– Варто пам’ятати, що до компетенції поліцейських входить не лише перевести старшу пані через дорогу чи простежити за тим, як припарковане авто. Це люди, які носять зброю зі собою. В Україні триває війна, тому вони насправді мають бути готові не лише до нетверезих чи агресивних людей, а й до терористів, озброєних злочинців. В такому випадку потрібна сила духу, щоб застосувати зброю, навіть відкрити вогонь наввипередки. Досвід прийде з часом, але, на жаль, цей досвід буває трагічним. Як у цьому випадку трагедія в Дніпрі. Те, що сталося, ніяк не вплине громадськість, тому що поліція зараз деморалізована в Україні… Я впевнений, що після цієї трагедії поліція не буде застосовувати вогнепальну зброю частіше. Потрібно пам’ятати, що є збільшення злочинності, бо у країні війна. Із зони АТО вивозять чимало зброї сюди. А ще якщо раніше підпал шин вважався чимось особливо небезпечним, то тепер люди пристосувались до всього. Зріс рівень агресії серед населення, і це відображається на певних вчинках. Маємо зубожіння серед людей: хто краде, хто заробляє. Тому часто трапляються випадки, коли здійснюють крадіжки із застосуванням зброї. І немає ніяких тенденцій, аби злочинність зменшилась. “Закон Савченко” теж подекуди сприяє тому, що зростає рівень злочинності. Цей закон ідентичний із російським, але там він не поширюється на осіб, які суджені за важкі злочини, а також на рецидивістів. У нас цього не передбачено.

– У першу чергу, треба розуміти, що у воюючій країні представники патрульної служби повинні бути хоча б захищені бронежилетом. Навчання поліцейських, на жаль, на сьогоднішній день ще бажає бути кращим, оскільки їхні дії в країні, де є величезна кількість зброї, де рівень злочинності зріс за останні кілька років майже вдвічі, вони повинні бути готовими до того, щоб застосовувати зброю в критичних ситуаціях, не тільки думаючи про своє життя, але й захищаючи громадський порядок. Те, що зараз сталося у Дніпрі – це неординарний випадок, в плані того, яку особу затримували поліцейські за порушення правил дорожнього руху. Ця людина мала певну бойову підготовку, і звичайно, що для затримання таких людей треба мати певний фах і досвід. Але за два місяці підготувати патрульного, який би мав хороші фізичні, стрілецькі якості – практично неможливо. Спочатку ми всі поспішали і розказували, що ця реформа – найбільша реформа в країні, яка мала відбутися давно. Тепер ми повинні сказати трошки “стоп” і почати готуватися на вищому рівні, тобто проводити реформи якісно, а не просто проводити. Також зараз ми практично знищили кримінальний блок в Міністерстві внутрішніх справ, тобто тих, які зараз ведуть боротьбу зі злочинністю, адже піднявши заробітні плати патрульним, ми не запропонували нічого аналогічного для оперативних працівників різноманітних служб. Крім того, треба зважати, що патрульно-постова служба – це маленька частинка всього правоохоронного механізму, до якого також входять: підрозділи карного розшуку, підрозділи в боротьбі з економічною злочинністю, ми реально знищили підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. Мені здається, що це було зроблено навмисно, що фахові працівники правоохоронних органів, яких поряд із негідниками також було не мало, вочевидь лізли не в свої справи, в ті корупційні схеми, які сьогодні використовує діюча влада. Стосовно “закону Савченко”, то давайте ми одразу поставимо крапки над “і”. У цього закону є 8 авторів, в тому числі і знані юристи, генерали міліції, за “закон Савченко” голосував сьогоднішній генеральний прокурор, його дружина, яка є народним депутатом, голосували інші народні депутати, він пройшов через комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, його одобрили дуже багато відомих правників. Сьогодні ми вішаємо це все на Надію Савченко, яка на той момент, на мою думку, фізично не могла поставити під ним підпис. Тобто, користуючись прізвищем Савченко і її тодішнім станом ув’язненої, треба вважати, принаймні я так вважаю, що багато людей просто використали цей закон в якихось своїх