Президент на позитиві
У зверненні до парламенту Петро Порошенко зосередився на обороноздатності країни, закликав усіх до єдності, а ще звинуватив Путіна у бідності українців
фото: president.gov.ua
Фактично, новий політичний сезон у Верховній Раді відкрив Президент Петро Порошенко, який у вівторок, 6 вересня, виступив із традиційним щорічним зверненням до народних депутатів. На відкритті п’ятої сесії ВРУ восьмого скликання глава держави говорив із трибуни ради годину. І цей виступ був не так зосереджений на досягненнях за останній рік, як на основних акцентах на майбутнє. Порошенко зосередився на різних темах: від Донбасу і Криму до помісної церкви та стипендій студентам.
Говорив Порошенко красиво, вживав яскраві порівняння, тож експерти оцінили роботу його спіч-райтерів. Але от щодо власне змісту президентського послання, то тут думки і експертів, і парламентарів розділились. Не сподобався цей виступ лідерці “Батьківщини” Юлії Тимошенко. Відірваним від реальності його назвали і “єврооптимісти” власне із президентської фракції БПП. Але тут радше треба зазначити, що така реакція була очікуваною. Опозиція до коаліції, так само як і внутрішньокоаліційні “вічно незгідні” продовжують грати у “свою гру”.
Це зрозуміло, що політична осінь буде дуже гарячою, і про тему дострокових парламентських виборів опозиціонери (хіба що за виключенням “Самопомочі”) не забули. Тож і “тарифні блокування трибуни”, і нові інсинуації навколо децентралізації та статусу Донбасу можуть продовжитись вже у найближчий час. Але початок парламентської роботи поки обійшовся без якихось демаршів. Політики тільки розігріваються.
А от із приводу критики президентського звернення голова коаліційної фракції “Народний фронт” Максим Бурбак зазначив, що кожен почув тільки те, що хотів почути. “Я почув те, що перше завдання у нашій державі – підвищення обороноздатності”, – зауважив він, повідомляє Радіо Свобода.
Щодо експертів, то політолог та історик Олександр Палій відзначає, що Президент насамперед прагнув привернути увагу всіх українців до тих позитивних речей, які відбуваються в нашій країні. “У нас багато людей, які навіть коли все добре – кажуть, що все погано. Така слов’янська особливість. Це не лише у нас, а і у Польщі, Чехії, Болгарії, і в Сербії. Вони завжди “прибідняються”. Він намагається тенденцію зламати… Заклик Петра Порошенка єднатись та не ділитись на правих та лівих був направлений не стільки на парламент, як на народ”, – зазначає Олександр Палій, інформує Радіо Свобода.
Своєю чергою і відомий політтехнолог Тарас Березовець на своїй сторінці у Facebook відзначив, що після приходу до влади Петра Порошенка повернулась важливість щорічних звернень Президента до парламенту. Експерт звернув увагу на сильний посил глави держави щодо членства України в НАТО. Також, серед іншого, Тарас Березовець звернув увагу на заклик до припинення взаємної боротьби між силовиками із ГПУ та НАБУ.
Якщо брати до уваги негативні оцінки президентського виступу, то політичний експерт Андрій Золотарьов в ефірі “Голосу столиці” вже назвав виступ Порошенка “лицемірним”. “Принципово нового нічого з того, що могло б потрапити на першу шпальту, ми не почули. Треба віддати належне, Порошенко – один з кращих спікерів в країні, тобто він вміє добре і ефектно виступати. Та й на славу попрацювали спіч-райтери, упакували досить банальну і сумну картину навколишнього життя в досить яскраві форми. Але при цьому багато лицемірства, багато цинізму, багато маніпуляцій у виступі. Чого варта хоча б ось ця гра з цифрами, що при “попиредниках” був один відсоток бюджету на оборону, а тепер три відсотки. Але при цьому забуває про те, що армію треба годувати грошима, треба вкладати гроші в армію, а не відсотки. А бюджет України, якщо в доларовому вираженні порівняти: 2013 рік – 180, зараз трохи більше 80 мільярдів доларів…”, – заявив Золотарьов.
Та зрештою, кожен українець міг зробити свої висновки. Ми ж нагадаємо основні тези цьогорічного звернення Петра Порошенка до парламенту.
