Неоголошена війна з Росією триває три роки. З них майже два з половиною роки триває так званий дипломатичний мирний процес з урегулювання. Нагадаємо, що у вересні 2014-го з’явились угоди, які зрештою отримали неофіційну назву “Мінськ-1”, бо у лютому 2015-го був ще “Мінськ-2”.
Цього тижня, 12 лютого, “Мінську-2” виповнилось вже два роки. Але навіть перший пункт в усіх цих згаданих документах не виконується досі. Йдеться про вимогу припинення вогню на Донбасі. Кремлівські бойовики-маріонетки, російські кадрові військові “іхтамнєти” продовжують періодично загострювати війну. Саме так і розпочався нинішній 2017-й рік. А далі знову мирні перемовини, знову нові дати для “режиму тиші”, все по колу…
Звичайно, не можна говорити про те, що весь мінський процес є безрезультатним. Він все ж таки дав Україні час для того, щоб “зібратись із силами”, адже за умови трьох років повномасштабної війни наші втрати могли б бути у багато разів більшими. Зараз вже не добровольчі батальйони, а українська армія стримує ворога і навіть потроху відвойовує позиції. А головне – українці довіряють своєму війську. Але надалі перспектив нинішнього формату перемовин не видно, мінський процес і мінські угоди не завершать війни.
фото: Олексій Братущак Треба зазначити, що “Мінськ-2” став продуктом перемовин у форматі лідерів “нормандської четвірки” (Україна, Росія, Німеччина та Франція), але не можна забувати, що під мінськими угодами немає підписів глав держав, ні безпосередніх учасників неоголошеної війни, ні посередників. Тому “Мінськ-2” не можна вважати якоюсь офіційною міждержавною угодою. Тим не менш Захід прив’язав антиросійські санкції до виконання мінських домовленостей, а це важливо.
Про небезпеки, які несе “Мінськ-2” для України і “Пошта”, й інші ЗМІ впродовж останніх двох років писали вже неодноразово. Загалом важливо зрозуміти, що якби Путні захотів забрати Донбас так, як і Крим, то не було б і ніяких мінських домовленостей. До речі, Крим винесено за дужки мінського процесу і дивує чому українська влада на це пішла.
А щодо Донбасу, то в заявах і діях Кремля простежується намагання на своїх умовах “запхати” ці території назад до України. Особливий статус для Донбасу, на якому наполягає російська влада – це шлях до федералізації нашої країни, навіть якщо офіційно термін “федералізація” законодавчо не буде закріплений. Більшість експертів сходяться на думці про те, що за планом Путіна Донбас має перетворитись на такий собі “якір” для України, який гальмуватиме подальшу євроінтеграцію та перекриє шлях до НАТО.
Звичайно, в ЄС і НАТО зараз нас і так ніхто не чекає, але йдеться про “антизахідний запобіжник” для України на багато років вперед. Недарма у Кремлі продовжують повторювати, що вони також за мінські домовленості і що їх насамперед має виконувати Україна.
Чи є життя після “Мінська”?
Дивує те, що наша влада продовжує називати мінський формат безальтернативним. У 2015-му потрібно було зупинити війну, отримати час і хоч якесь поле для маневрів. Але не можна забувати і про те, що дипломатичний процес ще весною 2014-го починався із “женевського формату” (Україна, Росія, ЄС, а не окремі країни, та США).
Так, тоді також все зайшло у тупик, російське військове вторгнення відбулось, а США зрештою делегували посередницькі обов’язки на перемовинах Німеччині та Франції. Але ще після “Мінська-1” українська влада називала саме “женевський формат” найоптимальнішим варіантом для перемовин з Росією. А низка експертів й нині продовжують відстоювати таку позицію, зауважуючи, що без офіційної участі США у перемовинах у дипломатичного мирного процесу шансів на успіх немає.
фото: АР От тільки проблема. Попередній президент США Барак Обама був дуже обережним у підтримці України у боротьбі з Росією, а за нинішнім очільником Білого дому і деякими членами його команди тягнеться скандальний шлейф ймовірних зв’язків із російською владою. З іншого боку в цьому можна шукати позитив, адже Трампу перш за все американцям потрібно буде доводити, що Путні не має на нього впливу. Цього тижня радник Трампа з нацбезпеки Майкл Флін вже пішов у відставку через те, що ще до інавгурації нового президента США приватно обговорював із російським послом питання санкцій.
Але що цікаво, після цієї відставки прес-секретар Білого дому Шон Спайсер також зробив дуже цікаву заяву від імені Трампа щодо Росії. “Президент Трамп чітко дав зрозуміти, що очікує від російського уряду деескалації насильства в Україні і повернення Криму”, - заявив Спайсер.
Це вже позитивний для нас посил. І українська влада мала б наполягати на тому, щоб тема Донбасу і Криму була нерозривною на усіх перемовинах. Звичайно, поки про відновлення “женевського формату” ще не йдеться, але принаймні нова американська адміністрація, яку так чекали у Кремлі, вже не виправдовує російських сподівань.
