Сьогодні маємо 120 переможців конкурсу до Верховного Суду, які впродовж 9 місяців доводили, що вони найкращі. 111 з них Вища рада правосуддя вже рекомендувала до призначення. 

У рамках судової реформи, визначеної Президентом України Петром Порошенком як пріоритетна, було вирішено розпочати змінювати систему згори: ліквідувати старий орган – Верховний Суд України – та з чистого аркуша створити новий, уперше в історії України оголосивши конкурс на кожну посаду судді.

Це був виклик, якого історія України ще не знала: ніколи в нас не було конкурсу на суддівську посаду найвищого суду. Навіть інформація про вакансії у Верховному Суді України була надто “цінною”, і знали про неї “обрані” – ті, що, зрештою, ці посади обіймали. Але судова реформа була запущена, до складу суддівських органів прийшли нові амбітні люди, від яких чекають змін. 

Символічно, що конкурс тривав 9 місяців. “Надто довго. Цей конкурс паралізував багато процесів у роботі Комісії”, – каже голова ВККС Сергій Козьяков, відомий адвокат та викладач міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка. Водночас він визнає – інакше не могло бути. Річ у тому, що не лише в Україні, ніде в світі не проводився конкурс одночасно на 120 суддівських посад Верховного Суду. “Ніхто не міг спрогнозувати, скільки часу займатимуть ті чи інші процедури. Тим паче інновацій у нас було достатньо”, – пояснює він.

Інновації ґрунтувалися не на порожньому місті – вітчизняні та міжнародні експерти проаналізували досвід 45 країн. До речі, міжнародна підтримка під час проведення конкурсу була суттєва – Рада Європи, проекти Європейського Союзу моніторили кожний етап конкурсу та надавали допомогу.

Зрештою, кандидати мали довести свою компетентність, підтвердити доброчесність та професійну етику – це три головні критерії оцінювання. Кандидати складали тести на знання законодавства, виконували практичне завдання з підготовки модельного судового рішення, складали чотири групи тестів особистих морально-психологічних якостей та проходили інтерв’ю з психологом. Вони мали пройти перевірку на доброчесність від громадськості, а наприкінці – співбесіду з членами Комісії.

Уперше двері Верховного Суду відчинені не лише для суддів усіх інстанцій, але й для науковців та адвокатів. Така система існує в інших країнах, але ніколи не працювала в Україні. Місія Верховного Суду – формування єдиної судової практики, коли рішення ВС стануть еталоном для судів усіх інших інстанцій. І саме тут має бути застосоване системне аналітичне мислення науковців чи світогляд адвокатів, скерований на захист, а не на звинувачення. Утім склад має бути збалансованим. Так, у Португалії, наприклад, встановлена квота для “не суддів” у складі ВС – 10%. В Україні цей показник становив 24%.

Кожна людина через канал ВККС у YouTube мала можливість спостерігати за процедурами конкурсу в режимі онлайн, фактично – бути учасником подій. Конкурсанти складали іспит та відповідали на досить незручні запитання під час співбесід під прицілом камери. Одне слово, неправильна відповідь, фейкова інформація про кандидата, озвучена в прямому ефірі, могли поставити крапку на його репутації. До речі, досьє кожного кандидата з повною інформацією також було викладене в мережі – на сайті ВККС.

“Очевидно, що ВККС використовувала всі наявні засоби для дотримання принципів відкритості та публічності під час проведення конкурсу до Верховного Суду. Звіти ВККС, висвітлення конкурсної статистики, брифінги, зустрічі з громадянським суспільством, ЗМІ, міжнародними партнерами є явною ознакою прозорості та відкритості конкуренції. Я повинен зауважити, що ведення інтерв’ю з кандидатами або оприлюднення цих матеріалів на веб-сайті Комісії не є загальноприйнятою практикою держав-членів Ради Європи. У той же час ми розуміємо, що ці кроки вживаються українською владою з метою відновлення повної довіри до системи правосуддя, і тому ці заходи можна вважати ефективними на даному етапі”, – каже спеціальний представник Генерального секретаря Ради Європи в Україні Режі Брійя у інтерв’ю Укрінформу.