Про головне від Петра Порошенка:
Бувають такі моменти, коли хоча б на мить варто забути, хто правий, хто лівий; хто ліберал, хто консерватор; хто україномовний, а хто говорить російською… І за умов, коли агресія Росії проти України все ще триває, а воєнна загроза зі Сходу є найскладнішим стратегічним викликом, питання національної єдності та політичної консолідації – це є питання життя та смерті. Це, власне, головне, що я хотів би сказати.
Про Крим. Фантазії про мир в обмін на території – ілюзорні. При такому підході не буде ні миру, ні територій, а залишаться лише ганьба та вічно тліючий конфлікт. Для мене головним була, є і буде боротьба за відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року. Заява Путіна, ніби питання Криму закрите, – це лише його марення. Хоча – воно дійсно закрите 1954 і 1991 року: Крим був, є і буде українським!
Про Донбас. Росія з окупованих територій Донецької і Луганської областей хоче створити протекторат Донбас і на своїх умовах інфільтрувати його до складу України, щоб підривати нас із середини. Скажу коротко – ми цього робити не дозволимо. І так не буде…
І другого читання конституційних змін, привид яких постійно блукав цим залом, не відбулося, як ви бачите. І не відбудеться, поки для цього не дозріють відповідні умови. Будь-яке рішення, шановні народні депутати, буде виключно за вами. І без вас не трапиться ні змін до Конституції, ні закону про місцеві вибори на частині Донбасу, ні будь-якого іншого стратегічного кроку.
Про повернення окупованих територій. Ми даємо собі звіт, що військового варіанту розв’язання проблеми територіальної цілісності не існує, це очевидно. По-перше, потенціал нашої армії – суто оборонний. По-друге, ворог окопався в найбільш урбанізованих і густонаселених районах, причому населених нашими з вами співвітчизниками – громадянами України. Отже, єдиний шлях врегулювання і відновлення територіальної цілісності – це шлях політико-дипломатичний, але при цьому з опорою на оборонні можливості армії.
Про західні антиросійські санкції і летальну зброю. Головне, сприяння зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України і запобігти зняттю санкцій з РФ до моменту повного відновлення територіальної цілісності України і сприяння зміцненню обороноздатності України шляхом авторизації військово-технічного та оборонного співробітництва, передача нових військових технологій, надання нам летальних видів зброї, принаймні у випадку повномасштабного вторгнення з боку Росії, якого ми, звісно, не виключаємо і до якого відверто маємо бути готові у будь-який час…
Порушення Росією прав людини на окупованих територіях, зокрема, і щодо кримських татар, вимагає введення додаткових секторальних санкцій.
Про мобілізацію і воєнний стан. Особисто я не хотів би ані мобілізації, ані воєнного стану. Я бачу зовсім інший план для нашої країни. Але чи буде нова хвиля часткової мобілізації чи, не дай Боже, повної мобілізації? Остаточна відповідь на це питання залежить від Москви.
Про армію. Два роки тому її майже не було, а тепер є, та ще й яка! Звичайно, вона не розкошує, але морально й матеріально вмотивована. Так, поки що без різносолів, але нагодована; так, не від кутюр, але одягнена в сучасну форму. Хай не за останнім трендом військово-технічної моди, але озброєна й підготовлена до захисту країни. В обороні Україна має спиратися сама на себе — на власну армію, на власний ВПК. І якби влада в Україні завжди приділяла таку увагу своїм Збройним силам, як це робиться зараз, то так звані “зелені чоловічки” не прийшли би до Криму.
Майже 3% ВВП на оборону – це занадто мало для країни, яка де-факто в стані війни. Але більше, на жаль, і це правда, ми собі дозволити не можемо. Військове навантаження на бюджет і соціальну сферу і так критично велике.
Про НАТО. Нашою стратегічною метою залишається вступ до НАТО. Я наполягаю: цей дороговказ для нас непорушний, як Полярна зірка на зоряному небі. Важливо, що за 2,5 роки кількість прихильників вступу України до НАТО значно зросла та вже істотно перевищує кількість противників. Але в цьому питанні все ще спостерігаються суттєві відмінності між різними макрорегіонами.
Слід також усвідомлювати, що в Альянсі теж немає консенсусу щодо членства України. Так, формально двері відчинені, починаючи з Бухарестського Саміту 2008 року. Але ці двері – сенсорні: можуть і зачинитися при надто різкому наближенні. Тому кожен наш крок має бути виваженим і наперед прорахованим.
