Наразі мовиться насамперед про закладення обрисів нової політики у сфері безпеки. “Цей закон багато чого змінює в системі оборони національної безпеки. Він ламає теперішню систему, змінює систему воєнного управління, тому що з’являється головнокомандувач. Розділяються посади начальника штабу, головнокомандувача і верховного головнокомандувача. Вибудовується чітка ієрархія. Розмежовуються повноваження з Міністерством оборони. Буде прописано у законі, що міністр і його заступники будуть цивільними особами, щоб мати баланс із органом військового управління. Це такий спосіб цивільного, громадського контролю. Окрім того, передбачається низка новацій, яких узагалі не було, – створення національної розвідувальної програми. До цього в нас не було такої програми і через це була контроверсійна діяльність між розвідувальними та контррозвідувальними органами…. Також я б наголосив, що у нас повинна з’явитися національна програма розвитку військово-промислового комплексу, чого також не було. А також програма цивільного захисту населення. Ці новації є дійсно важливими та роблять зміну парадигми в тому, що у нас було в оборонному комплексі. У законі закріплюється відсоткова ставка від ВВП на систему безпеки й оборони”, – зазначив у ефірі Радіо Донбас.Реалії керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.  

Щодо закріплення відсоткової ставки ВВП на оборону, то тут мовиться про 5% ВВП щороку. До речі, країни-члени НАТО мають витрачати на оборону 3% ВВП, хоч не всі з них дотримуються цієї норми, за що і наражаються на постійну критику з боку США. Україна ж далі веде неоголошену війну проти Росії, захищається від агресії Кремля, саме тому сектор безпеки й оборони має бути пріоритетним в контексті бюджетних витрат.

У законі передбачається, що громадські об’єднання зможуть отримувати інформацію про сферу нацбезпеки від державних органів. Зрозуміло, що громадський контроль обмежуватиметься питанням державної таємниці. При цьому секретар парламентського Комітету з нацбезпеки Іван Винник заявляв, що відкритими стануть 90% всієї інформації про фінансування сектору оборони і лише 10% залишаться державною таємницею.

“У підзвітності платникам податків  у питанні витрат коштів на безпеку та оборону, на жаль, не буде ніяких зрушень. У прикінцеві положення не було внесене зобов’язання уряду переглянути закон про державну таємницю. Закритість закупівель військової техніки залишається”, – а це вже позиція експерта групи з нацбезпеки і оборони “Реанімаційного пакету реформ” Віктора Плахути, інформує Німецька хвиля. Хоча тут треба зазначити, що це питання в нинішніх умовах хоч і не оголошеної, але фактичної війни є не таким вже й однозначним. 

Щодо цивільного міністра оборони, то це насправді не новина для України, але з 1 січня наступного року це має стати нормою. І всі заступники міністра оборони також мають бути тільки цивільними особами. “У нас були цивільні міністри оборони, наприклад Юрій Єхануров. Зараз розмежовуються повноваження міністра оборони. Міністр оборони не бере участі у плануванні стратегічних, тактичних, бойових дій. Для цього є начальник штабу і головнокомандувач, і командувач Сил об’єднаних операцій, який вже є і його штаб уже функціонує.

Міністр оборони розвиває стратегічну галузь, саме міністерство й відповідає за формування процесів оборонної політики. У міністерства, окрім воєнної сфери, є інші повноваження: соціальне забезпечення, юридичний департамент. Є багато структур, які входять у міністерство, але вони не залучені безпосередньо до бойових дій. Ця функція залишається за міністром оборони”, – зауважує вже загаданий керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Але тут треба розуміти, що військовослужбовець може звільнитися із ЗСУ і вже наступного дня стати керівником Міноборони в статусі цивільного. Нардепи відмовилися чіткіше прописати відповідну норму і не передбачили, скільки років має минути з моменту звільнення із армії потенційного кандидата в міністри оборони.

Як писала “Львівська Пошта” в минулому номері, найбільше суперечок ще перед ухваленням закону про нацбезпеку було щодо повноважень Служби безпеки України. І наші антикорупційні організації, і західні партнери України наполягали на тому, що в СБУ потрібно забрати всі функції щодо боротьби з корупцією та економічною злочинністю, що на практиці часто перетворювалося на утиски бізнесу (і представники бізнесу часто скаржилися на СБУ),  а залишити тільки захист державної таємниці, контррозвідку та запобігання тероризму. 

Зрештою, нардепи залишили норму про “захист економічної безпеки України”. Таке формулювання дуже обтічне і залишає СБУ шляхи впливу на бізнес. Але представники парламентської коаліції переконують, що мовиться про запобігання спроб Росії підірвати українську економіку і що норма була погоджена із західними партнерами. Також коаліціянти кажуть, що не потрібно було прописувати реформу СБУ в законі про нацбезпеку, а в перехідних положеннях до цього закону передбачили, що через шість місяців має з’явитися законопроект про внесення змін уже до закону про СБУ. Начебто тоді й відбудеться довгоочікувана реформа СБУ.