– Мінські домовленості забезпечують виконання виключно воєнно-технічних дій – зокрема, призупинення вогню, відведення важкої техніки, обмін полоненими. Проте це, як і збільшення кількості учасників перемовин, не гарантує миру. Тим паче представники тристоронньої контактної групи від України не мають авторитету серед українців. Переговори в Мінську безперспективні. Вони можуть тривати вічно, але так і не дати належного результату, адже в їх контексті російська сторона не несе відповідальності за ситуацію у східних регіонах України. На мою думку, найоптимальнішим варіантом врегулювання ситуації на Донбасі є “женевський формат” без представників “ДНР/ЛНР”, з якого у квітні 2014-го починалися переговори і після якого на Росію наклали міжнародні санкції. Повернутися до нього можна в будь-який момент. Для цього необхідна воля не лише української влади і наших західних партнерів, а й Кремля. В цьому контексті важливо також залучитися підтримкою адміністрації Дональда Трампа, який наразі не може виробити чітку проукраїнську позицію. Розмови щодо відновлення миру на окупованих територіях будуть ефективними, якщо західні країни в рамках виконання Будапештського меморандуму погодяться ввести власні збройні сили в зону бойових дій. Лише після повного звільнення від окупаційних військ на Донбасі можна буде проводити вибори, але лише місцеві. В українському парламенті деокуповані регіони зможуть мати своїх представників лише після повноцінної перевірки місцевого населення.

– У випадку активізації бойових дій на сході, масованого наступу ворога – а нещодавні події в Авдіївці продемонстрували, що такий сценарій розвитку подій можливий – воєнний стан має бути запроваджений у всіх регіонах України, а не лише на Донбасі. Це компетенція Президента і РНБО. Якщо таке рішення буде ініційоване, Верховна Рада його без вагань підтримає. Оголошення воєнного стану – складний і комплексний крок, який змінює всі сфери життя і призводить до переорганізації системи управління всієї країни. Щодо виборів в окупованому Донбасі, поки окупаційні війська, які щодня атакують наші позиції, перебуватимуть на території України, навіть теоретичні дискусії про такі вибори неможливі. Будь-яка політична акція під дулами автоматів п’яних російських військових не матиме жодного відношення до демократії. Це буде просто дискредитація демократичних процесів. Сьогодні наші пріоритетні завдання – захист українських кордонів, продовження міжнародних санкцій проти Росії, яку треба змусити вивести свої війська з нашої території. Наразі очікуємо висновків парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони щодо блокування Донбасу.

– Фактично з часу здобуття незалежності Україна не мала дієвої системи управління військами. Серед військового керівництва – від міністра оборони до голів спецслужб – були здебільшого таємні агенти Кремля. Вони зсередини нищили вітчизняну оборонну систему, що призвело до великої кількості жертв на початку воєнного конфлікту у східних регіонах України. Війна на Донбасі консолідувала, згуртувала українське суспільство. Українці об’єдналися в боротьбі з ворогом, який посягає на територіальну цілісність нашої держави. Тисячі добровольців свідомо стали на захист батьківщини. Завдяки цьому і підтримці волонтерів ми змогли в найкоротші терміни створити з нуля власне боєздатне військо, оснастити його новітніми зразками бойових машин. У гібридній війні, яку веде проти України Росія, ворогу не можна вірити за жодних обставин, адже російсько-терористичні сили грають не за правилами. Вони вже неодноразово демонстрували, що готові в будь-який момент нанести підступний удар ножем у спину. Для них не писані закони війни, відсутні мінські домовленості. Незламний дух – основна зброя наших військових. Нещодавні бої за Авдіївку засвідчили високий рівень готовності українських військовослужбовців, їхню спроможність не лише відстояти власні позиції, а й дати гідну відсіч ворогу і відвоювати окуповані території. Надзвичайно важливо, щоб влада їм у цьому допомагала.

