З таких повідомлень можна було б знову посміятись, адже усі розуміють, що навіть до російської окупації півострова місто Севастополь з базою Чорноморського флоту РФ був “вотчиною” саме російських спецслужб. Ще тоді українським ГУР чи СБУ було там важко розвернутись, а підготовлювати “диверсії” з використанням “вибухових пристроїв великої потужності” нині – це просто фантастика. От тільки треба розуміти, що нинішні звинувачення від ФСБ потягнуть за собою переслідування і судові вироки для випадкових людей, вибраних новими жертвами.

Незважаючи на те, що офіційних повідомлень про затриманих одразу не було, російські ЗМІ, посилаючись на неназвані джерела, повідомляли про затримання трьох українських громадян. Серед них був і Дмитро Штибліков. Водночас російський опозиційний канал “Дождь” дуже швидко повідомив про те, що родина Штиблікова вже спростувала його зв’язок із українським Міноборони. Олексій Штибліков, який представлявся братом затриманого, заявив, що Дмитра схопили тільки через те, що той до 2014-го працював аналітиком української неурядової організації Центр сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону “Номос”, який розташовувався в Севастополі. “До приєднання Криму до Росії він п’ять чи шість років був аналітиком, займався військовою журналістикою. І, ймовірно, через це потрапив у списки як підозрюваний. Останнім часом він був цивільним. Колись він справді був військовим, але це було давно”, – так “Дождь” передає слова Олексія Штиблікова про свого барата. Також він розповів, що Дмитро зателефонував йому 9 листопада з прокуратури і сказав, що разом із іншими затриманими їх звинувачують за частиною 2 статті 281 Кримінального кодексу РФ (диверсія). Також були повідомлення про те, що дружина Дмитра  Штиблікова фігурує у справі в статусі свідка.

Іншими затриманими начебто “диверсантами” російська преса називала Олексія Бессарабова та Володимира Дудка. Бессарабов, як і вже згаданий Штибліков, були енергетичними експертами у Центрі “Номос”. Про це повідомило Есперсо.TV із посиланням на директора енергетичних програм у “Номос” Михайла Гончара. Але сам Центр вже два роки не працює.

Зрештою, в обід 10 листопада російські ЗМІ повідомили, що Ленінський райсуд Севастополя на закритому засіданні арештовував всіх трьох затриманих. Поки на два місяці. Але в суді ще навіть після засідання відмовлялись уточнити імена арештованих для російської преси. 

В Україні на все це відреагували миттєво ще до суду. “В реальності ніяких диверсантів ФСБ не затримувала, оскільки їх в Криму і Севастополі немає. Російські спецслужби таким чином намагаються показати свою ефективність, вводячи в черговий раз в оману своє найвище російське керівництво, народ і міжнародне співтовариство. Якщо проаналізувати останні заяви ФСБ РФ, їх попередні висловлювання, то можна зробити висновок, що ФСБ перетворилася на фабрику брехні”, – заявив речник Міністерства оборони України з питань АТО Андрій Лисенко.

В окремій заяві українського ГУР уже зазначені конкретні причини таких нових повідомлень від російської ФСБ. “Цей черговий фейк російських спецслужб спрямований на приховування особистих репресивних дій проти мешканців півострова, а також з метою дискредитації України в очах міжнародної спільноти”, – йдеться у повідомленні на сайті українського Міноборони.

Треба зазначити, що з моменту російської окупації півострова кремлівський каральний апарат там використовує будь-які вигадані причини для засудження всіх неугодних їм українців, кримських татар. А ще подібні вигадані Росією “провокації” начебто від українського Міноборони Кремль використовує для затягування дипломатичних перемовин щодо Донбасу. 

Нагадаємо, як Кремль використав попередню брехню про “українських диверсантів” у Криму. 10 серпня ФСБ заявила про те, що запобігла “терактам” на півострові, а одним із їх організаторів назвала українця Євгена Панова, якого також “пов’язала” із Міноборони України. Зрештою виявилось, що Панов не має ніякого стосунку до розвідки, а його викрали із Запорізької області. Але в Росії його судять. 

Відомо, що Панова разом із ще одним затриманим  тоді українцем, Андрієм Захтеєм (уродженцем Львівщини, який мешкав у Євпаторії) у жовтні перевезли до московського СІЗО “Лефортово”. У цій попередній вигаданій справі ФСБ  йшлося начебто про “диверсійну групу” із дев’яти осіб. Але окрім Панова і Захтея в російській пресі з’являлось ще ім’я тільки кримського татарина Ридвана Сулейманова. От тільки його російські спецслужби затримали ще  за три тижні до повідомлення ФСБ від 10 серпня про запобігання терактам. Інформації про подальшу долю Сулейманова було дуже мало. І хоч світ тоді не повірив в “українських диверсантів”,  але цю “історію” агресор Путін, який захопив Крим, використовував для звинувачень України в агресії і після серпня ще кілька місяців відмовлявся зустрічатись із Президентом Петром Порошенком у рамках “нормандського формату” щодо Донбасу.

