Упродовж останнього часу німецька преса мусувала три антиукраїнські теми: депортацію Івана Дем'янюка, ніби­-
то звинуваченого в убивстві 29000 євреїв, в'язнів нацистських концтаборів; скандальну поведінку у Франкфуртському летовищі міністра МВС України Юрія Луценка та його сина Олександра, а також за­планований українкою Тетяною О. терористичний акт в гім­назії "Альберта Ейнштейна"  Санкт-Авґустина.

Останні два повідомлення ніби не викликають великих сумнівів щодо їхньої правдоподібності. Однак після аналізу найновішого витка "справи Дем'янюка", що стався через ганебно-аморальну позицію Німеччини (про це - згодом), всі три теми укладаються в один ланцюг. Звісно, надмірна увага німецької преси впродовж одного тижня до українців, при тім - подача їх у край негативному світлі, не може бути випадковістю. Напрошується висновок: німецькі чинники провели широкомасштабну акцію, спрямовану на дискредитацію України на міжнародному рівні.

Хто стоїть за цією дискредитацією?! Росія - з тих же ім­перських міркувань, останньо - як реванш за програш у цьогорічній газовій війні. Вочевидь, Німеччина, щоб виглядати "білою й пухнастою", маючи силу-силенну своїх давно прощених нацистських злочинців дрібнішого штибу, щоб піддобритися до певних кіл  США й Росії в цілому. Антиукраїнські (проізраїльські) сили США, які прагнуть, щоб тема Голокосту довго не сходила зі сторінок преси.

Отже, маємо справу не тільки з міжнародною змовою проти окремого українця, але й проти України як держави. Не виключено, що Росія, маючи власні інтереси, вчасно підіграла Партії регіонів (а остання перебуває в альянсі із Секретаріатом Президента), щоб добитися розпуску українського парламенту. Чого не купиш за газові дивіденди Росії, а також за шалені російські нафтодолари (йдеться про замовного характеру антиукраїнські публікації у світовій, зокрема ні­мець­кій, пресі)?

Спершу про подвійні стандарти Німеччини. Охороняючи німецькими законами своїх поважного віку нацистських злочинців, ця країна вперто домагалася видачі на судову розправу І.Дем'янюка, вину якого не довели впродовж 30 років. Варто сказати, що відомі у світі особистості знову засуджують судову розправу над І.Дем'янюком. До перших належить Пітер Вордінґтон, один з найавторитетніших канадських журналістів, який у своїй статті "Лицемірство панує в боротьбі з воєнною злочинністю" констатує політичне дворушництво Німеччини (див. "Пошту", №51 (789) за четвер, 14 травня 2009 р.).

Утім про перспективи нового раунду розправи над Іваном Дем'янюком в оцінці Йорама Шефтеля, колишнього ізраїль­ського адвоката  І.Дем'янюка (стаття "Суд над Дем'янюком не має сенсу", Українська служба Бі-Бі-Сі в Ізраїлі): "Я був здивований останніми новинами, адже після того, як Дем'янюка виправдала колеґія з п'яти суддів Верховного суду Ізраїлю, було подано 11 апеляцій, котрі вимагали судити його за працю охоронцем у концтаборах. І тоді генеральний прокурор повідомив Верховний суд, що жодних доказів, які дозволяють судити його за інші злочини під час Голокосту, не існує".

Отже, Йорам Шефтель вважає, що "проведення повторного суду над Іваном Дем'янюком у Німеччині позбавлено будь-якого сенсу", оскільки "німецька Феміда не зібрала жодного нового доказу, який би вже не був попередньо перевіреним ізраїльським судом".

У справі Івана Дем'янюка хочеться наголосити ще й на тому, що вона отримала ганебне продовження через провальну зовнішню політику України. Мабуть, окрім України не знайдеться жодної держави, яка б не стала на захист свого уродженця, представника титульної нації, тим більше - стероризованого 89-річного старця.

Кілька лихих слів про українські ЗМІ. На жаль, наша журналістська братія не усвідомлює чи не хоче усвідомити того, що, передруковуючи без будь-яких коментарів недоброзичливі статейки про будь-якого українця, а то й просто чергову антиукраїнську брехню, вона допомагає створювати негативний імідж не тільки Україні, але й кожному з нас, сущих у світі українців.

А тепер про "дебош" Юрія Луценка на летовищі у Франкфурті. У мене - правозахисника і громадянки України - є чимало неособистих і особистих претензій до "орлів Луценка". Хоч передовсім у судейсько-міліцейському "безпрєдєлі" винен Президент, який, маючи безмір повноважень, майже за 5 років свого правління не провів в Україні жодної з багатьох украй необхідних реформ.

Отже, після аморальної й антигуманної позиції Німеччини супроти нещасного Івана Дем'янюка стає зрозумілим, що не все в цій країні чиниться згідно з цивілізованими нормами. Відтак можна припустити, що тамтешні поліцейські могли самі спровокувати Юрія Луценка на міжнародний скандал. І їм це блискуче вдалося. Хоч чисто по-людськи я спів­чуваю родині Луценків, якій завдано непоправної моральної травми, передовсім серйозно хворому Олександрові. Звісно, Німеччина відмазуватиметься в тому ж брехливому дусі вже й на міжнародному рівні. Наразі ж вона осягнула чимало: цей ексцес виправдовуватиме в очах громадськості судову справу проти Івана Дем'янюка.

А ось останнє підтвердження дискредитації України Ні­меччиною: повідомлення про запланований терористичний акт, до якого нібито причетна 16-річна українка Тетяна О. Німецька радіостанція WDR повідомила, що ця "учениця планувала підпалити будівлю ґімназії, але їй випадково завадила одна з учениць". Згадано теж, що перед тим, як готувати пляшку з "коктейлем Молотова", учениця завбачливо одягнула маску.

Безперечно, у світі зростає кількість душевнохворих і зазомбованих насильством під­літків. Та багаторазовий акцент на приналежність ґімназистки до українців вказує не тільки на культивування в Німеччині ксенофобських настроїв, але й укладається в загальну картину шельмування України.

Принагідно повторю, що в акті звинувачення І.Дем'янюка судом Ізраїлю понад сто разів вжито словосполучення "охоронці-українці", що рівноцінно перекладенню на українців збірної відповідальності за воєнні злочини впродовж Другої світової війни. Прикметно, що в дописі про Тетяну О. німецька преса використала той самий упереджений підхід.

Кажуть, історія повторюється двічі. Вдруге - у вигляді фарсу, який теж не на користь нам, українцям.

Торонто, Канада