власних інтересах. А цей закон дійсно призвів до того, що чимало людей, які мали б бути під вартою, вже вийшли на волю, де не стикнулися ні з прокуратурою, ні з профілактикою правопорушень, ні з сильним антикримінальним блоком в МВС. Ті, хто займалися організованою злочинною діяльністю, вже не побачили тих “оперів”, які їх свого часу посадили у в’язницю. Натомість вони побачили молодих хлопчиків і дівчаток на гарних машинках у чорній формі, які добре роблять “селфі” і переводять через дорогу бабусь. Звичайно, багато хто з них повернулися до своєї злочинної діяльності, знаходяться в розшуку або вже затримані і чекають на суд як рецидивісти. Проблема збільшення рівня злочинності насправді не є однокомпонентною. По-перше, ми маємо недолугі закони, по-друге, у нас слабка правоохоронна система і, по-третє, війна в країні. Тому, коли патрульні поліцейські повинні, згідно зі своїми повноваженнями, використати зброю, коли йде загроза громадській безпеці, то вони мають робити це не задумуючись. А якщо вони й перевищили свої повноваження, то повинні нести за це відповідальність. Інша ситуація – те, що пропонує міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, його презумпцію правоти з боку працівників правоохоронних органів. На сьогодні ми маємо ще не тих поліцейських і не той стан українського суспільства, коли ми можемо сміливо говорити “що б не робив наш поліцейський, він завжди правий”. Є дуже багато відео в мережі, дуже багато скарг на діяльність працівників правоохоронних органів. В такій ситуації презумпція невинності правоохоронців може мати зворотний ефект для суспільства.

– На жаль, це вже не перший випадок – подібна ситуація була в Тернополі, коли при затриманні сімейного дебошира загинуло троє людей. Схоже траплялося й давніше… Висновок, який зараз можемо зробити – наша система підготовки працівників правоохоронних органів не є зовсім правильною. Треба вчити так, щоб були готові до всіх імовірних варіантів розвитку подій – на перший погляд, навіть законослухняний громадянин при затриманні може створити небезпечну ситуацію. Найперше, на що зараз потрібно звернути увагу, – це зміна системи підготовки правоохоронних органів. У нас все взяли ще з радянських часів, коли такі випадки були рідкістю, бо і зброї майже не було. Тоді більшість працівників могли собі дозволити ходити без зброї. Зараз же все зовсім не так. Має бути змінена вся система службової підготовки, враховуючи європейський досвід. У Європі у процесі навчанні відбуваються моделювання різних ситуацій, які можуть виникнути в працівників поліції при затриманні злочинців чи навіть просто при зупинці порушника Правил дорожнього руху. До прикладу, якщо один із них розмовляє з водієм, то його напарник повинен чітко відслідковувати дії порушника, щоб мати можливість попередити злочин, інколи навіть із використанням зброї. По-друге, важливим є також питання психологічної підготовки, бо навряд чи кожен працівник зможе стріляти в потрібний момент. Інколи правоохоронцям потрібно боротися з невпевненістю, адже використання зброї може мати значні наслідки. Працівників правоохоронних органів потрібно психологічно готувати до будь-яких наслідків навіть, на перший погляд, безпечних подій – якщо їх викликають на сімейний скандал, то він усе одно повинен прийти в повному екіпіруванні. Також справа в кількості. Поліцейських, які приїжджають за викликом, має бути не менше, ніж двоє, а то й навіть троє. Зараз чомусь простим містянам потрібно пояснювати, що поліцейські носять зброю не просто так, для прикраси абощо. Якщо злочинець не реагує на зауваження поліцейського, а, тим більше, коли створює небезпечну ситуацію для інших людей, використання зброї є прийнятним. Це питання вже давно не постає в інших, більш цивілізованих країнах, бо для людей зазвичай зрозуміло, що якщо відбувся факт використання зброї, то проводитиметься надалі службове розслідування. А якщо ми будемо критично ставитися до фактів використання зброї, то потім не повинні дивуватися зростанню злочинності. Рівень злочинності