Країна  втратила частину своєї території і вже четвертий рік воює з Росією. Суспільство незадоволене владою і цілком справедливо дорікає їй невиконанням обіцянок. Реформи здебільшого імітуються, боротьба з корупцією поки завершується на гучних заявах. Влада хвалиться “безвізом” і Угодою про асоціацію з ЄС… Це сучасна Україна.

Колишній президент іншої країни (яка, до речі, також постраждала від Росії), який утік звідти через кримінальне переслідування, який отримав наше громадянство, але тепер і його забрали, який через це кричить про беззаконня, і, який мав би насамперед прагнути захистити свої права, сам йде на злочин. Разом із низкою активістів, які хочуть знайти шлях у велику політику, нардепів-популістів, що хочуть лише перейти з опозиції у владу, під охороною приватної армії на чолі із нардепом і майже офіцером із “темним” минулим, просто плює на недоторканність державного кордону… Це також сучасна Україна.

Мер українського міста, в якого величезні президентські амбіції, від яких він, щоправда, відхрещується, який свого часу відмовився від відповідальності роботи в уряді, а у своєму місті ніяк не може навести лад із сміттям і транспортом, при цьому постійно бідкається  переслідуванням з боку центральної влади, вночі у вишиванці перед ратушею зустрічає усіх вище згаданих “нелегалів” із приватною армією. І далі “нелегали”, які до того ж ще суперантикорупціонери, заселяються, навіть без паспорта, в один із найдорожчих готелів міста… Це сучасний Львів.

Хто там працює чи не працює на Росію, кого використовують чи не використовують “в темну”, але Путін може стоячи аплодувати усім цим “героям” прориву західного українського кордону.

А пересічні українці з екранів телевізорів спостерігають за цією ганьбою і роздумують над тим, хто гірший: Президент, який коли хоче дає і коли хоче забирає громадянство чи політики-опозиціонери, які у своїй боротьбі із владою не гребують жодними засобами і незаконно перетинають кордон. І хто з олігархів за ким у цій боротьбі стоїть.

Тож екс-президент Грузії, екс-голова Одеської обл­держадміністрації Михеїл Саакашвілі в ніч з 10 на 11 вересня таки повернувся в Україну. Як це було, усі могли побачити, хоч у команді Саакашвілі постійно повторюють, що усі телеканали перебувають у руках Президента Порошенка. Зрештою, кожен українець може дати свою оцінку тому, як повертався Саакашвілі і всім його заявам.

Виглядає так, що сам Саакашвілі був не зовсім готовим до того, що повернутись таки вдасться. Тепер треба складати план наступних дій.

“Я зустрінусь з народом… Я поїду і зберу вимоги народу і разом з народом приїду в Київ пред’являти ці вимоги, віддавати ці вимоги владі України… В мене є конфлікт із системою брехні, крадіжок і порушення прав українців. Тому я буду збирати всі ці факти, ми й так їх знаємо, і разом з людьми приходити і створювати механізми для легальної зміни влади”, – заявив Саакашвілі у Львові 12 вересня.

Зазначимо, що він таки підписав протокол про незаконний перетин кордону, але разом із запереченнями, підготовленими його адвокатами. Судовий розгляд має відбутись 18 вересня у Мостиському райсуді. 13 вересня ЗМІ повідомляли про те, що Саакашвілі виїхав із львівського готелю. Водночас прес-секретар Михеїла Ніколозовича Дарина Чиж розповідала Українській правді, що він ще запланував відвідати Форум видавців у місті Лева, а вже увечері 13 вересня мав бути у Чернівцях.

Чи вийде в Саакашвілі турне Україною, ми це ще побачимо, але тут треба розуміти, що сам по собі, з українським паспортом чи без, його навряд чи можна сприймати як головного опозиціонера, що здатен вивести маси українців на вулиці. Рейтинги його партії “Рух нових сил” до останнього часу були в межах статистичної похибки при соціологічних дослідженнях. Особистий рейтинг Саакашвілі трохи вищий, і цілком ймовірно, що він і його партія ще можуть заручитись більшою підтримкою українців, але до того, щоб стати основними гравцями на українському політичному полі, ще далеко. Це прозвучить смішно, але в нинішній ситуації навіть логічно було б, якби Саакашвілі і його команда їздили по Україні на нерозмитнених авто. Так і побільше прихильників можна підтягти…

Також не основними в цій історії є й купка нардепів із фракції мера Львова “Самопоміч”, низка позафракційних депутатів чи позапарламентські політики, які вирішили зібрати свої “вершки”. Сьогодні кожен, хто хоче “плюнути” в Порошенка, намагається бути поближче до  Саакашвілі. Що від того буде державі, ніхто не думає. Не дивує й участь у політшоу на кордоні єврооптимістів із фракції БПП. Дивує інше, чому, до прикладу, той же нардеп Мустафа Найєм, який постійно нещадно критикує Петра Порошенка, досі не вийшов із президентської фракції…

А от ситуативна допомога Юлії Тимошенко і нардепів від “Батьківщини”, які вирішили повернути Саакашвілі в Україну – це вже набагато цікавіше.

Соратники леді Ю на українських телеканалах, навіть тому, який точно належить Президенту, не приховують, що їм байдужа персона самого Саакашвілі. Мовляв, вони борються насамперед із свавіллям Президента Порошенка, який використовує вибіркове правосуддя, переслідує конкурентів і цілеспрямовано “перекривав” кордон, щоб не пропустити “делегацію українських парламентарів та Михеїла Саакашвілі”.