– Блокада закупівлі вугілля в так званих ДНР/ЛНР виглядає логічною на третьому році війни, яку Росія розв’язала проти України. Тому що швидко замінити це вугілля у 2014-ому чи навіть 2015-ому було неможливо. Але за три роки вже можна було це зробити і досягнути справжньої енергетичної незалежності не лише від Росії, але і від поставок вугілля з окупованої частини Донбасу. Тим паче, що заради цієї енергетичної незалежності в Україні були підняті ціни і тарифи на всі види енергоресурсів у п’ять-сім разів. Але виходить так, що ціни і тарифи підняли, а енергетичної незалежності немає. Тому зараз ця акція блокади виглядає більш логічною, як відчай окремих активістів, депутатів. Особливо на тлі того, що постачання вугілля є майже “чорним”, напівконтрабандним, як і ситуація з іншими товарами, що перетинають лінію розмежування. Наводити порядок треба було давно. Але інше питання в тому, що цю блокаду, яка повинна бути суто економічною, торговельною, перетворюють на політичну акцію. Особливо небезпечно, коли пов’язують блокаду із звільненням українських полонених. Бо це ставить під загрозу здоров’я і життя самих полонених. У цьому питанні слід бути вкрай обережними і не пов’язувати ці речі. Якщо блокада торговельна, то нічого іншого тут не повинно бути. Окрім цього, треба зазначити, якщо влада сама не вирішує проблему, тоді не залишається іншого шляху, як таким чином блокувати. Щось подібне в нас було з блокадою постачання електроенергії в Крим. Якби не активісти, то ми б досі постачали електроенергію в окупований півострів. А так вони підірвали ключові опори і підвищили увагу суспільства до цієї теми. І тільки тоді українська влада припинила постачання електроенергії. Щось схоже може вийти і зараз. Маємо розуміти, якщо Україна досі має ТЕС, залежні від вугілля з окупованої частини Донбасу, то звичайно, що і в процесі мінських перемовин представники так званих ДНР/ЛНР можуть аргументовано використовувати це як елемент тиску на українську сторону. Але формально не продаючи Україні вугілля у “влади” “ДНР/ЛНР” практично не залишається серйозних джерел фінансування. В умовах, коли Росія сама оголосила, що вона зменшує у два чи три рази фінансування “ДНР/ЛНР”, то в них фактично не залишиться джерел доходів. Тому їм зараз вигідно продовжувати постачати вугілля. І в цій ситуації дуже дивною є поведінка української влади, коли вона не використовує цей момент. “ДНР/ЛНР” більш залежні від продажу цього вугілля, ніж Україна в його купівлі. Ми можемо мати інші джерела постачання, до прикладу, в турецькому порту вугілля коштує дешевше, ніж ми купуємо в “ДНР/ЛНР”. Але тут потрібна політична воля найвищого керівництва країни. Зрозуміло, що від цього напівлегального постачання вугілля з окупованих територій, безумовно, виграють обидві сторони. Якщо б комусь це було невигідно, то торгівлі б не було. Значить, з українського боку хтось серйозно наживається на напівконтрабандній купівлі вугілля в “ДНР/ЛНР”. Якщо повертатись то питання підняття ціни на електроенергію всередині країни, то це зробили заради формули “Роттердам+”, в яку включена ціна необхідного для ТЕС вугілля, вартість його доставки і перевалки. Ціни підняли, однак немає забезпечення необхідних обсягів постачання вугілля, яке б замінило постачання з “ДНР\ЛНР”. Виходить, що ми платили за вугілля з Донбасу так, як за вугілля з порту Роттердаму. А українська влада продемонструвала, що керується лише особистим швидким збагаченням. Навіть в умовах війни. На жаль, це треба констатувати. Судячи з того, як зараз відбуваються події навколо ключових тем, нас дуже швидко чекає політична криза, яка, очевидно, буде вирішена лише через дострокові парламентські вибори. Іншого виходу немає. Щодо віялових відключень світла в Україні, то думаю, що на це влада не піде. Звичайно, представники влади зараз виставляють такий контраргумент блокувальникам постачання вугілля, щоб зняти цю блокаду. Але якщо влада насправді піде на віялові відключення, то така дія вернеться до неї бумерангом, черговою, ще більшою хвилею суспільного незадоволення.