– Цей закон певною мірою виправдовує наші сподівання. Передусім у ньому визначена і конкретизована термінологія, чітко прописано, що таке домашнє насильство, визначена відповідальність за його вчинення. Покарання та обмежувальні заходи запобіжного характеру є значно серйозніші, аніж ті, що маємо нині. Можливо, такі покарання змусять задуматися, чи варто вчиняти насильство знову. За статистичними даними, серед потерпілих від домашнього насильства лише 3-5 відсотків чоловіків, решта – жінки та діти. Щороку 1,1 мільйона жінок зазнають фізичного та сексуального насильства, однак лише 15 відсотків постраждалих звертаються до правоохоронних органів і тільки один відсоток – до медичних та соціальних працівників. Жінки не звертаються, бо мало вірять, що їм допоможуть. Адже, згідно зі старим законом, на кривдника можуть накласти штраф і все. Як правило, жінки звертаються, коли зазнають насильства в 15-16-ий раз. Після першого випадку, як правило, жінка нікуди не звертається. Також велику роль відіграють стереотипи, що “сміття з хати виносити негоже”, що це внутрішня проблема і що її вдасться вирішити самотужки. А коли бачать, що це неможливо, тоді звертаються, і то не всі. Сподіваюся, що суворіше покарання може потроху змінити ставлення самих потерпілих. Сьогодні кривдник не боїться відповідальності: якщо вбив, то це кримінальна відповідальність, а як ні, то відбудеться штрафом. Якщо не буде належного покарання, належних обмежувальних заходів, то проблема лише загострюватиметься. Є ще одна проблема – Україна не займається превентивною діяльністю у цій сфері, немає притулків, дуже мало просвітницьких програм, громадські організації займаються, щось робить держава, але цього недостатньо… Сумну статистику показало дослідження, проведене Українським центром соціальних реформ на замовлення UNFPA, Фонду ООН в галузі народонаселення. Щороку Україна внаслідок домашнього насильства щодо жінок втрачає 208 мільйонів доларів (це приблизно річний бюджет Одеси). Особисті збитки потерпілих становлять 190 мільйонів, решту втрачає держава. Домашнє насильство є причиною 100 тисяч днів госпіталізації, 30 тисяч звернень до відділів травматології, 40 тисяч викликів лікарів. Якби держава вкладала кошти в протидію і запобігання домашнього насильства, це була б дуже добра інвестиція!

– Позитивним у прийнятому законі є передусім те, що потерпілою від насильства в сім’ї є дитина, дитина яка безпосередньо зазнала насильства або стала його свідком, бо в Україні діти дуже часто стають свідками насильства щодо матері, їм завдають тяжкої шкоди, яка має важкі наслідки для психологічного здоров’я. До цього часу таких дітей не ідентифікували як потерпілих від насильства! Також дуже важливо, що закон встановлює обмежувальні приписи щодо кривдника, зокрема, той не може встановлений час проживати чи перебувати разом у одному приміщенні з потерпілим, навіть будучи власником житла. Він не позбавляється права власності, але якщо вчинив протиправні дії, передбачені законом, то його обмежать в праві користування. Адже першочерговим завданням держави є захистити права потерпілих осіб і запобігти протиправні дії, вчинені проти них у майбутньому. А це можна зробити тільки тоді, коли кривдник вилучений з приміщення, де перебувають потерпілі. Переважно це жінка і діти. На жаль, в нас ситуація досі така, що саме жінка і діти мають збирати речі і йти з помешкання, хоча дуже часто жінка є співвласником житла. А кривдник залишається і прекрасно собі живе далі. Власне цей закон дає можливість вирішити це питання, якщо він працюватиме. Також передбачена відповідальність як за фізичне, так і за психологічне насильство. Важливо, що він містить цілий розділ щодо запобігання домашньому насильству, який передбачає і вивчення ситуації, і збір даних, і запровадження в навчальних закладах різних програм із запобігання насильства, проведення просвітницьких та інформаційних кампаній, організацію і проведення тренінгів для фахівців, які працюють в цій сфері тощо. Закон працюватиме, якщо працюватимуть органи і люди на посадах, які мають виконувати цей закон: Нацполіція, соціальні служби, суд. Виконання закону залежить від політичної волі органів державної влади та від виконавців на місцях. На жаль, зміни до Кримінального кодексу України набудуть чинності лише через рік… Прикро, що цей закон прийняли у вихолощеному вигляді, бо усе вперлося в термін “гендер”. Це було зроблене під тиском Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, котра впродовж року не раз виступала проти ратифікації Стамбульської конвенції, щоби все, що стосується гендеру, було викреслене із закону про протидію домашньому насильству. Законопроект прийнятий у вихолощеному варіанті, тому його недостатньо, щоб Україна належним чином забезпечила захист від домашнього насильства та його запобігання! Вважаю, що це політичні маніпуляції, щоб не ратифікувати Стамбульську конвенцію, але звітувати перед світом, що новий закон про протидію домашньому насильству прийняли. Ратифікація Стамбульської конвенції важлива, оскільки звертає увагу на те, що насильство проти жінок має гендерну природу, що це гендерно зумовлене насильство, а також встановлює основ­ні стандарти, необхідні для запобігання насильства та покарання кривдників. Якщо держава ратифіковує конвенцію, то зобов’язується забезпечувати всі послуги, передбачені в юридичній і соціальній сферах. Наприклад, яка кількість притулків і місць у них має бути забезпечена на тисячу осіб, які послуги мають у них надавати жінкам і дітям, котрі потерпіли від домашнього насильства. Це стандарти, до яких нам ще дуже далеко. Ратифікація цієї конвенції зобов’язує державу прийняти законодавчі акти та на виконавчому рівні забезпечити доступ до певних соціальних послуг, а також можливість отримати компенсацію, адже ж повинна бути належна компенсація потерпілим! Дуже багато країн уже ратифікували цю конвенцію, у тому числі Польща та Італія, де вплив Католицької церкви дуже сильний, і там вона вже діє.