Саме Митрополит Андрей профінансував створення народної лічниці та сиротинця у Львові. Саме він збирав і купував твори мистецтва, аби подарувати їх народові, давав можливість молоді вчитися за кордоном…

Натомість у їхньому переліку статків – по кілька будинків і дуже дорогих квартир, у їхніх колекціях – золоті годинники (багато), унікальні картини, вина, монети, не один відкритий рахунок у банках і пачки грошових заощаджень у доларах та євро, парк найновіших іномарок, золоті брязкальця і звісно, земелька…

Нехай собі мають – “заробили” ж бо… Але постає цілком природне і логічне запитання про джерела походження всіх цих захмарних статків. А хто скаже правду? Вони ж бо – сильні світу сього. Їхній світ – світлий і позитивний, життя щасливе. Нехай – “заробили” ж бо…

Та ось питання: чому в країні, де стільки заможних людей і все обліковується мільйонами, такі бідні (!) та нещасні (!), як сироти, медицина і освіта?! На лікування, складні операції та поїздки за кордон задля порятунку важкохворих діточок чи дорослих нема грошей… Щодня читаємо, чуємо та бачимо оголошення, сюжети по телебаченню і пости в соцмережах про нагальну потребу порятунку малечі. Боляче до сліз і серце щемить…

Лікарні такі обшарпані, що аж страшно. Ліків нема, їх треба купувати… Освіта, себто впорядкування класів, їх ремонти і ще багато всього шкільного – з батьківської кишені. І так триває роками!

Країна, яка хоче мати майбутнє, світле і позитивне, і щасливе життя в ній її громадян, мала б якраз якнайбільше вкладати у здоров’я та освіту нації. Саме це була б найголовніша, найперспективніша і добра інвестиція! Натомість українців стає щораз менше, а мільйонерів – щораз більше… 

Чому в країні, де третій рік триває війна, а волонтери щодня гривня до гривні, не знаючи відпочинку, збирають поміч бійцям? Чому? Бо бджілки-волонтери мислять категоріями патріотизму, розуміння та моралі, а не грошей!

Літні люди, маючи мізерну пенсію, чи люди з дуже скромними статками приносять у центри волонтерства кілька гривень, харчі, солодощі чи зв’язані власноруч  шкарпетки і щиро тішаться, що бодай чимось можуть допомогти Героям на фронті! А скільки важкопоранених та покалічених цією страшною війною бійців потребують фінансової помочі на лікування, і їх родичі по крихтах збирають ці гроші… І знову боляче до сліз, і серце щемить…

За все це і Митрополита Андрея боліло б. Сильно боліло б! 

2016-ий, подано майже 120 тисяч декларацій за 2015-й… Суспільство шоковане і ніяк не може зрозуміти: то ми в багатій чи в бідній країні живемо? Скажімо, навіщо нам кабальні кредити МВФ?

Ні, це не заздрість (це взагалі дуже погана, але водночас притаманна українцям риса), це не злість. Це біль за українців, які полягли на Майдані під час Революції Гідності, це біль за тих мужніх Героїв, яких забрала війна на сході, це біль за українців, які заледве зводять кінці з кінцями, за хворих діточок, яким на лікування потрібні тисячі доларів чи євро, а рідні таких захмарних сум не мають. Це біль за тих, що роками гарують у Європі, аби діти мали краще життя, а їхні доньки та сини, тут, удома, вже стали дітьми-сиротами при живих батьках. Це біль за майбутнє України, коли кращі, розумніші втікають жити за кордон, бо “тут нема перспектив, насамперед для дітей”…

Цікаво, чи прожили б ті декларанти (та їхні родини), які до 30 жовтня 2016-го задекларували свої неймовірні статки (і як) на 3 тисячі 200 гривень – майбутню мінімальну зарплату в Україні – та нинішню злиденну пенсію?! Певно, ні…

Для порівняння нагадалося, як саме в цей час, 1 листопада, два роки тому журналіст “Львівської Пошти” Ольга Хворостовська в матеріалі “Великий Митрополит” акцентувала: Митрополит Шептицький вважав, що справедливою заробітною платою є не менша від тої, що забезпечує робітникові можливість не тільки прогодувати й утримувати сім’ю, забезпечити медичну опіку, а й відкласти на час можливої непрацездатності. Все, що менше того, “підпадає під категорію гріха, який кличе про помсту з неба”. От цікаво, чи хтось із тих товстосумів задумувався бодай колись над визначенням “справедлива зарплата”?

І ще один факт, згаданий у розповіді про Митрополита, позитивно вражає: він був мільйонером, і при тому, зі слів отця Севастьяна Дмитруха, всі його ужиткові речі – від митрополичих риз до носовичка – були зацеровані, залатані, підшиті…