Та викинути Україну за межі “нормандської четвірки” і вирішувати подальшу долю Донбасу без нас Путіну так і не вдалось. У сере­дині жовтня лідери України, Росії, Німеччини та Франції таки зустрілись у Берліні й хоч і не ухвалили жодного нового документа, але домовились про підготовку так званої дорожньої карти, де мають бути прописаними послідовність і чіткі терміни виконання усіх мінських домовленостей. Про усі переваги і недоліки цих берлінських перемовин “Пошта” вже повідомляла. “Дорожню карту”, зібравши докупи  позиції всіх сторін, мали до кінця листопада спершу узгодити міністри закордонних справ чотирьох країн. Експерти й так не вірили, що цей документ може з’явитись навіть до кінця року, а тепер, цілком ймовірно, Кремль знову буде використовувати брехню про чергових “українських диверсантів” у Криму, щоб тікати від перемовин з Україною і просто відтягувати час.  І знову Путіну ніхто не повірить, але його це ніколи не хвилювало. Якщо господар Кремля повторить свій серпневий демарш із використанням надуманого приводу для затягування часу, то найближчі місяці є дуже сприятливими для нього.

Не дарма ми почали з того, що росіяни дуже раділи перемозі Трампа у США. І, можливо, справа не стільки у самому Трампові, який ще не відомо, чи виправдає дружні надії Кремля, але загалом зміна влади у США, перехідний період до інавгурації там нового президента 20 січня 2017-го, а після того ще кілька місяців на розкачування розв’язує руки Кремлю у різних куточках світу. Зокрема у Сирії та в Україні. Нова адміністрація США спочатку мала б розібратись у своїх внутрішньоамериканських справах, ніхто не очікує, що вона одразу почне із зовнішньої політики. А ще у Кремлі сподіваються на байдужість Трампа до України.

Можна говорити про те, що США начебто офіційно не були представленими у перемовинах із українського питання, але усі розуміли, що саме Білий дім втримував єдину євроатлантичну позицію щодо Росії. І саме через зусилля Америки європейці, хоч і не дуже хотіли, поки не згортали санкції проти РФ. Зараз принаймні на півроку першість у політиці стримування Кремля повинна перейти до ЄС, а це насторожує. В питанні України європейців цікавить будь-який результат, який вони зможуть показати своїм дипломатичним досягненням, а не конкретно повернення Києву окупованих територій на наших умовах. Не дарма в Німеччині та Франції вже довгий час на догоду Путіну тиснуть на Україну в питанні змін нашої Конституції та проведення виборів на нині окупованих територіях Донбасу. Підтверджується і те, що Кремлю не потрібна ніяка “дорожня карта”, анонсована “нормандською четвіркою”. 

“Щодо дискусії в Мінську, то вона вдруге поспіль отримує цікаве русло. РФ намагається схилити нашу підгрупу до того, щоб саме ми затвердили так звану формулу Штайнмаєра, а Тристороння контактна група її “парафіювала”. Звісно, українська сторона не може на це піти, так як глави держав “нормандської четвірки” дали доручення 4-м міністрам закордонних справ розробити “дорожню карту” до кінця листопада, частиною якої будуть як безпекові позиції, так і політичний блок. У мене особисто складається враження, що росіяни тактично намагаються звільнити міністра Лаврова від надзавдання узгодити документ в “нормандському форматі” на їх умовах і вийти на спільний документ клином через “мінський формат” у частині політичного блоку. А тут не простіше”, – написала на своїй сторінці у Facebook експерт політичної мінської підгрупи, координатор виборчих та парламентських програм Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська про чергові перемовини у білоруській столиці, які проходили 9 листопада.

А от щодо надій росіян на потенційно лояльного до них наступного американського президента, то Ольга Айвазовська, як і більшість інших експертів зазначає, що насправді не все так однозначно. 

“В очі кинулась бравада та злорадність представників РФ та ОРДЛО щодо перемоги Трампа на виборах в США… В Москві недооцінюють роль Республіканської партії, яка отримала практично абсолютну владу. Республіканці та їх внутрішньопартійні лідери завжди були більш жорсткими до РФ, ніж демократи. Переконана, що Україні потрібно знайти ключики до політичних акторів та працювати в напрямку реалізації історично послідовної позиції республіканців у цілому. Випробування та тести для славнозвісної американської системи стримування і противаг почнуться досить скоро, але це не означає, що вона не спрацює. Так от, друзі мої, з РФ можна лише очікувати те, що після закінчення honey moon, ті, що раділи Трампу, першими ж почнуть його ганьбити. Вони якось забули про летальну зброю чи військову підтримку, надання якої Україні активно підтримували саме республіканці…”, – зазначила також Айвазовська.

Але все це може бути потім. А поки Кремль, найімовірніше, ще спробує через, на перший погляд, начебто непоєднувані різні провокації зробити все, щоб його слово було вирішальним.