Якщо в одній країні зосереджено 25% усіх чорноземів планети, то ця країна просто не може бути бідною. От тільки з Україною виходить навпаки… Недолуга влада з непродуманими рішеннями роками змушували українців виживати. І навіть після Революції Гідності останні два з половиною роки нові очільники ведуть не кращу політику. Так, можна багато чого списувати на російську агресію та війну, але ж ці фактори не впливають на те, що більшість політиків не мають навіть уявлення, якою повинна бути стратегія економічного розвитку держави. 

Відповіді на питання, на який досвід нам потрібно опиратися і як рухатися далі, нині спробує дати голова Аграрної партії України Віталій Скоцик. 

“Німці кращі в машинобудуванні, японці – в електроніці, швейцарці знайшли свою нішу в фінансовому напрямі, конкурентною перевагою України на світових ринках є аграрна галузь. Тому ми кажемо, що беремо аграрну галузь як основу економіки України, де ми повинні заробити гроші, а потім реінвестувати їх у машинобудування, сучасні технології  і так далі”, – каже він.

– Пане Віталію, розкажіть насамперед, про що і для кого ви писали цю книжку? 

– Мені кажуть, що це нетипова ситуація, бо зазвичай політики пишуть книги, коли вже завершили свою політичну діяльність. А ця книга з’явилась тоді, коли ми тільки розпочинаємо нашу політичну справу. Щодо цього скажу, що мій великий учитель, двічі спікер українського парламенту, людина, яка підписувала Декларацію про незалежність нашої держави, Іван Степанович Плющ у 1993-ому випустив книгу, яка називається “Хто ми і куди йдемо?”. 23 роки тому. Я не був політиком у своєму житті, працював у реальній сфері економіки, в більшості випадків пов’язаній із землею. Прекрасно розумів, що в тій роботі, у якій ми сьогодні є, іншого шляху, як іти до людей, чути, що вони говорять, дивитись їм у вічі, немає. І занурюючись у політичну роботу, я вже зараз на п’ятому колі поїздок нашою державою. Разом зі своєю командою ми здолали більше 350 тисяч кілометрів. І ось, їдучи по Україні, дивлячись на нашу прекрасну державу, представників 136 різних національностей, які тут живуть, на третьому колі цих поїздок подумав, що, мабуть, дозрів до того, щоб дати відповіді на запитання, які ставив Іван Степанович. 

У своїй книзі аналізую, звідки ми, яка наша роль сьогодні у світі, якою вона була впродовж останнього тисячоліття, що в нас є і що ми можемо зробити за найближчі 35 років.

Книга, без сумніву, не для більшості політиків, яких я називаю пережитком 90-их. Ця книга для всього українського народу.

– Кращі спеціалісти нашої держави в аграрній галузі разом із низкою нардепів та представниками провідних міністерств, задіяних у цьому напрямку, зібралися на круглий стіл у Києві 14 вересня. Ми проаналізували, що за останні два роки, на жаль, аграрний сектор, аграрне виробництво пішли донизу за промисловістю. Це призвело до того, що тільки в галузі сільського господарства за останній рік ми втратили 100 тисяч робочих місць. Ми прийшли до того, що в країні суттєво подорожчали продукти харчування. До прикладу, вартість хліба за останній рік збільшилася на 50 відсотків. До кінця року ціна підвищиться ще на 3-4 гривні за буханець. Понад те, ми прогнозуємо, що до кінця року вартість більшості продуктів харчування і далі зростатиме. Пачечка звичайного масла у звичному упакованні до кінця року коштуватиме 40 гривень, а звичайна пачка кефіру, яку люди звикли купувати хоча б раз на день, тепер стає “делікатесом”: її можна буде купити раз на місяць, бо вона коштуватиме 21 гривню.