Ось тут треба розуміти, що Саакашвілі нині Порошенкові не конкурент, на відміну від Тимошенко. Навіть якщо не дивитись на рейтинги, ще раз нагадаємо, що Саакашвілі й з українським паспортом (а важко повірити, що в суді йому вдасться повернути собі українське громадянство після такого “прориву”, і тепер справа вже навіть не в заангажованості нашої Феміди) не міг би брати участі в президентських виборах до осені 2023 року, у парламентських – до осені 2018-го.

Чергові президентські і парламентські вибори в Україні мають відбутись весною і восени 2019-го. Президент Порошенко неодноразово заявляв, що дочасних виборів не допустить, а саме від його рішення і залежатиме, чи оголошувати їх, навіть якщо будуть формальні законні підстави (нагадаємо, що таких підстав може бути три – впродовж 30 днів не сформована парламентська коаліція; впродовж 30 днів однієї чергової сесії парламентські пленарні засідання не можуть розпочатися; впродовж 60 днів після відставки не сформовано новий уряд). Провести в Україні дочасні президентські вибори практично неможливо.

А якнайшвидше провести в Україні дочасні парламентські вибори вигідно Тимошенко. Зараз фактично останній шанс поборотись за дочасні вибори, бо проводити їх через рік, тобто за півроку до чергових виборів, вже матиме небагато сенсу. В набагато меншій мірі позачергові парламентські вибори зараз потрібні “Самопомочі” Садового, який “відкрив” Львів для Саакашвілі.

“За результатами недавніх подій варто говорити про формування антипорошенківської коаліції з частини парламентської і непарламентської опозиції. Причому коаліція ця – радше ситуативна. Єдине, що їх об’єднує – це боротьба проти Порошенка. Навіть у питанні дострокових виборів, я б сказав, що у них різні інтереси: наприклад, “Самопоміч” не дуже в цьому зацікавлена. Але події навколо Саакашвілі їх об’єднали. Швидше за все, їх сценарій полягає в тому, щоб акцію, що відбулася на кордоні, спробувати перенести до Києва. Тобто організувати осередок опору і протидії Порошенку в Києві. Умовно кажучи, організувати новий Майдан. Вийде це у них чи ні, залежить від ступеня масової підтримки дій Саакашвілі, Тимошенко та інших учасників цієї коаліції”, – зазначає в колонці на сайті “Новое время” політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. І додає: “Сценарій влади – прямо протилежний: спробувати нейтралізувати ці ризики і локальними, точковими і досить гнучкими діями спробувати роздрібнити цю коаліцію. А за сприятливих умов, ще й покарати окремих активних учасників подій на переході “Шегині”. Тому що, як мінімум, формально порушення закону відбулося і, на мій погляд, досить грубе. Головний ризик цієї ситуації в тому, що проявляється анархічна тенденція. Справа не в опорі влади, а в тому, як саме він відбувається, в яких формах. Якщо він відбувається у формі руйнування державних правил і інститутів, то це – ризик руйнування самої держави. Це дуже небезпечна тенденція. Проявилася вона під час торгової блокади Донбасу і зараз розвивається. Тому справа не в тому, хто і за що зараз бореться, а в тому, що ризики виникають для держави, як такої. Особливо в умовах протидії російській агресії. Так що поки буде йти така боротьба, ця нова антипорошенківська коаліція намагатиметься організувати антипорошенківський Майдан або якусь масову акцію проти Президента, а влада буде намагатися нейтралізувати цю потенційну кризу, тому що поки є тільки ризики кризи. Але і звичайно, ризикує сам Саакашвілі. Його можуть затримати і екстрадувати до Грузії. У цьому питанні теж можуть бути різні сценарії. Не думаю, що влада спробує зробити це відразу. Швидше за все, будуть діяти по ситуації. Їм потрібно дочекатися, поки сплеск емоцій осяде, потрібно, щоб це все затягнулося і розсмокталося…”.

Загалом більшість експертів сходяться на думці про те, що насамперед Тимошенко використовує Саакашвілі у своїй боротьбі з Порошенком. І що ситуативний союз Тимошенко, Садового і Саакашвілі протриває недовго.

Також нагадаємо, що ще перед поверненням Саакашвілі Українська правда повідомляла про те, що він 7 вересня зустрічався у Женеві з бізнесменом, екс-головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Зрештою, в оточені Саакашвілі спростували інформацію про цю зустріч.

Нагадувати про стосунки Саакашвілі і Коломойського, мабуть, не варто. Президент Порошенко активно використовував Саакашвілі (коли вони ще були друзями, а про це не варто забувати) у боротьбі проти Коломойського. Тож навряд чи тепер друзями могли б стати Коломойський та Саакашвілі. Але екс-президент Грузії вигідний українському бізнесмену в Україні принаймні для того, щоб розхитувати позиції Порошенка і мститись за “наїзд” на свій бізнес.

І ще один момент: якщо олігархи ще не зробили ставки на майбутнього президента України, то дуже скоро це робитимуть. І знову ж таки йдеться не про Саакашвілі, а про найбільш ймовірного основного конкурента Порошенка. Саакашвілі просто гратиме роль такого собі “тарана”, навіть якщо сам цього і не хотітиме.

фото: EPA-EFE

Уже зрозуміло, що для держави Україна історія із поверненням Саакашвілі не має нічого хорошого. Так само, як і для влади, яка часто забуває про державницькі позиції, нині немає позитивних сценаріїв розвитку ситуації. Зрештою, Президент Порошенко сам себе загнав у таку ситуацію.

Те, яким чином він забрав громадянство у Саакашвілі – це помилка. Але в історії з наданням громадянства екс-президенту Грузії також багато питань. Безсумнівно, наш гарант просто грається з українськими паспортами, а про закон згадує тільки тоді, коли це вигідно.