Згідно з даними різних аналітичних центрів, за останні два десятиліття на заробітки виїхали 10-15% українців. Зараз за кордоном працюють від 5 до 8 мільйонів наших громадян. Про це під час міжнародної науково-практичної конференції у Львівській політехніці цього тижня повідомила представник української меншини в угорському парламенті, глава Європейського та перший заступник президента Світового конгресів українців Ярослава Хортяні.

З її слів, соціологи відзначають в Україні п’яту хвилю еміграції, яка стрімко набирає обертів. Перша хвиля так званої української економічної еміграції розпочалася на початку 70-их років позаминулого століття. Між Першою та Другою світовими війнами відбулася економічно-політична, а в повоєнні роки – політична еміграція. Четверта хвиля виникла на початку 90-их, коли розвалювалася радянська тоталітарна імперія. Це була трудова міграція, яка триває донині.

Через складну економічну ситуацію українці з вищою освітою масово покидають батьківщину, шукаючи на чужині кращого життя і можливості заробити. Їдуть цілими сім’ями. Крім цього, анексія Криму та воєнний конфлікт на Донбасі зумовили в нашій державі бум внутрішньої міграції. Тисячі переселенців змушені залишати свої домівки, рідних і близьких, розпочаті справи. На трудову зовнішню міграцію наважуються насамперед безробітні. За інформацією Ярослави Хортяні, якщо до Революції Гідності тих, що повернулися в Україну, було більше, аніж тих, що виїхали за кордон, то з 2014 року ситуація змінилася в протилежний бік.

Після Майдану більшість громадян нашої країни вирішили заробляти не в Росії, а в Америці і країнах Європи. З початку російської агресії кількість клопотань про надання притулку в Польщі від громадян України зросла з півсотні до кількох десятків тисяч. За даними комітету статистики Євросоюзу, найбільшу популярність серед заробітчан із України має Польща, дозвіл на тимчасове проживання в якій торік попросили 303 тисячі українців, Чехія, Італія та Німеччина. До прикладу, в Польщі працюють близько мільйона українських мігрантів, переважно на сезонних роботах. Найбільше їх проживає у Варшаві та її околицях, адже тут кращі шанси знайти роботу. Основними галузями зайнятості наших заробітчан є сільське і домашнє господарство, будівництво, сфера обслуговування та підприємництво.

Українці охоче погоджуються на продовження робочого дня, готові працювати понаднормово з метою заробити. Більшість не хоче легалізувати власну працю за кордоном, щоб не платити податки, якими в результаті не зможеш скористатися. Щоправда, такий крок є ризикованим, адже не гарантує навіть мінімального захисту на чужій території та загрожує депортацією з країни.

“Сьогодні грошові перекази заробітчан значно вищі від іноземних інвестицій. Вони становлять близько 20% внутрішнього валового продукту України. На цьому, власне, й тримається вітчизняна економіка. Але, на жаль, українська влада досі не виробила належної міграційної політики. В нас немає окремого структурного підрозділу, який займався б захистом мігрантів, дав їм можливість відчути, що вони потрібні своїй батьківщині на ділі, а не на словах. Україна має потужну діаспору в усьому світі, яка лобіює інтереси українців за кордоном, але не має представників у Верховній Раді. В Європі така ситуація нонсенс!” – наголосила Ярослава Хортяні.

Політики, науковці та гро­мадські діячі, які взя­ли участь в науково-практичній конференції у Львів­ській політехніці з нагоди Міжнародного дня мігранта, зазначили: останнім часом серед українських мігрантів суттєво знизився середній вік (30 років), збільшилася кількість людей із вищою освітою, яким доводиться працювати не за спеціальністю. Їх лякає не так війна, як постійна нестабільність у рідній країні, відсутність перспектив, неможливість швидкої самореалізації. Експерти переконані, що Європа націлена на те, аби переманити до себе інтелектуальний потенціал України. Це найбільший виклик безвізового режиму для нашої держави, наголосили учасники конференції.

Нагадаємо, що безвізовий режим за наявності закордонного біометричного паспорта дозволяє відвідувати країни Євросоюзу терміном до 90 днів упродовж кожних півроку з діловою, туристичною або сімейною метою. Відповідно він не дає можливості постійного проживання на території ЄС і вільного доступу до європейського ринку праці, проте полегшує виїзд до Шенгену і можливість шукати роботу без посередників, які часто намагаються ошукати мігрантів. Українській владі важливо створити такі умови життя, щоб наші громадяни, які переймають досвід у країнах ЄС, захотіли повернутися і працювати на благо рідної держави. В іншому випадку ми можемо залишитися без кваліфікованих кадрів…

Європейські чиновники підтвердили: Україна успішно виконала близько півтори сотні вимог, схвалених спеціальною оціночною місією ЄС для спрощення візового режиму. Єдиною перешкодою було затвердження механізму призупинення візової лібералізації на випадок непередбачуваних надзвичайних обставин. Після тривалих дискусій Європарламент у четвер, 15 грудня, запровадив новий безвізовий “запобіжник”, який, зокрема, передбачає тимчасову зупинку безвізового режиму, якщо наша країна перестане здійснювати передбачені реформи.

