“Львівська Пошта” неодноразово писала про те, що загалом депутатська недоторканність складається з двох рівнів: перший – парламентарі не несуть відповідальності за свою політичну діяльність, як-от голосування, публічні виступи; другий – існують обмеження на притягнення депутатів до кримінальної відповідальності без згоди всього парламенту. Перший рівень (так званий індемнітет – “Львівська Пошта”) загалом питань не викликає, цивілізований світ вже давно погодився на те, що депутати не несуть юридичної відповідльності за свої дії як парламентарів. Це має бути запобіжником від впливу на них з боку виконавчої і судової гілок влади. Щодо другого рівня, власне правового імунітету, що захищає депутатів від кримінального переслідування, то у різних країнах світу існують різні юридичні норми. До прикладу, затримання парламентаря безпосередньо під час скоєння злочину чи “важкість” статті закону, яку порушив депутат. У таких випадках недоторканність не повинна мати ніякої ваги і питання затримання та доправлення депутата в суд не має залежати від голосування решти його колег із парламенту. Без таких обмежень “захищеності” парламентарів вони просто стають над законом. Як це зрештою і є в Україні.

Ми можемо говорити про абсолютну недоторканність українських парламентарів. Згідно ст. 80 Конституції України: “Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані”.

Без згоди більшості парламенту нашим нардепам навіть підозру в скоєні злочину не можна вручати. Додаємо до цього Закон “Про статус народного депутата” і регламент ВРУ, в якому, зокрема, прописано, що перед голосуванням у сесійному залі за подання Генпрокурора щодо зняття недоторканності з нардепа профільний парламентський комітет з питань регламенту та організації роботи ВРУ має аж 20 днів на розгляд подання. Так, нардеп, на якого було внесено подання Генпрокурора, має можливість дати пояснення своїм колегам по парламенту, але 20 днів на розгляд у комітеті – це фактично “відкриті двері” для втечі за кордон будь-якого народного обранця, якщо той відчує, що ситуація для нього дійсно складна. В українських реаліях ми неодноразово спостергіали й за іншим сценарієм: парламентський комітет просто “зарубував” подання від Генпрокурора і навіть якщо доходило до голосування у сесійному залі, то решта нардепів вже мали виправдання чому голосували проти.

Захищає наших народних обранців й Кримінальний процесуальний кодес України. “Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що, відповідно до закону, обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”, – йдеться у пункті 3 статті 482 КПК України.

Тобто для того, щоб навіть розслідувати злочини, ймовірно скоєні за участі нардепів, правоохоронцям спершу треба їх про це попередити.  Такі правові норми використовує й регламентний комітет ВРУ, щоб завертати прокурорські подання. А якщо навіть і доходить до судових роглядів, то справи у судах розвалюються. Звичайно, тут треба говорити і про рівень наших првоохоронних органів, і про їхню політичну залежність, а також і про сумнозвісну українську судову систему. Без глобальних змін тут не обійтись. Начебто вже є нові антикорупційні органи, але вони – Національне антикорупційне бюро та Спецалізована антикорупційна прокуратура – вже почали війну між собою. Чекаємо на новий Вищий антикорупційний суд, але коли він запрацює і чи буде він насправді незалежним від влади – питання відкрите. Так само потрібно говорити і про обмеження недоторканності Президента.

А що маємо зараз. Якщо повертатись до питання депутатської недоторканності, то ще восени минулого року парламент направив у Конституційний суд (КС) два законопроекти, які стосуються цього питання. Тоді під Радою тривали протести опозиційних сил, зокрема з вимогою скасування депутатської недоторканності. Один документ від Президента, інший – підписаний 158 нардепами.

Суть цих двох законопроектів однакова – виключити частину першу і третю ст. 80 Конституції України. В такому випадку в нашому Основному законі щодо депутатської недоторканності залишиться тільки така норма: “Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп”. Тобто йтиметься тільки про депутатський індемнітет. Різниця між двома законопроектами тільки у тому, що у президентському варіанти зміни мали би набрати чинності із 1 січня 2020 року (тобто стосуватимуться вже наступного скликання ВРУ), а у депутатському варіанті – наступного дня після опублікування закону (тобто зміни могли би стосуватись вже й нинішнього скликання парламенту, це за умови, якщо буде ухвалене остаточне рішення).

І от у червні цього року КС оприлюднив свої висновки, в яких визнав два згадані законопреокти конституційними. При цьому в КС звернули увагу на те, що скасовуючи депутатську недоторканність, слід враховувати стан політичної й правової системи України. І що недоторканність не є привілеєм депутата, а захищає від незаконного втручання в його діяльність. 

