках фронту і на всіх військових маневрах Збройні cили України (ЗСУ) сумарно витратили приблизно 70 тис. тонн боєприпасів усіх типів.

683 гектари пекла

Під ранок 9 жовтня на майданчику №133 6-го арсеналу Міністерства оборони України (МОУ) в Ічні на Чернігівщині почали детонувати реактивні снаряди для систем залпового вогню. Дуже швидко всі 683 гектари арсеналу перетворилися на пекло. Із 16-кілометрової зони було евакуйовано 12,5 тис. мешканців, закрито повітряний простір у радіусі 30 км, призупинено рух залізничного та автомобільного транспорту. За версією керівництва Головної військової прокуратури та МОУ, причиною надзвичайної події стала диверсія. “Характер вибуху свідчить про те, що там, ймовірно, заклали боєприпас, щоб його підірвати. В мене немає сумніву в тому, що це була атака на наші сховища”, – заявив на засіданні уряду міністр оборони України Степан Полторак. На щастя, минулося без жертв, але матеріальні втрати виявилися катастрофічними.
Вони можуть обчислюватися сотнями мільйонів і навіть мільярдами USD. Про це у своєму Facebook написав ветеран АТО Ігор Лук’янов – один iз організаторів систем управління артилерійським вогнем у ході боїв під Дебальцевим 2015 року. “На 6-ому арсеналі зберігали майже 70 тис. т боєприпасів. 90% знищено, збереглося два підземних бункери. Вартість одного 152-мм гаубичного снаряду на світовому ринку – 2-3 тис. USD”, – зазначив Лук’янов. “Для порівняння: у дебальцевській кампанії мінометна батарея, якою я командував, вистріляла 4-5 тис. (очевидно, штук – “Львівська Пошта”), основну частину в період оточення, коли був “сталінград” і міномети працювали 20 годин на добу”, – пояснив ветеран АТО.
Потрібно зазначити, що арсенал в Ічні був основним місцем зберігання 120-мм мінометних мін (335 тис. штук) та 30-мм снарядів для БМП-2 (1 млн 176 тис.). Крім того, тут зберігалося: 22 тис. 125-мм танкових снарядів; 700 тис. ручних гранат; 537 млн автоматних патронів 5,45-мм; 148 млн автоматних патронів 7,62-мм.

Охоронців багато – результат нульовий

Арсенал в Ічні став третім за рахунком складом боєприпасів стратегічного значення в Україні (з шести існуючих), які були підірвані впродовж останніх півтора року. Нагадаємо, раніше вибухали арсенали в Балаклії на Харківщині (березень 2017 року) та в Калинівці на Вінниччині (вересень 2017-го).
В обидвох випадках пріоритетною вважалася версія диверсійної атаки. Тим не менше адекватних висновків з боку керівництва МОУ зроблено чомусь не було. Здавалося б, арсенал в Ічні непогано охоронявся: в ніч вибуху тут чергували 17 співробітників воєнізованої охорони, а також 53 військовослужбовці. Плюс додатково навколо бази було розгорнуто чотири групи по три бійці в секретах. Тож загалом на 8,2 км периметру припадало 82 людини.
Але це не той випадок, коли проблема вирішується виключно кількістю, а не якістю. Неймовірно, але на території бази була взагалі відсутня будь-яка система відеоспостереження, не кажучи вже про тепловізори. Тобто появу ймовірних диверсантів, які нагадаємо, проходять спеціальний вишкіл, звичайні солдати мали б визначити в темряві на око чи на слух. І сміх, і гріх: нині слідчі вивчають характер вибуху на майданчику №133 за аудіозаписом... домофону приватного будинку в Ічні, який передав місцевий житель!
Також досвід Балаклії та Калинівки засвідчив, що саме підрив реактивних снарядів, розліт уламків яких сягає кількох кілометрів, є головним чинником детонації боєприпасів у сусідніх сховищах та не дає можливості особовому складу оперативно починати гасіння пожежі. В Ічні ракети почали поступово роззосереджувати та вивозити на інші склади. Але робилося це занадто повільно, на майданчику №133, з якого власне все й розпочалося, якраз і було скупчення реактивних боєприпасів.
Можна припустити, що схожа ситуація й на решті арсеналів. Так, за результатами перевірки комісії Генерального штабу ЗСУ в квітні 2018-го, із 22 складів “обмежено придатними до виконання завдань за призначенням” визнано лише три, решта отримали оцінку “незадовільно”. А в серпні під час навчань спецпризначенці ЗСУ отримали завдання здійснити навчальні диверсії на всіх найбільших базах зберігання. На всі (!) об’єкти вдалося проникнути непоміченим і встановити умовні бомби. Причому на один зі складів “диверсанти” зайшли вдень, відкрито, банально заговоривши зуби охороні. В разі реальної атаки противника всі ці арсенали були б гарантовано знищені.

