– Насправді влада штучно приховує вибори в об’єднаних громадах. Для неї децентралізація – просто ширма для західних партнерів. Уряд звик жити на позики міжнародних донорів. Вони вимагають реформ. Уряд їх імітує. Проводити реальну децентралізацію у владі не хочуть. Вибори заганяють на марґінес, щоб влада і далі могла контролювати керівні органи місцевих громад. Просто поставити своїх людей. На жаль, можливості для цього є: адміністративний ресурс та необізнаність українців у власних правах. Багато наших співвітчизників не розуміють, що мають право на місцеве самоврядування без жодного погодження з центральною владою.

– Впровадження справжнього місцевого самоврядування – це невід’ємне право людей, що живуть на спільній території, самостійно вирішувати першочергові питання. Це торгівля, податки, ремонт доріг та соціальних об’єктів на території громади. Справжнє місцеве самоврядування завжди передбачає, що саме громада розпоряджається власними коштами: встановлює і збирає податки в місцевий бюджет. У центральний бюджет просто віддається певний процент. Наприклад, як це відбувається в усіх селах, містечках і містах США. Американці, як і українці, платять податки в державний бюджет. З нього фінансуються основні функції держави: захист від зовнішніх ворогів, підтримання законності і порядку, реалізація економічних чи наукових програм. Усі ж питання місцевого значення вирішуються виключно органами місцевого самоврядування. На жаль, в Україні це поки що не діє. І чиновники затято опираються цьому процесу. Вони робитимуть все можливе, щоб заплутати людей і зробити процес передачі повноважень на місця контрольованим. Українців і надалі хочуть змусити утримувати армію корумпованих чиновників, які диктуватимуть суспільству правила і ухвалюватимуть за людей усі рішення. 

– Повноваження-то передають, але без фінансового забезпечення цих повноважень. Головною залишається проблема змін у податковому та бюджетному законодавстві. Парламент нічого не зробив для збільшення податкової бази наповнення місцевих бюджетів. Так, після об’єднання громад бюджети й справді суттєво виросли, але їх “з’їдають повноваження”. Це нагадує гру в наперстки. Влада однією рукою дає гроші, а іншою забирає у два рази більше. Подивіться, фінансування утримання шкіл та лікарень перекладають повністю на місцеві бюджети. При цьому не кажуть, де брати додаткові кошти. Не даючи грошей, влада пропонує скорочення. Це назвали так званими опорними школами та лікарнями, мовляв, у райцентрі будуть кращі умови для навчання і лікування. Але ніхто не враховує при цьому, що в Україні зруйновані дороги, і часто добирання до школи чи лікарні вже саме по собі перетворюється в тортури. Громада стоїть перед вибором: ремонтувати дороги чи платити зарплати вчителям. Місцеві бюджети не мають грошей для реалізації великих проектів. Щоб повноцінно реалізовувати свої повноваження, місцеве самоврядування має розпоряджатися платою за використання надр та всього майна, мати можливість встановлювати і скасовувати податки.

– По-перше, те що грошей немає – міф. Ви самі бачили декларації одних лише народних депутатів, не кажучи про решту чиновників. Понад половина економіки працює в тіні. Працює тому, що система заганяє її туди. Гроші для місцевих громад не повинні бути подачками з центру. Місцеві громади мають самі формувати свій бюджет. У сусідній Польщі, приміром, 60% податків залишаються на місцях. У Німеччині, Канаді, США цей показник іще вищий. Тому ви і не побачите в цих країнах такої кількості нелегального бізнесу, адже все у людей на виду, і вони самі все контролюють. В Україні ж 70% зібраних податків розподіляються з центру. Тобто гроші пішли нагору, а люди повинні з простягненою рукою просити, щоб їм повернули хоч якусь частинку. І дати чи не дати гроші на певну громаду – залежить від волі певного чиновника, який за це хоче або “відкат”, або лояльність. Бюджети місцевої громади затверджують в області, керівники якої часто далекі від потреб конкретної громади. Разом з тим, влада удвічі збільшила фінансування обласних державних адміністрацій. Тобто передала гроші вертикалі президента, яка призначається президентом і відповідає виключно перед ним. Це не має нічого спільного зі самоврядуванням та інтересами громади. 