у країні зараз дійсно збільшується, однією з основних причин цього є військові дії на сході України. Зараз можна провести паралель із деякими подіями в нашій країні у 90-ті рр., коли тривала війна на Придністров’ї. Хоч це не відбувалося на території України, тим не менш, через кордон Молдови з Вінницькою областю нелегально перевозили зброю. А теперішня ситуація ще гірша – військові дії відбуваються в межах нашої країни. Також варто бути готовим до того, що з війни можуть повертатися люди, які після того, що вони бачили, потребують психологічної підтримки. Їхня адаптація до мирного життя не завжди проходить легко і швидко. Не можу не згадати про це “реформування” поліції. Зараз фактично з правоохоронних органів вимиваються професіонали. Молоді працівники, нехай чесні та порядні, можливо мають хороші теоретичні знання, однак практичної бази в роботі їм бракує, і вчитися, на жаль, нема в кого – як наслідок, маємо проблему зі створенням сильного професійного ядра у правоохоронних органах. Щоб це змінити, на мою думку, варто запрошувати в якості консультантів досвідчених працівників, які за роки роботи показали себе виключно з позитивного боку. Вони б змогли надавати кваліфіковану підтримку молодим працівникам у відділках. Не думаю, що на збільшення рівня злочинності сильно вплинув так званий “закон Савченко”. Однак, ми не можемо і заперечити, що зараз вийшла на волю велика кількість злочинців, а держава зовсім про них не подбала, їм не надано робочих місць. А, як правило, 50% засуджених повертаються до своєї незаконної діяльності, і навіть в дуже короткий термін.

– Ситуація в Дніпрі – дуже сильний сигнал, що вже час закінчувати з цією ейфорією від створення патрульної поліції. На жаль, не можу сказати, що в ситуації, яка виникла у Дніпрі, патрульні діяли професійно, залишивши мовчки за спиною особу, яку вони вже запідозрили і яка навіть своїми зовнішніми даними – здоровенний мужчина – може нести небезпеку. Якщо полісменів двоє і один із них перевіряє дані, інший ніяк не повинен випускати затриманого з поля зору. Поліція не може очікувати, що всі затримані будуть діяти правомірно. Візьмемо приклад із поведінки американського полісмена: особа, яку він зупинив нехай за елементарне порушення ПДР, виходить із автомобіля, не маючи права тримати руки в штанах чи за спиною, – затриманий одразу ж кладе руки на капот. При такому алгоритмі ймовірність, що “коп” загине при виконанні своєї роботи, зменшується в десятки разів. Зараз держава повинна розробити нормативну базу і почати жорсткі навчання, пов’язані з цим питанням. Курс навчань у три місяці, коли дівчата весело стрибають між пеньками і думають, що вони чогось навчилися, це не зовсім навчання. Для того, аби стати хорошим поліцейським, потрібні роки підготовки! Важливо, щоб вони розуміли, що рано чи пізно злочинці можуть посягнути на їхні життя – і до цього завжди треба бути готовим. Трагедія в Дніпрі має стати холодним душем для всієї правоохоронної системи. Навчання – процедура довготривала. Найперше, що мало відбутися, це чітке нормативне регулювання дій полісменів у кожній ситуації. На сьогоднішній день люди, які прийшли в патрульну поліцію, вчаться за старою нормативною системою. Чомусь досі основне застереження – щоб правоохоронець не зробив чогось такого, за що можуть критикувати поліцію. Вони навіть на клітинному рівні повинні розуміти, що держава завжди буде на їхньому боці, якщо доведеться використати зброю. Адже правомірність їхніх дій буде зафіксована тими засобами, які є в полісменів. Раніше після факту використання зброї виникали проблеми, що зазвичай працівник правоохоронних органів не міг пояснити, до прикладу, чи попереджав він про постріл, чи цілився він в особу тощо. Зараз ми вже маємо засоби об’єктивного контролю, які дозволять захистити поліціянта від неправильного трактування правомірних дій, які той вчинив при виконанні службових обов’язків. Зараз ми можемо дійсно спостерігати підвищення рівня злочинності, і причин є безліч. Найперше у нас дуже криміналізована держава