Сам Дональд Трамп у своїй улюбленій соцмережі Twitter прозоро натякнув на те, що Росія анексувала Крим через слабкість Обами. “Крим був захоплений Росією при адміністрації Обами. Чи був Обама занадто м’який по відношенню до Росії?”, - написав Трамп.
Тепер треба подивитись на те, яку жорсткість щодо Росії зможе продемонструвати сам Трамп.
Війна та енергетика
Та можна скільки завгодно обговорювати міжнародну підтримку України, але поки триває безлад всередині нашої країни нам ніхто не довірятиме. І нинішня ситуація із начебто залежністю України від поставок вугілля з окупованого Донбасу виставляє нашу країну на сміх. Проблема не нова, для її вирішення було вже три роки, і влада начебто готувалась повністю відмовитись від необхідного українським ТЕС антрацитового вугілля, яке в Україні видобувається тільки на нині окупованих територіях Донбасу. І для цього влада навіть у кілька разів підняла ціну на електроенергію. Потрібно було організувати закупки антрацитового вугілля закордоном, а також переобладнати частину ТЕС на інше паливо. Але коли з кінця січня цього року активісти, зокрема ветерани АТО, а також низка нардепів почали акцію блокади торгівлі із окупованими територіями, і зрештою перекрили три основні залізничні шляхи поставок вугілля, то в українському уряді заявили, що альтернативи антрацитовому вугіллю з Донбасу немає, що запасів вистачить тільки на 40 днів, і що через блокаду в Україні можуть відбуватись віялові відключення світла, зокрема в семи областях. Ось так.
У середу, 15 лютого, уряд на позачерговому засіданні вже ввів надзвичайний стан в енергетиці. Прем’єр Гройсман заявив, що відключення електрики відбуватимуться тільки в крайніх випадках і про них інформуватимуть заздалегідь. “Я звернувся в РНБО з проханням детально розглянути всі аспекти і вплив цього блокування на життя українських громадян і відповідним чином вжити усі необхідні заходи усіх необхідних служб для того, щоб ця проблема була знята з порядку денного”, – також заявив глава уряду.
фото: slovoidilo.ua Звичайно, в цій блокаді є велика частина піару від нардепів, зокрема представників “Самопомочі”. На це також потрібно звертати увагу всім захисникам цієї блокади. Адже складається враження, що акція організована не в останню чергу для наближення позачергових парламентських виборів.
Але з іншого боку блокада лише актуалізувала величезну проблему, яку влада не вирішувала. Більше того, гроші від підвищених тарифів, а це мільярди гривень точно не пішли на забезпечення енергонезалежності країни. І з тим також потрібно розібратись.
Все це відбувається на тлі війни. І знову доводиться констатувати, що нові внутрішньополітичні розбірки точно не зроблять нас сильнішими.
Зараз вибори неможливі
Незважаючи на те, що українська влада наголошує на першочерговій необхідності вирішення на Донбасі питань безпеки, наші західні партнери пропонують провести вибори в окупованих регіонах.
Справжній скандал розгорівся нещодавно довкола резонансної заяви посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля щодо можливості їх проведення навіть за присутності російської армії. Згодом дипломат пояснив, що говорив про створення необхідних умов для волевиявлення виборців. А в німецькому МЗС заявили: будь-які місцеві вибори на Донбасі можливі лише згідно з положеннями Мінських домовленостей після того, як обидві сторони погодять відповідні умови для їх проведення.
Українська сторона відстоює позицію щодо здійснення такого кроку виключно після виведення російських військ. До того ж міністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає, що вибори на окупованій частині Донеччини та Луганщини мають відбуватися під наглядом озброєної поліцейської місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Функції ОБСЄ під час організації виборів полягатимуть у відновленні реєстрів, обліку проживаючих на окупованих територіях осіб та гарантуванні безпеки виборів, каже урядовець. Посередник у вирішенні конфліктів із двадцятирічним досвідом роботи в Європі, Азії та Африці Антьє Герберг переконана: поспішати в цьому питанні не варто. “Зараз на Донбасі не можна проводити вибори, тому що людей з Донбасу насправді там мало. Наразі цей регіон глибоко поляризований. В таких умовах вибори не проводять ніде в світі, тому що це тільки розпалить конфлікт, а не допоможе його розв’язати. Треба почекати ще десять років, упродовж яких створити у східних регіонах України рівне громадянське суспільство”, – зазначила експерт в інтерв’ю “Апострофу”. З її слів, наразі найкращим варіантом для цих територій є не українська чи російська, а міжнародна адміністрація.
Наразі ситуація на фронті мінлива. Поки чиновники обговорюють шляхи відновлення миру на Донеччині та Луганщині, Росія продовжує “грати м’язами” і демонструвати готовність до повномасштабного вторгнення в Україну. Раніше українська влада обіцяла вразі активізації бойових дій на Донбасі ввести в нашій країні воєнний стан. Розмови про це ведуться не вперше. Проте заступник глави адміністрації президента Костянтин Єлісєєв нещодавно заявив, що вище керівництво держави наразі не обговорює питання запровадження воєнного стану. Тому, вочевидь, такі розмови – черговий піар політиків, які займаються збільшенням власних рейтингів.