Нині наш парламент на канікулах. Низка нардепів ще полетіла попрацювати в ПАРЄ, але загалом наші обранці набираються сил і готуються до відкриття шостої сесії Верховної Ради VIII скликання, що відбудеться 7 лютого. А тоді далі в “бій” – розгляд купи законопроектів, як важливих так і не дуже. При цьому усі ми знаємо, як працюють українські парламентарі, як прогулюють пленарні засідання, і як спікеру час до часу доводиться ці засідання достроково закривати, бо в залі під куполом Ради не знаходиться 226 необхідних для результативного голосування “слуг народу”. Тож неважко спрогнозувати, що і після завершення наступної сесії у липні різні експертні організації знову констатуватимуть низьку ефективність нинішнього парламенту. Мало що змінюється з року в рік, від скликання до скликання. 

Реформа українського парламенту назріла вже давно. І було б логічно, якщо хоча б вже після Революції Гідності, після дострокових парламентських виборів нинішні нардепи, які затверджують реформи в Україні, зайнялись і реформуванням своєї роботи. От тільки так не виходить. Тут можна багато говорити про якісний рівень нардепів, про те, що українські виборці самі вин­ні, бо голосують за “гречку” та обіцянки від кандидатів і постійно вибирають тих самих політиків. Насправді проблему треба вирішувати комплексно. Про проблеми нашої “мажоритарки” і необхідність переходу до виборчої системи із відкритими партійними списками “Пошта” писала неодноразово. Зараз же зосередимось саме на важливості зміни підходів до організації законотворчого процесу, незалежно від того, кого ми зрештою обираємо.

Якщо брати до уваги власне передумови парламентської реформи за часів нинішнього скликання нардепів, то з літа 2015-го кілька місяців розробкою рекомендацій для покращення ефективності ВРУ займалась місія на чолі із екс-президентом Європарламенту Петом Коксом. А в березні 2016-го наша ВРУ тоді ще під головуванням Володимира Гройсмана визнала ці загалом 52 рекомендації основою для майбутньої реформи українського парламенту. Наступний спікер Андрій Парубій також не припиняє обіцяти провести парламентську реформу. 

Минулого року він разом із першим віце-спікером Іриною Геращенко та  головами фракцій БПП, “Народного фронту”, “Самопомочі” та Радикальної партії навіть зареєстрували законопроект, який на основі рекомендацій місії Пета Кокса передбачає зміни до регламенту ВРУ. От тільки в законопроекті згадані тільки 6 із 52 рекомендацій. Здавалось, це тільки початок, далі буде. Та дуже швидко до законопроекту Парубія в парламенті було зареєстровано ще чотири альтернативних. Півроку нардепи не хотіли розглядати ці питання і тільки в листопаді 2016-го з чергової спроби включили всі п’ять законопроектів до порядку денного. Але голосувань навіть у першому читанні не було.

Про все це вже писалось у ЗМІ, але варто нагадати. В законопроекті, ініційованому спікером Парубієм, багато уваги приділено змінам до розробки календарних планів сесії. Зокрема, йдеться про збільшення кількості пленарних засідань, запропоновані зміни передбачають поєднати пленарні і комітетські тижні роботи нардепів. І чергувати два таких змішаних тижні із одним, впродовж якого нардепи мали б працювати з виборцями. Загалом кількість пленарних днів мала б збільшитись, але повноцінними днями для голосування  за цим законопроектом залишались би тільки вівторок і четвер. Замість “години уряду” у п’ятницю запропоновано проводити “день уряду” по понеділках. Насправді, загалом прописана оптимізація роботи, але вона може бути незначною. 

Також треба зазначити, що в цьому документі пропонується ускладнити процедуру реєстрації законодавчих ініціатив нардепів. Законопроекти ще до реєстрації повинні будуть перевіряти аж три парламентські комітети (бюджетний, з європейської інтеграції та антикорупційний). З одного боку, неякісні ініціативи можуть відсіюватись ще до реєстрації, але  з іншого – можуть бути маніпуляції із “зарубуванням” ще на цьому етапі навіть продуманих та обґрунтованих законопроектів. Та й завантаженість цих трьох важливих комітетів ще більше зросте. А також пропонується створити Раду комітетів, яка фактично і визначатиме формування порядку денного засідань на основі оцінок керівництва всіх комітетів (знову згадуємо про завантаженість), до речі, в закритому режимі. (У звіті Кокса не було рекомендацій щодо створення Ради комітетів). 