Що ж, висновки КС відкривають шлях для скасування правового імунітету нардепів. Але такі “бадьорі” висновки вже були, от тільки процеси знову повертались до початку. Зауважимо, що для ухвалення конституційних змін потрібно ще два голосування у парламенті й дві пленарних сесії. На одній – мінімум 226 голосів “за”, на іншій – вже мінімум 300 голосів. 

Після висновків КС у нардепів був шанс попередньо підтримати скасування депутатського правового імунітету вже цього літа, щоб восени вийти на голосування конституційною більшістю. Але зрозуміло, що навіть 226 голосів за це питання знайти дуже складно. Депутати вирішили і зараз не поспішати, а продовжили обіцяти далі. Під сам кінець восьмої сесії ВРУ восьмого скликання, 11 липня (останній пленарний день у Раді пройшов 13 липня), парламентський комітет з питань правової політики та правосуддя звернув увагу на застереження КС з питання стану політичної та правової системи України і вирішив рекоментувати Раді встановити терміни внесення пропозицій і поправок до президентського і депутатського законопроектів про внесення змін до Конституції щодо недоторканності нардепів до 31 серпня. Також рекомендувалось встановити строк опрацювання пропозицій та поправок до законопроекту іншими комітетами у період до 19 вересня, а власне профільним комітетом – до 5 жовтня. За цими рекомендаціями розгляд законопроектів у сесійному залі мав би відбутись не раніше, ніж через тиждень після надання депутатам усіх висновків комітетів. Від оприлюднення висновків КС і до закриття восьмої сесії ВРУ опозиційні сили на мітинги з вимогою прискорити вирішення питання скасування депутатського імунітету не виходили. Парламент  вже на канікулах до 4 вересня.

На що варто звернути увагу? Якщо нардепи внесуть до згаданих законопроектів якісь правки, то потрібно буде буде знову розпочинати процедуру із самого початку – знову направляти проекти законів до Конституційного суду для надання висновків.

Представники фактично усіх політичних сил заявляють про те, що депутатський імунітет потрібно скасовувати, але разом з цим, чим ближче до прийняття якогось конкретного рішення, тим частіше чути заяви окремих нардепів про те, що у такому випадку Президентові й правоохоронним органам стане легше контролювати парламентарів. При цьому за останні роки щось не дуже було помітно, щоб наші нардепи намагались просувати ухвалення таких обмежень депутатського імунітету, які б і зберегли захищеність народних обранців від кримінального преслідування і водночас зруйнували їхній абсолютний правовий імунітет. Як приклад, ми вже згадували про можливість затримання парламентарів на місці злочину. Але легше заявляти, що “треба скасовувати все й одразу”, але при цьому гальмувати прийняття будь-якого рішення.

При справжньому бажанні наших законотовроців обмежити свій правовий імунітет вони можуть і без внесення змін до Конституції, а отже і без 300 голосів при голосуванні. До прикладу, змінивши Кримінальний процесуальний кодекс, який зараз унеможливлює навіть розслідування проти нардепів без їх попередження, змінивши регламент ВРУ і зменшивши термін розгляду парламентським комітетом подання Генпрокурора на зняття недоторканності з окремого депутата. На необхідності спершу хоча б таких кроків, а після цього вже й конституційних змінах, експерти вже раніше наголошували. І такі законодавчі зміни насправді б продемонстрували, що парламентарі йдуть шляхом обмеження свого правового імунітету. Але знову ж таки, наші нардепи мають можливість розповідати, що правоохоронна система в Україні є повністю політично залежною, тому бояться невмотивованого кримінального переслідування.

Якщо наші нардепи восени попередньо таки підтримають скасування свого правового імунітету, то на остаточне рішення все одно можна буде вийти не раніше весни 2019-го. Наприкінці березня – у квітні в Україні відбуватимуться президентсьскі вибори і ще півроку залишатиметься до парламентських. І тут зауважимо, що деякі експерти вважають, що саме наближення виборів може таки стати каталізатором скасування депутатського імунітету. Зокрема, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко, як повідомив ZIK, нещодавно заявив: “У першому читанні шанси на ухвалення є, а от чи вистачить голосів у другому читанні – це питання відкрите. І це залежить від багатьох обставин: яка буде ситуація під час голосування, чи вдасться мобілізувати коаліцію, як проголосують в опозиції. Це ж не перший раз, коли намагаються провести законопроект про скасування недоторканності через Верховну Раду. Жодного разу не вдавалося, тому що депутати не хочуть руйнувати такий запобіжник, який працює в їхніх інтересах. Але те, що це питання розглядатимуть перед виборами, дає надію на його ухвалення. Якщо б це було в середині роботи цього скликання Верховної Ради, тоді шансів не було б у жодного з подібних законопроектів”.