Боротьба з корупцією по-українськи – цікава річ. Розмов багато, антикорупціонерів багато, політиків, які публічно підтримують антикорупційну реформу багато, але щоб були результати, якими насправді можна хвалитись, постійно чогось не вистачає. Звичайно, для результатів будь-яких реформ потрібен час. Що ж, українці чекають. Потрібні також чіткі, послідовні й зрозумілі кроки влади. З цим в нас ще більші проблеми.

Два роки працює Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та система е-декларування для дерслужбовців. Кого із топ-хабарників це налякало? Агентство встигає перевіряти лише мізерну кількість е-декларацій, а рішення парламенту про обов’язкове е-декларування й для громадських активістів-антикорупціонерів було нічим іншим, як помстою влади всім, хто вимагав запровадження системи електронного декларування для чиновників та політиків. Представники влади неодноразово обіцяли, що от-от і вже скасують е-декларування для активістів, але коли це насправді відбудеться – поки невідомо.

Три роки пройшло від утворення таких нових антикорупційних органів як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП). За цей час було немало публічних скандалів між старими правоохоронними та новими антикорупційними органами, були й сварки між самими антикорупціонерами, а не так давно вже дійшло до того, що директор НАБУ разом із генпрокурором зажадали відставки головного антикорупційного прокурора.

Така боротьба аж ніяк не додає підтримки та довіри від українського суспільства ні НАБУ, ні САП. Окрім того і в НАБУ, і в САП постійно бідкались, що суди затягують час і не розглядають їхніх справ. Зараз вже нарешті парламент ухвалив і Президент підписав Закон “Про Вищий антикорупційний суд”. Учора, 13 червня, офіційне видання ВРУ “Голос України” опублікувало текст цього закону. Тож, від сьогоднішнього дня він набирає чинності. Але знову ж таки, щодо цього документа виникають запитання.  Зрештою, щоб формувати спеціалізований антикорупційний суд потрібен ще один закон.

Зараз більшість наших політиків розповідає про те, як вони “завжди” підтримували створення в Україні антикорупційного суду. Це виглядає дуже смішно, якщо пригадати, як і Президент, і парламентарі відтягували ухвалення відповідного закону, які “підводні камені” були у зрештою внесеному Президентом у парламент законопроекті, скільки було непотрібних депутатських правок.

Петро Порошенко взагалі довгий час не підтримував ідею створення в Україні спеціалізованого суду для корупціонерів, заявляючи, що такі суди є тільки в країнах третього світу. Також деякий час глава держави і представники президентської парламентської фракції просували ідею створення антикорупційних палат при судах загальної юрисдикції. І фактично лише під тиском західних політичних союзників та фінансових донорів, зокрема через небезпеку припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ), що може призвести до нової фінансової кризи в Україні,  наша влада погодилась на створення Вищого антикорупційного суду. В цьому криється величезна проблема: закон про антикорупційний суд ухвалювався не тому, що влада дозріла до цього, що в політичних еліт виникло бажання змінювати правила гри, а тому, що тиснув Захід.

“Я не розділяю ейфорію з приводу того, що ухвалення закону про антикорупційний суд вже є перемогою. Перший недолік як я бачу, навіть не читаючи текст закону, – це те, що він ухвалений на два роки пізніше, ніж це мало відбутись”, – заявив директор НАБУ Артем Ситник 12 червня у Львові в Центрі Шептицького Українського католицького університету під час дискусії “Досвід України та Польщі в боротьбі з топ-корупцією”.

Він також зауважив, що коли тільки створювались НАБУ і САП, то політична еліта ще не сприймала цей процес всерйоз, не відчувала страху перед появою нових антикорупційних органів, тому дозволила міжнародним експертам бути у конкурсних комісіях з відбору кандидатів на керівні посади в цих органах. Але вже у ситуації із антикорупційним судом представники влади почали наполягати, що  міжнародні експерти в конкурсних комісіях з відбору антикорупційних суддів означатиме “втручання у внутрішні справи України, буде зазіханням на суверенітет України”.

“Якщо пригадати конкурс з відбору директора НАБУ, то тоді була комісія з дев’яти членів, по троє від парламенту, Президента й уряду. І в комісію прямо був включений іноземний експерт Джованні Кесслер, гендиректор Європейського управління з боротьби із шахрайством. Так само це стосувалося конкурсу на посаду антикорупційного прокурора, там також прямо в комісію була включена Мері Батлер, представник міністерства юстиції США. І на відміну від того, що пропонується щодо Вищого антикорупційного суду, вони прямо голосували за кандидатів, прямо впливали на рішення конкурсної комісії. Але тоді жодного слова про втручання в суверенітет України не було. Зараз Громадська рада міжнародних експертів не призначатиме і не голосуватиме за кандидатів, вона зможе просто блокувати кандидатів, які фактично не проходять випробування на предмет доброчесності. Якщо порівняти обсяг компетенції міжнародних експертів у всіх згаданих конкурсах, то конкурс на посади у Вищому антикорупційному суді – це  якраз найменший вплив міжнародних експертів”, – зазначив Артем Ситник.