Залучення представників громадськості до кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді – унікальний випадок. Громадська рада доброчесності, створена із 20 представників громадських організацій, не має аналогів у світі. Завдання ГРД – спряти роботі ВККС у встановленні відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесність. Простіше кажучи, ГРД перевіряла “моральний вигляд” кожного кандидата з повноваженнями зупинити його участь у конкурсі. 

Відношення міжнародних експертів до повноважень ГРД різне. З одного боку, вони погоджуються, що при тотальній недовірі людей до судової системи в Україні може функціонувати орган громадськості, який би допомагав в оцінюванні суддів (кандидатів на посаду судді). З другого боку, в жодній країні –  ЄС, США чи Канаді – такого органу не існує. Понад те, наголошується, що громадськість не може оцінювати суддів, оскільки не має цілковитого уявлення про суддівську компетентність.

Висновки, які готувала ГРД щодо кандидатів, також отримали критичні відгуки. Так, згідно зі звітом Всеукраїнської громадської організації “Асоціація правників України” та проекту Ради Європи “Підтримка впровадженню судової реформи в Україні”, у 17 випадках ГРД використовувала ненадійні джерела інформації. Щонайменше у 21 випадку була надана оцінка судових рішень кандидатів, що не входить до повноважень громадськості. У 20 випадках застосовувалась нерелевантна інформація, а в 17-ти – інформація, що не є об’єктом перевірки. Також зафіксовано чотири випадки неоднакового підходу до оцінки конкретних фактів та обставин.

“Через вказані недоліки ГРД приймала необґрунтовані та частково необґрунтовані висновки під час конкурсу до Верховного Суду”, – зазначено в Проекті звіту.

Усього 1436 кандидатів подали заявки про намір взяти участь у конкурсі. Вони відсіювались під час кожного кроку конкурсу. Зокрема, кожен кандидат пройшов спеціальну перевірку від 20 державних органів, включно з антикорупційними НАБУ та НАЗК. 

Серед 120 переможців 26% – “не судді”: адвокати та науковці. Серед них – Олена Кібенко, юрист і науковець з 20-річним стажем. “Мій приклад відкидає будь-які сумніви навколо прозорості проведення конкурсу і закреслює будь-які “теорії змов”. Мені складно оцінити весь склад нового Верховного Суду, можу говорити лише про, так би мовити, “не суддів”. У касаційному господарському суді ВС, до якого я ввійшла, їх найбільше – 11 осіб. Коли я побачила прізвища цих колег, то навіть пережила приємний шок, адже всі вони досить сильні кандидати, відомі своїми професійними досягненнями”, – каже Олена Кібенко.

До речі, 79% кандидатів-суддів, які взяли участь у конкурсі, не потрапили до списку переможців. Так, усього до кваліфікаційного оцінювання було допущено 439 суддів усіх інстанцій: 91 із них став переможцем конкурсу, 348 кандидатів (79%) вибули з конкурсу на різних етапах.

Водночас ті судді, які стали переможцями, заслуговують на повагу. Серед них – суддя Господарського суду Харківської області, “кіборг”, снайпер, який брав участь в обороні Донецького аеропорту Олександр Мамалуй.

Але стати переможцем конкурсу не означає стати суддею Верховного Суду. Вища рада правосуддя виносить остаточне рішення. Так, 29 вересня ВРП рекомендувала призначити суддями Верховного Суду 111 кандидатів. Два кандидати отримали відмову, рішення щодо семи відкладене.

Далі – конкурси до апеляційних судів та судів першої інстанції. Майбутнім суддям так само потрібно буде довести, що вони варті того, аби бути провайдерами змін.