Потрібне вольове рішення керівництва держави

Звичайно, радянських запасів залишилося ще вдосталь. Але вже тепер очевидно, що колись вони закінчаться. Водночас єдиний український патронний завод у Луганську окупанти вивезли до РФ. У березні 2017 року Кабінет Міністрів України (КМУ) затвердив концепцію щодо створення нового заводу з виробництва боєприпасів. Однак рішення й досі залишається на папері.
Хоча деякі позитивні зрушення таки є. Так, на базі Державної акціонерної холдингової компанії “Артем” налагоджено власне виробництво артилерійських боєприпасів калібру 152 мм, призначених для стрільби з однієї із найбільш далекобійних артилерійських систем – “Гіацинт”. Влітку 2018-го в Україні почали виготовляти боєприпаси для автоматичних гранатометів, які відповідають стандартам НАТО. В порівнянні із 30-мм гранатами радянської розробки, нові 40-мм гранати мають більшу потужність та зону розльоту осколків.
Однак найбільша проблема існує з набоями до стрілецької зброї. Зокрема, не вистачає боєприпасів калібру 5,45 мм, адже на складах зберігаються, здебільшого, радянські 7,62-мм набої. Як зазначалося, рішення КМУ щодо створення нового заводу прийнято, хоча навіть не починало виконуватися. “Найбільша проблема, через яку затягується початок спорудження патронного заводу, як не дивно, пов’язана не з нестачею коштів, а з невизначеністю щодо того, якою буде українська армія майбутнього, – пояснив агентству Укрінформ військовий експерт Михайло Жирохов. – Якщо спрощено, то незрозуміло, на виготовлення набоїв якого калібру потрібно орієнтувати нове підприємство: чи продовжувати розраховувати на радянський стандарт, оскільки такі патрони потрібні усе ще для великої кількості зброї, якою послуговується наше військо. Чи переходити на натовський стандарт”.
Доки українські “стратеги” не годні прийняти остаточного рішення, запаси патронів тануть мало не очах. При цьому не варто забувати, що на будівництво нового заводу знадобиться 2-3 роки та, за різними оцінками, від 70 до 200 млн USD. Водночас існує значно економніший варіант – встановити відповідну технологічну лінію на котромусь із уже діючих підприємств “Укроборонпрому”, перепрофілювавши частину його потужностей, можна за 8-10 місяців. При цьому, доволі дешеве обладнання для цього можна закупити, приміром, у Пакистані чи Єгипті. Але все й надалі впирається у відсутність вольового рішення з боку керівництва держави. Швидше за все, до закінчення президентських і парламентських виборів українське військо воюватиме старими радянськими запасами.

Вибухи на складах боєприпасів в Україні:

10.10.03  Артемівськ( нині – Бахмут), Донецька обл. – на об’єднаних складах 52-ої механізованої бригади знищено 10 із 17 складів (майже 3 тис. т). Травмовано двох людей;
06.05.04  с. Новобогданівка, Запорізька обл. – на артилерійських складах протягом кількох днів здетонували майже 90 тис. т боєприпасів, зокрема для систем “Град”, “Смерч” і “Ураган”. П’ятеро людей загинуло, 81 госпіталізовано, вибухом пошкоджено 4 км газогону, загальні збитки 3 млрд 752 млн грн; 
23.06.05  с. Новобогданівка – загорівся один із складів. Поранення дістали п’ятеро осіб; 
18.05.07 с. Новобогданівка – раптово здетонували снаряди, що були пошкоджені під час попередніх пожеж. Загинуло двоє, одного поранено;
27.08.08 м. Лозова, Харківська обл. – загорівся склад 61-го арсеналу Південного оперативного командування, де зберігалося 95 тис. т снарядів. Було поранено одного з охоронців;
29.10.15  м. Сватове, Луганської обл. – вибух складу сектора АТО, знищено 3,5 тис. т боєприпасів. Загинуло троє військових і одна місцева жителька; 
23.03.17  м. Балаклія, Харківська обл. – вибух найбільшого в Україні арсеналу, знищено близько 100 тис. т боєприпасів. Постраждало п’ятеро осіб, загинуло дві жінки; 
26.09.17 с. Калинівка, Вінницька обл. – знищено 39 тис. т боєприпасів. Відомо про двох постраждалих;
09.08.18 м. Ічня, Чернігівська обл. – вибух одного з найбільших складів боєприпасів в Ічні. Знищено близько 70 тис. т боєприпасів. Загиблих та травмованих внаслідок надзвичайної ситуації не зафіксовано.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4854 / 1.64MB / SQL:{query_count}