– Рішення Вселенського патріарха та Синоду остаточно розвіяло імперські ілюзії і шовіністичні фантазії Москви, не підкріплені жодним церковно-правовим документом – про Україну як нібито канонічну територію Російської Церкви. Те, що так званий “перехід” Київської митрополії у володіння Москви стався “не за приписами канонічних правил”, Вселенський патріархат визнав ще у 1924 році. А сьогодні Синод ще раз підтвердив цю позицію. Питання Томосу та автокефалії виходить далеко за межі церковного життя. Тому до нього долучилася держава. Це є питання нашої незалежності. Це – питання нашої національної безпеки. Це – питання нашої державності. Це – питання всієї світової геополітики. Це – падіння “третього Риму” як найдавнішої концептуальної заявки Москви на світове панування. Томос – фактично ще один Акт проголошення незалежності України. Імперія втрачає один із останніх важелів впливу на свою колишню колонію. Для нас власна Церква – це гарантія нашої духовної свободи. Це – запорука суспільної злагоди. Я гарантую, що держава Україна поважатиме вибір тих, хто вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігатиме єдність з Російською православною церквою. Але також гарантую, що держава захистить права тих священиків і мирян УПЦ Московського патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити Єдину українську православну помісну церкву. Нині я вже можу сказати, що звернення до Вселенського патріарха з проханням надати автокефалію підтримала і група єпископів УПЦ МП. Вони витримали тиск, шантаж, погрози і залякування, але звернулись зі своїми підписами до Вселенського патріарха. І це варто визнання.

– Це віховий день історії України та її православної Церкви! Вітаю усі рішення Синоду Вселенської патріархії. Першим пунктом нинішнього рішення Синоду оголошено про процес надання Українській помісній православній церкві автокефалії. Щиро сподіваюся, що найближчим часом відбудеться Всеукраїнський православний собор у Києві, у якому візьмуть участь всі ієрархи – патріоти України, які проголосять утворення Єдиної помісної української православної церкви. Я переконаний, що після об’єднавчого собору в Києві, Всесвятійший патріарх Варфоломій вручить предстоятелю помісної української православної церкви Томос про автокефалію. Вселенська патріархія ухвалила історичні рішення як визнання УПЦ КП та УАПЦ, ідея відновлення ставропігії Вселенської патріархії у Києві, а головне сьогодні Вселенська патріархія скасувала Синодальний лист 1686 року. Про це сотні років мріяли і зараз вірять у вищу справедливість покоління українців. Українська православна церква – Церква Володимирового хрещення вперше з 1686 року виборола свою довгоочікувану незалежність від Москви.

– З американської точки зору, єдине, що ми можемо сказати, що ми віримо у принцип релігійної свободи. Наша країна ґрунтується на цьому, і тому ми підтримуємо прагнення будь-яких людей сповідувати їхню релігію так, як вони бажають, і мати свободу та визнання, і робити це мирно. Я сподіваюся, що не буде протестів і насильницьких дій, організованих в результаті цього рішення. Адже думаю, що буде трагедією побачити це. Україна зараз більш об’єднана, більш націоналістична і орієнтована на Європу, НАТО і Захід, ніж будь-коли раніше. І це прямий наслідок російського вторгнення в Україну і вбивства українців. Російські лідери відштовхують український народ від історичних відносин з Росією.

– Тут Порошенка (а інколи ще й Верховну Раду України) звинувачують у тому, чого вони, мовляв, полізли в церковне життя і звернулись до Патріарха Варфоломея з проханням про Томос. Мовляв, яке вони відношення мають до церкви? Як посміли? Особливо активно цю тему розвиває колективне “Останкіно”. Світській владі не можна звертатись до патріарха з церковними питаннями. Так вони говорять. Хоча, якби Порошенко звернувся з будь-яким питанням до Патріарха Кирила, ніхто в “Останкіно” навіть би не пискнув! Так от, Порошенко і ВРУ зробили те саме, що 1620 році зробив гетьман Сагайдачний. А саме: той звернувся до Патріарха Єрусалимського Феофана з проханням відновити православну Київську митрополію, знищену в 1596 році після Брестської унії. Що той і зробив. Після цього українське і білоруське православ’я знайшло нове життя. Сьогодні почався аналогічний процес – процес відновлення Київської митрополії Вселенської юрисдикції. Хоча, як уже встановлено, у 1686 році Патріарху Московському передавалося тільки право висвячувати митрополита Київського. А управління більшою частиною українських і білоруських єпархій того часу зосередилось в Кам’янці-Подільському. Самому Петру Порошенку це мало що дасть – якщо говорити про передвиборчі рейтинги (за моїми підрахунками – 1-1,5%). Але це багато дасть Україні, Росії і всьому православному світу. (Росії це дасть вкрай дефіцитний досвід горизонтальних відносин з Україною і взагалі відсутній досвід самовідчуття без квазіімперського фантомного болю. А РПЦ це дасть досвід подвижницької церкви, яка не має преференцій від держави). Дай Боже, щоб в Україні знайшлася достатня кількість мудрих ієрархів, священників, церковних інтелектуалів і грамотних мирян, здатних вдихнути в УПЦ нове життя, роз’яснити логіку церковних перетворень широким масам і здобути благодать Божу. Цей день вже увійшов в історію.

