Половина з них працювали за кордоном менше шести місяців (на постійній основі лише 15%, здебільшого жінки та люди з вищою освітою), оскільки найбільшою популярністю серед трудових мігрантів користуються сезонні роботи.

Більшість респондентів виїжджали з метою праце­влаштування в сусідні країни – Польщу (36%, серед них найбільше мешканців західних і центральних регіонів України) та Росію (25%, здебільшого східних і південних областей). По 5% заробітчан працювали в Чехії та Німеччині, 3% – в Італії. Факт, що близько третини опитаних відмовилися відповідати на це запитання, говорить: українські трудові мігранти охоче погоджуються на продовження робочого дня, готові працювати понаднормово з метою заробити більше. Здебільшого вони воліють протистояти труднощам життя в тіні, ніж безперспективному існуванню на батьківщині, не бажаючи легалізувати власну працю за кордоном, щоб не платити податки, якими в результаті не зможуть скористатися. Це доволі ризиковано, адже такий крок позбавляє навіть мінімального захисту на чужій території та загрожує депортацією з країни.

Результати дослідження “Рейтингу” свідчать: офіційно за кордоном працювала лише третина опитаних заробітчан. При цьому найчастіше українці працевлаштовувалися у сфері будівництва (43%) або на сільськогосподарських роботах (23%). Значно менше – на роботах по домогосподарству, у сфері інформаційних технологій, догляді за дітьми, ресторанному та готельному бізнесі, офісними працівниками, медичним персоналом. Серед тих, хто працював у країнах Євросоюзу, більше працюючих на постійній основі, ніж серед тих, хто працював у Росії. До речі, зі слів соціологів, після Революції Гідності та війни на Донбасі кількість охочих заробляти в нашого північного сусіда суттєво зменшилася. Натомість збільшилася трудова міграція до країн Європи, зокрема, до Польщі. Те, наскільки активно європейці борються за українських заробітчан, засвідчують слова керівника одного з польських кадрових агентств Мацея Вітуцкі, сказані в інтерв’ю виданню Rzeczpospolita: “Без участі працівників з України реалізація цілої низки бізнес-проектів і підписаних контрактів у Польщі опинилася б під питанням. Наша економіка вступила в нову фазу розвитку, в якій конкурентною перевагою й умовою подальшого розвитку стають не інвестиції, а наявність людського капіталу”. Виходить, Європа розуміє і цінує талановитих, працьовитих людей, створюючи їм належну платформу для повноцінної роботи, а Україні вони не потрібні?..

Серед найпоширеніших проблем роботи за кордоном українські заробітчани найчастіше назвали мовний бар’єр, відчуття меншовартості, відсутність договору з роботодавцем, погані житлові умови, проблеми з медичним забезпеченням, неоплачувану понаднормову працю, відмову в оплаті роботи, дискримінацію за національною ознакою та конфлікти з правоохоронцями. Водночас більше третини респондентів відзначили, що вони не мали жодних проблем, працюючи в іншій країні.

18% опитаних заробітчан, оформляючи документи для працевлаштування за кордоном, особисто зустрічалися із шахрайством в Україні. Близько третини стикалися з невідповідністю між заявленими умовами працевлаштування і тими, які вони згодом отримали. Загалом методом особистого формалізованого інтерв’ю опитано 436 українців. Помилка репрезентативності цього соціологічного дослідження становить не більше 5%.

Швидкі темпи росту трудової міграції – негативне явище, адже воно засвідчує відсутність у нашій країні перспектив для розвитку, роз’єднує сім’ї і не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від зарплати заробітчан. До того ж, це призводить до втрати кваліфікації вітчизняних фахівців, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу. Скільки ще українська влада економитиме на своїх громадянах? На жаль, це питання досі залишається риторичним…

Веб-портал “Слово і Діло” в інфографіці проаналізував основні статті витрат пересічного українця за такими ключовими показниками, як вартість оренди однокімнатної квартири, “борщового набору” та кілометрового тарифу на таксі (останнім, звісно, користуються не всі, проте ця цифра є показником, від якого можна відштовхуватися, розраховуючи вартість транспортних послуг). Для порівняння взяті результати вивчення відповідних показників у столицях європейських держав.