“Після Революції Гідності від парламенту очікували системного реформування країни. Адже тоді залишався соціально-економічний скелет Радянського союзу, потрібно було повністю змінювати правила. Тут більшість завдань Рада виконала – ухвалені пенсійна, освітня, медична реформи, реформа енергетичного ринку та антикорупційна, децентралізація. Цей парламент виявився найбільш прогресивним за усі попередні. Однак досі депутати не проголосували за виборчу реформу. Для розвитку економіки – земельну. Це два стратегічних завдання. Хвороби попереднього парламенту частково перейшли в теперішній. Бачимо проблеми із персональним відвідуванням і кнопкодавством, кулуарщину і політиканство, коли власні інтереси ставлять вище за державні. Кожен наступний парламент після Майдану має ставати все кращим. Для цього суспільство та політики мають працювати спільно”, – зазначає політолог, член Ради “Реанімаційного Пакету Реформ”, голова Центру політичних студій та аналітики “Ейдос” Віктор Таран, повідомляє Gazeta.ua.

Звичайно, оцінювати згадані реформи можна по-різному, різні прихильники різних політсил завжди знайдуть свої “зради” і “перемоги”. Але зараз не про це. Якщо говорити про те, що повинен робити нардеп, суто технічно і дуже спрощено, то він має готувати якісні законопроекти, відвідувати пленарні засідання і засідання свого комітету, брати участь у голосуваннях в сесійному залі. Це елементарна дисципліна, але з цим в наших теперішніх нардепів, як і у депутатів попередніх скликань, є величезні проблеми.

Відповідно до звіту Комітету виборців України (КВУ), за три роки лише п’ятеро нардепів відвідали усі пленарні засідання. Натомість 38 народних обранців прогуляли більше половини засідань. А від 27 листопада 2014-го до 1 листопада 2017-го відбулося 351 засідання ВРУ.

Є й інша негативна тенденція: навіть коли нардепи відвідували пленарні засідання, то часто просто не брали участі в голосуваннях. Так, третина парламентарів за три роки пропустила половину голосувань. А їх відбулося майже 11 тисяч.

джерело: cvu.org.ua

Нинішнє скликання ВРУ за три роки вже встановило рекорд – станом на 1 листопада було зареєстровано вже 10 327 законопроектів. Та рекорд цей дуже сумнівний, адже, якщо говорити про якість цієї купи ініціатив, то більшість з них є відвертим “законодавчим спамом”. “Народні депутати повинні дотримуватися формальних вимог до законопроектів (подати необхідний пакет документів), тоді як характер, кількість та зміст документів може бути фактично будь-яким, що не сприяє виваженому законодавчому процесу. Варто також враховувати, що законами стають лише близько 12% законопроектів. При цьому більшість законопроектів отримують негативну оцінку експертних організацій, що свідчить про низьку якість роботи Верховної Ради. Кожен другий документ отримує негативні висновки від Головного науково-експертного управління ВР, а кожен третій – від Міністерства фінансів”, – йдеться у звіті КВУ.

Якщо говорити про продуктивність, то в КВУ також звертають увагу на те, що Президент зареєстрував найменше законопроектів, але аж 76% його ініціатив стали законами. В урядових законопроектів цей показник на рівні 23%. У власне депутатських законодавчих  ініціатив – лише 7%. При цьому абсолютну більшість законопроектів реєстрували саме нардепи.

Наші народні обранці дуже часто вносять законопроекти не для того, щоб щось змінити, покращити життя громадян, а просто для того, щоб пропіаритись, відреагувати на будь-який інформаційний привід чи самим його створити. То про яку продуктивність в такому випадку можна говорити? В парламенті далі процвітає популізм, і в законопроектах, і просто у виступах з трибуни.

До речі, якщо говорити про популізм і виконання обіцянок, то портал Слово і Діло створив цікаву інфографіку, яка демонструє, що із понад двох тисяч передвиборчих програмних обіцянок, як від мажоритарників, так і від списковиків, виконано було лише 19%.

джерело: slovoidilo.ua

Ми знову підходимо до важливості реформування роботи самого парламенту. “Львівська пошта” вже неодноразово писала про те, що у 2015-ому місія на чолі із екс-президентом Європарламенту Петом Коксом розробила рекомендації для нашої Верховної Ради. Так само й українські політичні експерти вже не раз наголошували на необхідності парламентської реформи.

Йдеться про чітке планування роботи парламенту. Коли, до прикладу, на початку кожної сесії ВРУ треба проводити відбір 20 найважливіших законопроектів. Коли один із цих документів проходить повну перевірку, ухвалюється за повною процедурою, тоді інша важлива ініціатива потрапляє до цієї двадцятки.

Також йдеться про обмеження законодавчої ініціативи для нардепів, щоб законопроекти могли реєструвати тільки групи парламентарів (до прикладу, за чисельністю не менше, аніж налічує найменша фракція), а не один окремий нардеп.

У звіті місії на чолі із Петом Коксом йшлося про можливість відмови від необхідності ухвалення усіх рішень абсолютною більшістю від конституційного складу ВРУ – 226 голосів. Адже у інших європейських країнах для кворуму на засіданні парламентів достатньо присутності від третини до половини депутатів. Тобто за наявності такого кворуму для простих законів потрібно буде тільки голосування більшості від присутніх у сесійному залі. Для визначеної категорії важливого законодавства у ВРУ могла б зберегтися необхідність 226 голосів, а для конституційних змін – 300 голосів. І також серед рекомендацій було розділення обговорення і голосування за законопроекти, що є європейською традицією.

Та наші нардепи відверто ігнорують необхідність реформування своєї роботи. Заради справедливості варто зазначити, що законопроекти, які стосуються парламентської реформи, є, ініціатором одного з них виступив спікер Андрій Парубій, але до розгляду у сесійному залі  досі так і не дійшло. І так само треба зазначити, що в цих ініціативах багато уваги приділено змінам до розробки календарних планів парламентських сесій.

На масштабні зміни правил гри всередині парламенту важко сподіватися. Про це свідчить і те, як нардепи реагували на рекомендації експертів. Так, деякі наші народні обранці в інформпросторі звертали увагу насамперед на те, що зменшення кворуму узаконить прогульників, а ще на перший план виносили рекомендацію місії Пета Кокса зробити  засідання погоджувальної ради голів фракцій ВРУ закритими для ЗМІ. Такий негатив відволікав від справді важливих і давно необхідних змін.