Незважаючи на початок чемпіонату світу з футболу, Росія навіть не збирається збавляти обертів у гібридній війні проти України. На Донбасі щодня фіксується кілька десятків обстрілів, у тому числі, із забороненого мінськими угодами озброєння, гинуть не лише наші військово­службовці, але й цивільні мешканці. Проте останнім часом РФ різко активізувалася ще й на морському театрі військових дій. Наразі морська складова російської агресії – лише гіпотетична, проте останні події свідчать, що акваторії Азовського та Чорного морів цілком можуть перетворитися на гарячі точки.

Наприкінці травня флот РФ провів в Азовському морі навчання з бойовими стрільбами. При цьому для українських суден закрили майже 2 тис. кв км акваторії, а самі стрільби проводилися за якихось 10-12 км від українського узбережжя. А на початку червня РФ розпочала масштабні військові навчання в окупованому Криму, Ростовській області та Краснодарському краї, в яких беруть участь близько 6 тис. військовослужбовців та майже 100 гелікоптерів і літаків. У рамках навчань засоби протиповітряної оборони, дислоковані в АРК, відпрацьовували “відбиття ракетного удару кораблів умовного противника з моря”.

Зокрема, були задіяні зенітні ракетні комплекси С-400 “Тріумф”, які РФ поставила на бойове чергування на мису Фіолент у Севастополі. Дальність їх бойового застосування становить 400 км, тобто дозволяє закрити повітряний простір практично над південними областями України.

“Легенда навчань – нібито захист бурових свердловин, захоплених у “Чорноморнафтогазу”. Насправді ж ви розумієте, що стріляти ракетами біля таких об’єктів – це витончене самогубство. Це – газ”, – заявив “Обозревателю” постпред Президента України в АРК Борис Бабін. У цьому контексті він припустив, що “їхня реальна мета – здійснення фактичного вогневого контролю територіального моря України біля узбережжя Одеської та Миколаївської областей”.

“Ситуація нова і доволі критична. Вона потребує від України адекватної відповіді на загрози”, – заявив інтернет-ресурсу Главред голова наглядової ради Фонду “Майдан закордонних справ”, головний редактор сайту BlackSeaNews Андрій Клименко.

Постає питання: чим здатна відповісти Україна? На жаль, відповідь очевидна: військово-морські сили України (ВМСУ) нині – найслабші в чорноморському басейні (окрім Грузії). Понад 20 років тому, після підписання в 1997 році Угоди про параметри поділу радянського Чорноморського флоту, Україна отримала 250 бойових кораблів і допоміжних суден.

Нині в складі ВМСУ налічується трохи більше 40 бойових і допоміжних одиниць. Флагманом є спущений на воду в 1992 році фрегат “Гетьман Сагайдачний”. При цьому не варто забувати, що проект 11351 “Нерей” (Krivak class за класифікацією НАТО), до якого належить український флагман, був розроблений в СРСР ще на початку 1980-х. Зрозуміло, що судно застаріле і мало відповідає сучасним військово-морським вимогам.

Ще древніший другий за бойовими можливостями корабель українських ВМС – корвет “Вінниця”, який був спущений на воду аж у 1976 році. Та й корветом його можна назвати з великою натяжкою – насправді це прикордонний сторожовий корабель. Не набагато молодший і ракетний катер “Прилуки” (1979 рік).

Цими ветеранами фактично й обмежуються бойові можливості ВМС України. Шість артилерійських катерів, корабель управління “Донбас”, малий розвідувальний корабель “Переяслав”, середній десантний корабель “Юрій Олефіренко” і близько 30 суден і катерів забезпечення відіграють допоміжну роль. Перше поповнення за багато років ВМСУ святкували наприкінці 2015 року, коли було спущено на воду два малі броньовані артилерійські катери типу “Гюрза”.

Великі надії покладалися на завершення добудови та спуск на воду корветa “Володимир Великий”. Іще в листопаді 2017 року уряд видав постанову, яка передбачала відновлення фінансування будівництва корабля. І вже у 2018-oму на ці потреби мало б бути виділено близько 1,4 млрд грн.

“Володимир Великий” мав стати першим у серії з чотирьох кораблів нового проекту 58250. Цей проект перспективного багатоцільового бойового корабля було розроблено у 2008 році конструкторами з Миколаєва. За словами командувача ВМСУ віце-адмірала Ігоря Воронченка, майбутній корвет не лише відповідає найсучаснішим зразкам подібних озброєнь у сусідніх з Україною державах, його будівництво дозволяє дати поштовх для роботи українського військово-промислового комплексу, надавши роботу близько 9 тис. працівникам Миколаєва та інших міст країни.