Наразі європейські парламентарі мають намір розглянути питання українського “безвізу” на початку лютого 2017 року, інформує УНІАН. Хоча раніше на офіційному сайті Європарламенту було зазначено, що це відбудеться 18 січня. Серед тижня у ЗМІ навіть з’явилися повідомлення про те, що скасування віз нашій країні відклали на квітень, однак співробітник прес-служби Європарламенту Мод Нойон спростував цю інформацію. З його слів, дата розгляду питання про український безвізовий режим у реєстраційній картці законопроекту внесена помилково і невдовзі буде видалена.

“Надання безвізового в’їзду в Шенгенську зону громадянам України стане ще одним важливим сигналом підтримки з боку Європи. Європейський парламент із вересня готовий голосувати. Ми щиро сподіваємося погодити це питання з Радою ЄС у січні”, – пояснив Нойон. Але точної дати розгляду українського “безвізу” європейські чиновники поки що не називають. Таким чином, українці ще не скоро зможуть скористатися омріяним правом вільно подорожувати Європою... Натомість Європарламент і Рада ЄС вже досягли згоди щодо лібералізації візового режиму для Грузії.

Унаслідок масової глобалізації і розширення ринку міжнародної освіти багато українців обирають навчання у європейських вищих навчальних закладах. До прикладу, за останні вісім років кількість наших студентів у Польщі зросла з трьох до понад двадцяти тисяч. Дві третини з них не планують залишатися працювати на батьківщині, зазначила під час конференції з нагоди Міжнародного дня мігранта у Львові голова фундації “Наш вибір”, представниця української діаспори в Польщі Мирослава Керик.

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) НУ “Львівська політехніка” презентував результати власного дослідження на тему “Міграційні орієнтири студентської молоді в умовах візової лібералізації”, проведеного впродовж жовтня – листопада цього року серед 401 старшокурсника згаданого вишу. Зі слів старшого наукового співробітника МІОКу Оксани П’ятковської, 77% опитаних вважають необхідним скасування для українців візового в’їзду, проти лише 6%, однак більшість із них не поінформовані про термін дії “безвізу”. 71% вважають, що запровадження безвізового режиму може зумовити масову міграцію українських громадян, 36% – нові можливості економічного розвитку для нашої держави, 33% – збільшення черг на кордонах, понад 27% думають, що це підвищить рівень володіння українців іноземними мовами, 21,5% – покращить імідж України на міжнародній арені.

Понад 30% молоді хоче виїхати з України для постійного проживання, понад 60% – з метою працевлаштування, 28,4% хоче навчатися за кордоном. На запитання, де вони бачать своє подальше майбутнє після здобуття освіти, 4% відповіли, що однозначно на батьківщині, 19% – радше на батьківщині, 34% не визначилися щодо цього. Серед найбільш бажаних для роботи і навчання країн студентська молодь називає Німеччину, США, Польщу і Великобританію.

Основними чинниками міграції студенти назвали низький рівень заробітних плат (44,5%), тотальне безробіття (39,9%), неможливість професійної самореалізації (33,7%), зростання цін і комунальних тарифів (28,4%). Близько третини респондентів серед причин міграції вказали хабарництво і корупцію. Як показало аналогічне дослідження 2014 року, раніше цей показник не був серед основних, запевнила Оксана П’ятковська. Можливо, це зумовлене тим, що українська влада після Революції Гідності не виправдала очікування людей. Натомість, згідно з результатами опитування, війна на Донбасі не стала основною причиною, яка змушує молодь залишати рідну країну.

Стримувальними факторами від міграції студенти назвали сім’ю (78,1%), надію на краще майбутнє (33%), навчання і почуття патріотизму (30,9%). До слова, два роки тому за патріотизм у цьому контексті висловилося майже втричі більше молодих українців. Це свідчить про падіння довіри до своєї держави. 15% стримувальним фактором назвали мовний бар’єр. Гідний рівень зарплати, який би дозволив не їхати на заробітки, становить до 7 тисяч гривень (так вважають близько 30% опитаних), до 10 тисяч гривень – понад 65%, до 15 тисяч – 78,1%. До слова, такі цифри вже давно є нормою для кваліфікованих фахівців із вищою освітою у європейських країнах.