– Російська православна церква завжди займала особливе становище в російському суспільстві і в російському політичному житті. Санкт-Петербург в епоху Російської імперії, згодом Москва в сучасній Росії використовували і використовують РПЦ в придушенні поневолених народів, за рахунок територій яких постійно розширювалася Росія. Російська православна церква не тільки благословляла правителів Росії на війну з “іновірцями”, будь то на Кавказі, в Криму, в Казані або в Сибіру, але й завжди виправдовувала “визвольні” походи російських генералів проти народів, які також сповідують православ’я. Православні України нарешті виходять з 300-річного обманом влаштованого їм російського полону. Вітаю!

– Фактично, наступний Синод щодо надання автокефалії Українській православній церкві буде технічним, адже до цього в Україні вже повинні відбутися організаційні питання, які пов’язані з інституюванням помісної Церкви. А це робиться швидко, якщо є бажання, а сьогодні ми бачимо, що народ цього потребує, а відповідно буде результат. Бажання об’єднатися в українців є. Це підтверджено зверненнями єпископів до Вселенського патріархату, а також столичною боротьбою українських парафіян за свою автокефалію, адже ця ідея з’явилася не вчора і навіть не в 90-ті роки – це ще початок минулого століття.

– Водночас як одна частина Московського патріархату, більш наближена до офіціозу, заявляє про необхідність “жорсткої реакції” на рішення Константинополя аж до заяв про “анафему” для Вселенського патріарха, інша частина (як от протодиякон Андрій Кураєв, наприклад) намагається знайти таку інтерпретацію цих рішень, яка була б найменш болісною в цілому для московських інтересів. А інтереси ці полягають в тому, щоби коли вже не можливо зупинити Томос про автокефалію УПЦ, то хоча б у перспективі поставити цю автокефальну УПЦ в фарватер РПЦ. Тож коли читаєте будь-які заяви, коментарі, пропозиції чи конструкції від тих, хто перебуває в Російській Церкві – не забувайте про це. Як і про те, що ще порівняно не так давно ці коментатори заперечували навіть саму можливість і скасування анафем, і надання Томосу. Дякувати Богові, що багато є й тих, хто просто радіє звільненню Української церкви від імперських тягарів минулого – з думкою “За вашу і нашу свободу!”.

– Вітаю українських православних християн з важливими історичними рішеннями, що були прийняті Синодом Вселенського патріархату! Мусульмани України не втручаються у справи інших релігій та конфесій, проте ми вітаємо всі важливі події, які зміцнюють українську державність, незалежність, єдність, підвищують авторитет України у світі, роблять наших співгромадян щасливими. Відновлена історична справедливість, і те, що українські православні християни незабаром отримають автокефалію та матимуть визнану світом Українську помісну православну церкву, є потужним ударом по реваншистській ідеології “русского мира”. Всевишній Господь сказав у Священному Корані: “Воістину, ти переконаєшся, що найближчими до віруючих (мусульман) є ті, що кажуть “Воістину, ми – християни!”. Це через те, що серед них є священики і ченці, і вони не вивищують себе” (Коран 5:82). Християни є релігійною спільнотою, яку Іслам визнає найближчою в духовному плані до мусульман. Тому ми просто приречені товаришувати, разом робити добрі справи, підтримувати один одного і піклуватись про нашу спільну Батьківщину. Ми завжди відкриті до міжрелігійного діалогу, дружби та спільних добрих справ. Маю надію, що вже незабаром ми будемо знову вітати вас всіх, і священство і мирян зі створенням Української помісної православної церкви.

– Навіть якщо Московський патріархат прийме рішення про повний розрив з Константинополем, ми, духовенство і вірні Української православної церкви, цього не приймемо та залишимося в молитовному і євхаристичному єднанні як з Вселенським православ’ям, так і з тим духовенством і вірними МП, які будуть до цього відкриті, а також з ієрархією і вірними майбутньої помісної православної Церкви України, яких визнає Константинопольський патріархат.

– В цій радісній для православних братів в Україні ситуації я особливо хочу подякувати Богові і ствердити: я є католиком. Я так вибрав в часи моєї юності. Я так був вихований святим духовним пастирем салезіянином отцем Тадеушем Хоппе. В цій приналежності звершувалось все, що дав мені Господь у цьому житті. В цій приналежності я досвідчив чудотворних благодатей від Бога і Божої Матері та святих. Завдяки цій приналежності я декілька разів зустрічався і розмовляв з великим святим наших днів Іоанном Павлом ІІ. Я – священик Католицької церкви. Саме тому я радію за співвітчизників українського православ’я і з надією простягаю руки їм назустріч: єднаймося, брати, бо так заповідав Господь, який каже: нехай будуть єдино!