з величезною кількістю зброї, яка є в обігу нелегально. Для пересічного громадянина насправді дуже просто знайти і купити пістолет. Разом із тим з’явилася значна кількість людей, які вміють воювати і стріляти. Після того, що вони пережили, інколи може бути вкрай важко звикнути до мирного життя. Окрім цього, в нас є колишні військові, працівники правоохоронних органів, які пішли консультантами до злочинних угруповань і теж не діють для миру та спокою в нашій країні. Попри це все основною причиною підвищення рівня злочинності є ослаблення державних інституцій. Ще ніколи не було такого, щоби палили обласне управління міліції. Люди це побачили і запам’ятали. У нас не так давно працівники міліції перевдягалися у цивільне, щоби спокійно дійти додому, бо боялися. Зараз не було покарано жодної людини, яка вчинила наругу над правоохоронними органами. Людський гнів під час Революції Гідності і погром управлінь міліції – дві різні речі. Всі ці події призвели до того, що населення може собі дозволити почуватися безкарним. Реформування поліції – те саме, що палка з двома кінцями: з одного боку, ми не любимо корумпованих працівників правоохоронних органів і, до слова, справедливо не любимо, а з другого – досвід не здобувається з дипломом. Роблячи ставку на очищення поліції, ми завжди неминуче отримуємо результат втрати частини професіоналів. Не можна ототожнювати фахівця, який здатен розкрити організоване вбивство, із новим працівником. На жаль, нам довелося вибирати щось одне – і ми віддали перевагу нібито очищенню правоохоронних органів, а насправді це не можна назвати ніяк інакше, як формальною процедурою. Жодного зв’язку між ростом злочинності й “законом Савченко” не існує і не може існувати. Цей закон лише частково збільшує кількість осіб, яким скоротили термін відбування в місцях позбавлення волі. Насправді передбачені ще декілька підстав, які можуть дати можливість дострокового звільнення, однак про них ніхто не згадує. У нас зараз майже всі дострокові звільнення із в’язниці відбуваються через гроші, через хабар тим, що працюють у них. Місця позбавлення волі – дуже корумпована ланка правоохоронної системи, без сприяння працівників ув’язнені не можуть просто так звільнитися раніше терміну. А цей закон не питає думки тюремників про те, чи можуть вони достроково випустити на волю засудженого. Я не говорю, що цей закон не потребує редагувань. На мою думку, тут потрібні дві правки. По-перше, не повинні звільнятися повторно засуджені за особливо тяжкі насильницькі злочини, оскільки останні і так відбуватимуть покарання в приміщеннях камерного типу, тобто майже як у СІЗО. По-друге, законом повинні бути передбачені запобіжники від затягування процесу розслідування злочину. Скоро буде рік, як набув чинності “закон Савченко”, але прокуратура не стала працювати краще: і далі розтягується слідство, допоки підозрювані сидять у СІЗО в нелюдських умовах. Окрім цього, я читав статистику про людей, яким скоротили термін відбування покарання за “законом Савченко”. Близько 60 людей, яких вже випустили, повторно порушили закон. Це насправді занадто мале число, щоби вважати закон причиною зростання рівня злочинності. “Закон Савченко” – це лише димова завіса, яку використовують для пояснення ситуації в країні. А основною причиною є непрофесійність поліції, яка часто працює тільки на папері. Неможливою є робота правоохоронних органів без сприяння і розуміння суспільства. Нас навчили не розуміти і критикувати правоохоронців, але не навчили сприяти тому, щоби їхня робота була ефективнішою. До прикладу, люди не дають відео з прихованих камер без рішення суду, навіть обурюються через такі прохання і можуть написати на це скаргу (в моїй практиці, на жаль, був такий випадок). Всі ми знаємо про 63-тю статтю Конституції (відмова від дачі свідчень), однак навряд чи дочекаємося позитивного результату, якщо правоохоронці не матимуть співпраці й підтримки з боку громадян. Люди мають не боятися бути свідками, присяжними, повідомляти інформацію і сприяти у розкритті злочинів.