Нагадаємо, що “Львівська Пошта” про це вже писала після ухвалення парламентом закону про антикорупційний суд, Громадська рада міжнародних експертів складатиметься із шести осіб. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці. Як мінімум, троє членів цієї Ради зможуть ініціювати розгляд питання відповідності будь-якого кандидата в антикорупційні судді критеріям доброчесності. У випадку таких сумнівів міжнародних експертів щодо кандидата на спільне засідання збиратимуться Громадська рада міжнародних експертів та Вища кваліфікаційна комісія суддів Україні (ВККСУ), яка складається із 16 осіб. Якщо такий кандидат в антикорупційні судді отримає підтримку більшості від спільного складу Громадської ради міжнародних експертів та ВККСУ (мінімум 12 голосів) і при цьому, як мінімум три з них мають бути від міжнародних фахівців, то кандидат залишається в конкурсі. Якщо такої підтримки не буде, то він вибуває. І ще зазначимо, що не менше трьох міжнародних експертів матимуть право ініціювати перед спеціальним спільним засіданням попередню співбесіду із кандидатом у судді, а участь у цій співбесіді мають взяти не менше шести членів ВККСУ. Членів Громадської ради міжнародних експертів призначатиме ВККСУ виключно на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна має міжнародні договори у сфері запобігання та протидії корупції.

“Львівська Пошта” також вже писала про те, що низка українських експертних організацій заявляли про те, що наша влада зберегла можливості впливати на формування антикорупційного суду. Представники влади заявляли, що всі норми, зокрема і ті, які стосуються ролі міжнародних експертів, були погоджені з МВФ. А в самому Міжнародному валютному фонді після ухвалення українського закону, лише заявили, що ретельно вивчать цей документ. На момент здачі нашого номера у друк ще не було відомо, як в МВФ оцінили закон.

А тим часом, фактично одразу після публікації тексту закону про антикорупційний суд в “Голосі України” в громадській організації Центр протидії корупції (ЦПК) заявили про те, що в документі з’явилася правка, яку голова парламентського Комітету з правової політики та правосуддя Руслан Князевич не зачитував у сесійній залі перед ухваленням закону, яку не обговорювали в комітеті, і якої не було у запропонованій Комітетом редакції порівняльної таблиці до другого читання, опублікованій на сайті ВРУ.

Йдеться про те, що в перехідних положеннях закону серед змін до Кримінального процесуального кодексу України зазначено: “Суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) продовжують приймати до розгляду апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, розгляд яких розпочато у судах першої інстанції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду”.

“Тепер закон передбачає, що справи НАБУ, розгляд яких почався в загальних судах першої інстанції, будуть завершені так само в загальних судах. Отже, апеляція відбудеться в обхід Антикорупційного суду. Натомість, згідно із попередніми домовленостями з міжнародними партнерами, апеляція справ, які зараз знаходяться на розгляді в загальних судах, мала б відбутися в апеляційній палаті Антикорупційного суду. Ця норма – це амністія для всіх топ-корупціонерів, чиї справи вже в судах. Це зміна попередніх домовленостей і тексту самого законопроекту прямо перед голосуванням. У погоджувальній таблиці, викладеній на сайті Верховної Ради, цієї правки не було, і апеляція мала бути в Антикорупційному суді. Тепер же справи Мартиненка, Насірова та інших одіозних топ-посадовців так і залишаться в звичайних судах та, як ми розуміємо, будуть “злиті”, – зазначає голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін, повідомляє сайт громадської організації.

У Центрі протидії корупції також заявляють, що така норма означає, що найближчі вироки проти топ-корупціонерів країни українці побачать не раніше, ніж через два-три роки, бо щонайменше півроку займе створення Антикорупційного суду, ще півтори-два роки в двох інстанціях розглядатимуться самі справи, які тільки туди потраплять. Про те, що цю “помилку” треба терміново виправити, проголосувавши зміни до закону, вже заявили і в антикорупційній організації Transparency International Україна.

Також зазначимо, що відповідно до Закону “Про Вищий антикорупційний суд” впродовж 12 місяців мають відбутись конкурси на посаду антикорупційних суддів, і повинен бути сформований сам суд. Розпочати роботу він зможе за умови призначення щонайменше 35 суддів, 10 з яких мають бути суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Але не потрібно також забувати, що для появи антикорупційного суду потрібен ще один закон, адже відповідно до Конституції, новий суд утворюється, реорганізовується чи ліквідовується законом, проект якого вносить до парламенту Президент після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Низка нардепів, громадських організацій, а також вже згаданий директор НАБУ зараз зазначають, що процедуру не було повністю дотримано, вже ухвалений парламентом закон визначає засади створення та роботи антикорупційного суду, але не створює його. Тож потрібен ще один суто технічний закон, який складатиметься з одного речення – безпосередньо про створення антикорупційного суду. Зрештою, в прикінцевих положеннях закону про Вищий антикорупційний суд є чітка згадка про те, що Президента мав би внести відповідний законопроект.

Зазначимо, що Президент України Петро Порошенко 11 червня під час зустрічі зі слухачами Української академії лідерства заявив, що ще один закон для створення антикорупційного суду не є вимогою Конституції, але водночас пообіцяв що до кінця цього тижня подасть додатковий законопроект до парламенту або ця норма буде імплементована в будь-який законопроект щодо судоустрою, який зараз знаходиться у ВРУ, і цей законопроект буде визначений як невідкладний.

Станом на момент здачі цього номера у друк інформації про реєстрацію Президентом у парламенті такого законопроекту ще не було. Побачимо чи з’явиться він до кінця тижня. Будь-яке подальше затягування процесу створення антикорупційного суду і будь-які махінації з його формуванням лише вчергове продемонструють, що наша влада не готова до змін правил гри.