Рішення винесли за позовом тепер уже державного «ПриватБанку» проти його колишніх власників. «У суді юристи «ПриватБанку» надали докази, які свідчать, що підозрювані вкрали з фінустанови майже 2 мільярди доларів США. Вони проводили незаконні операції й переводили кошти в компанії, які таємно контролювали. Тож арешт наклали ще й на шість компаній, які ймовірно належать Коломойському та Боголюбову. Разом із відсотками – більше 2,5 млрд доларів», – повідомила прес-служба «ПриватБанку».

«Ми вітаємо це позитивне рішення Англійського суду. На сьогодні держава фактично витратила майже 140 мільярдів гривень на докапіталізацію «ПриватБанку» через те, що раніше з нього були виведені гроші, або надані недостатньо забезпечені кредити, які ніхто не повертає», – зазначив міністр фінансів України Олександр Данилюк. Натомість Ігор Коломойський у коментарі ТСН.ua заявив, що рішення Високого суду Англії про арешт усіх його активів тимчасове, на час розгляду справи в суді.

Нагадаємо, що рік тому, 18 грудня 2016 року, Кабінет Міністрів України, керуючись рекомендаціями Ради національної безпеки й оборони, прийняв рішення націоналізувати найбільшу в державі приватну фінансову установу – «ПриватБанк». Петро Порошенко тоді так прокоментував це рішення: «Опосередковано від стану справ у цьому банку залежить вся фінансово-економічна ситуація в країні – настільки він великий, чи, як кажуть фахівці, системний. Саме тому ми вдаємося до безпрецедентного рішення – його переходу в 100-відсоткову державну власність». Тоді експерти наввипередки стверджували, що рішення про націоналізацію ПБ стало чималим здобутком Президента України. Однак чи насправді це так?

В абсолютних цифрах для бюджету було би вигідніше «втопити» проблемну фінустанову. Обсяг гарантованих державою депозитів становив у грудні 2016 року близько 100 млрд грн, водночас на докапіталізацію фінустанови вже витрачено 139,3 млрд грн і ця сума може зрости. З іншого боку, якщо взяти до уваги, що клієнтами «Привату» є приблизно половина дорослого населення України та понад 50% усіх юридичних осіб, його банкрутство означало би, без перебільшення, соціальну катастрофу. Завдяки націоналізації її вдалося уникнути.

Однак проблеми навколо банку продовжували наростати впродовж усього року. Головних – дві. Вже через десять днів після націоналізації Окружний адмінсуд Києва відкрив провадження за позовом сім’ї Суркісів про скасуваня рішення НБУ, яким вони були визнані інсайдерами «ПриватБанку». Як стверджувалося в розслідуванні програми «Схеми» на Радіо Свобода з посиланням на дані аудиту Ernst & Young, перед націоналізацією банк провів термінову реструктуризацію кредитного портфелю: заборгованість 170 попередніх позичальників була перекладена більш ніж на 30 нових, які стали винні банку понад 110 млрд грн. Приблизно 90% нових позичальників виявилися інсайдерами, тобто, так чи інакше пов’язаними з «ПриватБанком» структурами (тобто гроші, фактично, «вимили»).

Під час роботи тимчасової адміністрації борги перед акціонерами і пов’язаними з ними особами потрапили під механізм bail-in – процедуру конвертації коштів інсайдерів банку в капітал. Родина Суркісів з цим не погодилася й досі судиться за повернення майже 1 млрд грн депозитів, що потрапили під bail-in.

Ще більшу проблему становлять зусилля колишнього власника Ігора Коломойського оскаржити в суді рішення про визнання банку неплатоспроможним та його націоналізацію. «У позовній заяві п. Коломойський написав про рейдерство з боку держави. Як можна сподіватися на успіх у реструктуризації інсайдерських кредитів, якщо екс-власник банку, незважаючи на те, що є листи з його зобов’язаннями, йде в суд, подає позов про визнання протиправним рішення НБУ про визнання ПБ неплатоспроможним відповідно та рішення про націоналізацію, а також усіх поручительств?», – заявила влітку, після подання позову, Катерина Рожкова, заступник глави НБУ.

Тим часом прокинувся ще один екс-співзасновник банку. Геннадій Боголюбов, який, крім громадянств України, Ізраїлю та Кіпру, має також громадянство Великобританії, звернувся до Лондонського арбітражу з вимогою повернути його частку в банку. Свої вимоги він мотивував двосторонньою міжурядовою угодою 1993 року між Україною та Великобританією про сприяння та взаємний захист інвестицій.

І ось – несподіваний фінал. Тепер уже не держава повинна повертати націоналізований банк, а колишні власники будуть змушені компенсувати збитки.