Скажу, що в звіті ООН за цей рік ми маємо півтора мільйона людей в Україні, які переходять з межі бідності до межі голоду. А як може бути по-іншому, якщо середня пенсія пересічної людини в Україні становить 1400 гривень? І з них 600-700 гривень потрібно віддати на комунальні платежі і при цьому треба купити хоча б хліба. Разом із представниками влади обговорювали, чому так відбувається і що треба зробити, аби виправити ситуацію, зупинити падіння виробництва і ріст цін. Але, на жаль, ні від нардепів, ні від представників уряду навіть не почули, що сьогодні у вигляді бюджетної резолюції має з’явитись у Верховній Раді.

– Ми разом із фаховим середовищем, економістами різних напрямків пропонуємо повернутись до тієї системи оподаткування, що працювала в нас до 1 січня 2015 року, відновити спеціальний режим ПДВ для аграріїв і дати законодавчі гарантії, що цей режим не змінюватиметься до того часу, поки держава не запропонує інші механізми підтримки аграріїв.

Впродовж 15 років наша аграрна галузь щороку нарощувала виробництво, ми стали дійсно великим гравцем на цьому ринку в світі, стали другим за обсягами експортером зернових, першим виробником олії, другим виробником ріпаку, якого теж багато вирощують у Західній Україні. Але, на жаль, побачили, що почали заробляти менше. А для того, щоб вибудувати нові відносини у податковій системі, нам як мінімум треба зупинити падіння. Та вирішення проблем гальмує непрофесійність Верховної Ради, непрофесійність наших урядів – як попереднього, так і теперішнього.

Аграрії не хочуть якихось спеціальних речей, ніяких пільг, ніяких дотацій. До прикладу, нам кажуть, що дамо вам 5-7 мільярдів на розвиток, але аграрії кажуть, що нам не треба цих грошей, вони більше потрібні армії, медицині, освіті. А нам просто необхідно створити нормальні умови роботи, доступні фінансові ресурси і більше нічого. 

– Не почувши відповідей на наші питання, ми оголосили про те, що 4 жовтня відбудеться всеукраїнський аграрний страйк.

До речі, за останній рік ми вже сім разів виходили на загальнонаціональний страйк, і тут, на Львівщині, також. П’ять разів відстоювали ту систему оподаткування, що діяла до 1 січня 2015-го. Влада взагалі хотіла скасувати спеціальну систему оподаткування, яка хоч і у врізаному вигляді, але ще працює. У аграрному виробництві нам вдалося її відстояти до кінця року. 

Найважливіше, що нам двічі вдалося відстояти продовження мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Тож влада знає, що аграрії – єдина сила, котра відстоює свої інтереси. 

Ви ж подумайте: нині ми галузь номер один української економіки. 41відсоток економіки в цьому році генерується аграрним виробництвом. Кожен долар валютного виторгу надходить від аграрного виробництва.

– От я згадав, що ми є другим експортером зерна у світі. Ми щороку нарощуємо експорт, але щороку заробляємо на цьому ринку щораз менше. В цьому році ціна пшениці найнижча за останні 10 років. У чому проблема? Ми повинні переробляти цю пшеницю у себе вдома, створювати робочі місця, створювати реальну купівельну здатність українців, даючи їм реальну зарплату, наповнюючи місцеві та держані бюджети. Іншими словами, зі своєї землі, нашої конкурентної переваги, заробляти гроші, які допоможуть розвивати інші галузі.

– Так. Потрібне щорічне зростання економіки на 17-18 відсотків. Це “економічне диво”, якого ніхто в світі ще не робив. Але й ті країни, які вже здійснювали свої “дива” (чи Корея, чи Сінгапур, чи Китай), не мали і не мають таких ресурсів, як наша держава. 

За 20 років ми зможемо наздогнати сьогоднішню Німеччину. До прикладу, в нас тепер середня зарплата становить 150 євро, в Німеччині – 2000 євро, але за 20 років це можливо наздогнати. Та перший крок – перетворити те, що ми робимо для світу у вигляді сировини, на створення доданої вартості тут, у нашій країні.