На всі ці “підводні камені” і своєрідність трактування отриманих від європейців рекомендацій звертали увагу українські експерти. Зокрема, такі організації, як ОПОРА, “Чесно” та  Інститут суспільно-економічних досліджень наполягали на тому, що необхідно було повернутись до широкого обговорення проекту змін регламенту ВРУ.

Тут треба розуміти, що й загалом не всі рекомендації місії Європарламенту були однозначно позитивно сприйняті українським суспільством, зокрема й експертним середовищем. До прикладу, пропозиція зробити засідання погоджувальної ради голів фракцій закритими для ЗМІ. 

Але є серед цих рекомендацій такі речі, ухвалення яких насправді назріло вже давно і щодо втілення яких досі чомусь не було видно підготовлених законопроектів. До прикладу, йдеться про чітке планування законотворчої роботи депутатів. На початку кожної сесії ВРУ треба проводити відбір 20 найважливіших законопроектів. І саме їхнє ухвалення має стати пріоритетом. Коли один із цих документів проходить повну перевірку, ухвалюється за повною процедурою, тоді інша важлива ініціатива потрапляє до цієї двадцятки. А нині законопроекти подаються, вносяться до порядку денного і голосуються хаотично.

Також у звіті Кокса йдеться про відмову від необхідності ухвалення усіх рішень абсолютною більшістю від загального складу ВРУ – 226 голосів. (Та й в Раді нині насправді не засідають 450 депутатів). “Процедури ухвалення законодавства у Верховній Раді слід переглянути з метою запровадження системи голосування за звичайні закони простою більшістю за умови наявності кворуму. Мінімальний кворум для ухвалення законів має бути встановлений у відповідності з міжнародними нормами, – така рекомендація. 

І зазначається, що в інших європейських країнах для кворуму на засіданні парламентів достатньо присутності від третини до половини депутатів. Тобто за наявності такого кворуму для простих законів потрібно буде тільки голосування більшості від присутніх у сесійному залі. Для визначеної категорії важливого законодавства у ВРУ могла б зберегтись необхідність 226 голосів, а для конституційних змін – 300 голосів.

Деякі наші парламентарі вже заявляли, що таким чином будуть легалізовані прогульники, але тут треба розуміти, що країна не може бути заручником недисциплінованих нардепів. До того ж, якщо для нардепа важливий законопроект, то він приходить за нього голосувати. І, як вже згадувалось, у більшості європейських країн саме такий підхід до голосувань.

І тут ми підходимо до ще однієї традиційної європейської практики розділення обговорення і голосування за законопроекти. Нині в українському парламенті просто не вистачає часу на справжні дебати і замість фахового обговорення законодавчих ініціатив зазвичай все обмежується тільки сварками і популістськими шоу. 

Треба зазначити, що за час роботи нинішнього складу ВРУ було зареєстровано близько п’яти тисяч законодавчих ініціатив. Це рекорд, але в цьому і проблема. Більшість із цих документів ніколи так і не стануть законами і навіть не дійдуть до голосування. Так, минулого року було зареєстровано близько 1500 законопроектів і тільки 160 стали законами. Таку статистику подавав Комітет виборців України (КВУ). Та і серед проголосованих рішень три чверті лише вносили зміни до  чинних законодавчих актів. Також зазначається, що кожен третій зареєстрований законопроект мав лише по одному автору. 

Тому, щоб оптимізувати роботу нашого парламенту, потрібно не тільки відсіювати законодавчий непотріб, але власне, як і в більшості європейських країн, обме­жити законодавчу ініціативу окремих нардепів. Українські експерти все частіше і частіше про це говорять. 

“Депутати часто підганяють законопроекти під календарні дати або чергову зустріч із виборцями. До прикладу, якщо завтра в депутата запланована зустріч із освітянами, то сьогодні в авральному порядку він реєструє законопроект про підвищення соціального захисту вчителів. В результаті – ми отримаємо законодавчий спам, який ускладнює і роботу парламентських комітетів, і роботи парламенту в цілому. Реєстрація законопроекту групою народних депутатів є своєрідним запобіжником для зменшення корупційних, лобістських та популістських ризиків. Комітет виборців України рекомендує обмежити право законодавчої ініціативи для окремо взятих народних депутатів. Для цього необхідно передбачити, що автором законопроекту може бути не один народний депутат, а лише група депутатів у чисельності не менше, ніж найменша фракція. Для ВР VIII скликання це б складало 19 осіб”, – наголошував голова КВУ Олексій Кошель, підбиваючи парламентські підсумки 2016 року. 

Поки надій на справжнє глобальне реформування нашого парламенту мало. Виглядає так, що якщо якісь зміни і будуть проголосовані, то вони стосуватимуться роботи вже наступного скликання ВРУ.