Будівництво першого судна розпочалося в травні 2011 року, спуск на воду планувався на 2012-ий, але досі збудовано лише 70% корпусу судна. У травні цього року, виступаючи на загальних зборах Асоціації суднобудівельників “Укр­судпром”, віце-адмірал Ігор Воронченко із розпачем повідомив про те, що, попри підписану урядову постанову про виділення коштів, грошей на продовження робіт наразі немає.

Опитані Німецькою хвилею експерти кажуть, що зрив будівництва корвета має низку загроз для майбутнього ВМСУ та може означати чималі втрати для державного бюджету. Так, за словами директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, один із головних ризиків полягає у тому, що робота над корветом дозволяє українським конструкторам і виробникам розробити і використати на практиці низку так званих модульних рішень, необхідних для реалізації інших, більш дрібних проектів. Серед них експерт згадує і майбутні ракетні катери “Лань”, що, за задумом їхніх розробників, мають стати основою майбутнього “москітного” флоту України. Так у ВМСУ називають тактику використання декількох легких кораблів проти одного потужного судна супротивника.

У разі припинення робіт над корветом, за словами Сергія Згурця, українська сторона не виконає своїх зобов’язань перед іноземними підрядниками, які мають постачати значну частину обладнання і озброєнь для “Володимира Великого”. “Загальна сума штрафних санкцій у такій ситуації цілком може виявитися порівнюваною із коштами, необхідними для добудови судна”, – каже експерт.

На тому, що будівництво корвета є важливим аспектом роботи із західними партнерами України, наголошує і аналітик Інституту світової політики Микола Бєлєсков. На його думку, інвестиція в таку співпрацю є важливою з військово-технічної точки зору – передусім, через можливість отримати доступ до новітніх західних технологій. “У той момент, коли на добудову корвета не вистачає 1,3 млрд грн, Україна витрачає більше 500 млн євро (більше 15 млрд грн) на французькі гелікоптери”, –  цитує експерта Німецька хвиля.

Така ситуація, на думку Миколи Бєлєскова, відображає розподіл пріоритетів українського військово-політичного керівництва, де флоту приділяється другорядна роль. Експерт упевнений: така ситуація була зрозумілою на початку конфлікту із РФ, коли сухопутним силам та засобам ППО приділялася найбільша увага. Після анексії Криму, де захопленою залишилася значна частина українського флоту та ракетні комплекси “Редут”, ВМСУ опинилися у скрутному становищі.

Продовження такої політики, на думку Миколи Бєлєскова, може призвести до подальшого посилення російських позицій біля українських берегів. “Уже зараз ми бачимо загострення протистояння в Азовському морі, й ВМСУ не здатні на цей виклик адекватно відповісти”, – наголошує експерт.

Найгірше, що постійне бряцання Кремля зброєю може в якийсь момент спричинити реальний бойовий інцидент на морі між країнами, які й так перебувають в стані гібридної війни. Перший “дзвіночок” уже продзвенів. Минулого тижня літаку Ан-26, що належить ВМСУ, довелося здійснювати перехоплення малого ракетного корабля флоту РФ поблизу острова Зміїний (єдиний острів у Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води й межу виняткових морських економічних зон та континентального шельфу щодо Румунії – “Львівська Пошта”).

Відзначається, що Ан-26 виявив судно під прапором РФ у безпосередній близькості від українського морського кордону. “За допомогою бортового радіолокатора корабель противника був виявлений, після чого Ан-26, знизившись на гранично малу висоту, ідентифікував його як малий ракетний корабель. Перехоплення сталося поблизу острова Зміїний. Зрозумівши, що він виявлений, противник почав іти у відкрите море. Український літак проконтролював втечу росіянина, зробивши кілька проходів поблизу корабля на малій висоті, а потім повернувся на базу”, – повідомляє інтернет-видання dumskaya.net.

Цього разу, на щастя, минулося, але де гарантія, що колись не спрацює банальний людський фактор. У котрогось з офіцерів (не має значення – російського чи українського) просто не витримають нерви, і він віддасть наказ відкрити вогонь на ураження. З іншого боку, можливо в цьому й полягає задум Путіна? Спровокувати дрібний інцидент, щоб представити Україну в ролі держави-агресора, або й навіть розпочати повноцінний напад.

“Впродовж останніх двох тижнів травня Москва без розголосу перекинула п’ять військово-морських суден із Каспійської флотилії до Азовського моря. Російські посадовці виправдовують такі дії необхідністю захиститись від нападу України на окупований Крим. Однак і зростання протистояння з Києвом через морські перевезення через Керченську протоку, і те, як російські кораблі було переміщено, вказує, що цей крок було спрямовано на те, щоб надати Москві додаткові можливості для нападу”, – пише американскьий аналітик Пол Ґобл у статті для The Jamestown Foundation, повідомляє Голос Америки.