Про економічну агресію Кремля. Крім військового втручання, Росія здійснює і економічну агресію проти нашої держави. На початку десятиліття майже третина українського експорту йшла на російський ринок. Атака Кремля почалася ще до Майдану, і були запроваджені обмеження, які призвели до падіння українського експорту в 2013 році в Російську Федерацію на 15%. В 2015 році, в порівнянні з 2014 роком, наш експорт в Росію скоротився вполовину. Зниження триває і зараз… Агресивне закриття Росією свого ринку стало для України економічним шоком, воно обійшлося нам, за деякими підрахунками, мінімум у 15 мільярдів доларів. Ми втратили десятки, якщо не тисячі робочих місць, і ця економічна агресія – одна з головних причин стрімкого падіння рівня життя.
Про економічну ситуацію в Україні. Ми зробили все, що могли, щоб уникнути дефолту, забезпечити макроекономічну стабілізацію і утримати критичний мінімум соціальних гарантій. Падіння рівня життя людей, велика соціальна ціна російської агресії – все це важким каменем лежить на серці. Розумію всіх, кому цими змінами зроблено боляче, але, якби ми до них не вдалися, було би ще гірше, була б економічна катастрофа.
Про реформи. Я так само, як і ви, незадоволений темпами і розумію, наскільки вони не відповідають очікуванням суспільства. Очевидною є необхідність пришвидшення системної модернізації в усіх сферах. Стратегічно Україна йде правильним напрямком. Але бачу ризики, як катком політичної дестабілізації можна розчавити перші паростки соціально-економічного відродження.
Досвід Грузії, Польщі, Словаччини та Сінгапуру свідчить про досягнення перших та беззаперечних результатів змін за 3-6 років після їхнього початку. Але у нас немає так багато часу.
Про боротьбу із корупцією. Справжнє полювання на корупціонерів почалося. Чому цих зрушень не бачить українське суспільство? Тому, що пройшло замало часу, щоб повірити в те, що це не кампанійщина та піар, а серйозна системна робота. А, по-друге, як кажуть у народі, поки все це нагадує спортивну рибалку: “піймали, показали, відпустили”. Ключове слово тут – “посадили”. І, можливо, лише за наявності судового вироку наші правоохоронні органи можуть звітувати суспільству.
Боротьбу з корупцією варто не зводити лише до каральних методів. Не менш потрібні та, на мою думку, є більш ефективними превентивні заходи, які знімають прошарки ґрунту найбільш родючі до корупції.
Про парламентські голосування “ширкою”. На початку року ми отримали дуже важливий досвід подолання парламентської кризи. Ми створили коаліцію, обрали новий уряд. При цьому слід навчитися спокійно і без драми сприймати ситуативне голосування в парламенті, коли президентські чи урядові ініціативи підтримують різні фракції опозиції чи позафракційні групи. Це не трагедія. Це навпаки позитив, коли важливі для країни рішення спираються на підтримку часом навіть конституційної більшості.
Про дострокові вибори. У Росії мріють про дострокові вибори в Україні, усунути ненависний їм так званий “київський режим”. На жаль, в українському політикумі є люди, які готові свідомо грати в цей сценарій; є такі, хто дає використати себе наосліп; є й такі, про кого кажуть, “Боже, прости їм, бо не відають, що коять”. Але, друзі мої, я переконаний та впевнений в тому, що ми з українським суспільством витримаємо цей тиск.
Про ринок землі. Це ваша компетенція, шановні народні депутати: або ховати голову в пісок і нічого не міняти, або все ж таки працювати над створенням ринку землі з усіма можливими запобіжниками від будь-яких негативних наслідків.
Про закон щодо спецконфіскації. Друзі, це наш з вами борг. І я вкотре закликаю проголосувати закон у такій редакції, яка знімає всі ваші побоювання. Внесіть ті зміни, які ви вважаєте за потрібне.
Про церкву. Ми не будемо байдуже спостерігати втручання іншої держави у наші церковні справи. Шановні народні депутати, я хотів би подякувати вам за звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха Варфоломія як предстоятеля нашої церкви щодо надання автокефалії православній церкві України. Такий крок був і є необхідним. Виходячи з традиції, для Вселенського патріарха дуже важливою є думка світської влади. У той же час хочу запевнити, що автокефалія не означає появи державної церкви. Кожен українець має і матиме право вірити в Бога по-своєму і ходити до своєї церкви.
Про стипендії. Я не допущу бюджет на наступний рік, в якому буде скасування стипендій або скасування державного фінансування навчання на магістратурі або будь-які інші подібні експерименти.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