– Так, запропонована урядом децентралізація нас не влаштовує, але якщо залишатись осторонь, то ми дозволимо тим, хто роками обманює українців, знову розставити на позиції своїх людей. І тоді вже ніякої реформи точно не буде. В українському парламенті є лише бізнес-проекти, які служать конкретним бізнесовим групам. Будь-який кандидат від теперішньої парламентської партії буде дбати у першу чергу про інтереси своєї політсили і не захищатиме інтересів громади. Якщо це представник владної партії, то він служитиме президенту чи прем’єру. Якщо це член опозиційної сили – він робитиме все, щоб погіршити ситуацію за принципом: “Чим більше обурення людей, тим краще критикувати владу”. В обох випадках це шкодить громаді і місцевому самоврядуванню. Під час цих виборів до влади мають прийти нові лідери, що користуються повагою на місцях і захищатимуть інтереси громади перед центральною владою.

– Аграрна партія не залежить від олігархічних кланів, не отримує від них фінансування. Це команда однодумців. Я – не вождь, щоб тицьнути пальцем на когось зі “своїх” і просувати його. Це не ми призначаємо гідних. Їх обирають самі громади, це люди, які заслужили повагу у своїх громадах. Ми лише надаємо їм підтримку. Це ті люди, які живуть у населених пунктах, у яких обираються, знають свої громади і звітують перед ними. Влада на місцях повинна належати справжнім лідерам громадської думки. Майбутні вибори в об’єднаних громадах дають можливість позбутися чиновників і представників провладних партій, які себе дискредитували. Ми повинні зробити все можливе, щоби влада не захопила процес самоорганізації людей, який лише розпочався. Для цього потрібно обов’язково прийти на виборчі дільниці 11 та 18 грудня у своєму населеному пункті, проголосувати за тих, хто викликає довіру.

– Звичайно, для нормального розвитку країни повинна бути довгострокова стратегія. В Україні, на жаль, за 25 років її так і не було напрацьовано. Ми вирішуємо проблеми ситуативно. Вектор розвитку країни змінюється кожен раз після виборів. У нас є всі ресурси, щоб бути успішними, нагадаю: ми володіємо 25% світових чорноземів та 120 видами корисних копалин. Але немає менеджерів, які здатні планувати розвиток країни. Причина всього цього лежить у політичній площині. Олігархічні проекти працюють на своїх господарів – конкретні бізнес-групи. Ми – країна безмежно багатих політиків і чиновників та дуже бідних людей. Щоб це змінити, потрібно дві речі: реальна децентралізація, щоб управлінці на місцях були підзвітними людям, а не чиновникам з Києва, та присутність у парламенті ідеологічних партій. Я можу багато кого здивувати, але в більшості європейських країн основи поступального розвитку заклали консервативні партії, які виросли з аграрних рухів. Цим шляхом пройшли Швейцарія, США, Фінляндія, Польща. В Україні це не вдалось через радянську окупацію. Голодоморами та репресіями було винищено клас економічно вільних людей – господарів, які працювали на землі. Навіть після здобуття незалежності знадобились десятиліття, щоб у нас знову постав сильний клас господарів. Сьогодні аграрії готові брати на себе відповідальність за долю країни. Будуть аграрії у владі – буде спокій і добробут в Україні. 

– Стратегія розвитку кожної країни повинна вибудовуватися навколо конкурентних переваг на світових ринках. Так робили всі країни. Німеччина зробила ставку на машинобудування, Японія – на електроніку, крихітна Швейцарія – на банківський сектор, Ізраїль максимально розвивав медицину. Україні самою природою подаровано найбагатші у світі землі. Однак, щоб скористатись цією перевагою, ми повинні перестати бути сировинним придатком світу. Для цього потрібно впровадити кооперативний рух і створити сильну переробну галузь. Кооперація дасть змогу невеликим господарям конкурувати з агрохолдингами, які сьогодні складають основу експорту, і заробляти на своїй землі. Разом з тим, це здешевить продукцію для міських жителів. Переробні підприємства – це нові робочі місця, додана вартість та додаткові податки в бюджети всіх рівнів. На основі сильного аграрного сектору збудуємо велику економіку з розвинутим літакобудуванням і фармацевтикою та іншими галузями. Буде виробництво – будуть кошти на інфраструктуру, соціальну сферу, освіту, науку, медицину. Україна має все, щоб жити не гірше за Німеччину або Швейцарію, мати середні зарплати по 2000 євро. Для нас це не мрії, а план дій.