джерело: dif.org.ua 

Українці є парадоксальною нацією: ми пишаємось вже тим, що є українцями, але постійно шукаємо, від кого ще можна перейняти досвід, розбудовуємо громадянське суспільство, але хочемо “сильної руки” у владі, скидаємо диктаторів, але обираємо таку нову владу, яку наступного ж дня нещадно критикуємо, виставляємо напоказ всі свої “перемоги”, але й “зраду” шукаємо там, де не треба... 

А проте останні два з половиною роки після Революції Гідності, а після цього й неоголошеної війни з Росією, стали переломними для формування української політичної нації. Незважаючи на прошарок ще “радянських” людей, на регіональні відмінності у ставленні громадян до історичних постатей більшість українців можуть чітко сказати: “Ми – єдині!”. Ми знаємо спільного зовнішнього ворога, питання мови чи етнічного походження не виставляються на передній план. Це, звичайно, не означає, що Україні доведеться “проковтнути” двомовність, навпаки, відсоток людей, які виступають за надання російській мові офіційного статусу державної, з року в рік зменшується. За правильних підходів до гуманітарної політики нові покоління українців у майбутньому вже не мали б ділити ні свою мову, ні своїх героїв… 

Звичайно, патріотичний перелом останніх років ще треба закріпити і розширити, а для цього потрібно, щоби основним фактором “новітньої українізації” у вже незалежній державі була не тільки війна, а й успішність нашої країни. І тут імідж України у світі напряму залежить від успіху наших реформ. Та поки що, на жаль, вже за після 25 років незалежності, незліченної кількості незасвоєних уроків наша нова влада відстає у розвитку від суспільства, рухається вперед дуже повільно і навіть відверто саботує обіцянки і зобов’язання, дані нашим західним партнерам, а головне й українцям…

Якщо брати до уваги те, як самі українці ставляться до своєї держави, то показовим є те, що 60,1% пишаються своїм громадянством. До речі, стільки ж людей насамперед ідентифікують себе громадянами України. Ще для 22% головним ідентифікатором є місце проживання, а для 7% – регіон. Такими є результати нещодавно оприлюдненого дослідження Інституту соціології НАН України. Автори цього загальнонаціонального опитування також порівнювали зміни позицій українців із 1992 року.

І якщо повертатись до того, скільки людей пишається українським громадянством, то тут простежується цікава динаміка. “Істотне зростання відсотка тих, що пишаються своїм українським громадянством, відбулося в 2014 році  – 60%, а в  попередньому, 2013-ому, становило 48%.  Проте зазначимо, що порівняно з піком (67%) у 2015 році ця частка зменшилась. У цьому питанні існують помітні регіональні відмінності, хоча майже в усіх регіонах (за винятком Донбасу) ті, що гордяться своєю країною, становлять повну або відносну більшість. Зокрема, у Західному регіоні таких є 77% (тих, що не пишаються, – 6%), у Центральному регіоні відповідне співвідношення становить 65% і 16%, у Південному – 42% і 20%, у Східному – 56% і 20%, а зокрема на Донбасі – 31% і 20% (тоді як 49% не змогли визначитися щодо цього питання)”, – зазначають соціологи. 

Цікаво українці оцінюють і ті фактори, що консолідують суспільство. Звичайно, тут також є деякі відмінності у регіонах, але загалом тепер українці вважають, що найбільше їх об’єднує віра у краще майбутнє (“так” відповіли 29% респондентів), невдоволеність владою (29%), спільні труднощі життя (27%). Ще торік найбільшим об’днавчим чинником були “патріотичні почуття громадянина України” – 41% (нині 23 %). 

Серед найменш важливих для об’єднання суспільства українці вважають такі фактори, як “мова спілкування” (7%), “релігія” (8%), “політичні погляди” (8%), “національна приналежність” (11%). І якщо ми вже згадували чітку тенденцію до зменшення кількості прихильників надання російській мові статусу офіційної, то треба зазначити, що нині таких людей в Україні 30% проти – 55,5%.

При думці про майбутнє України респонденти найчастіше згадували такі почуття, як надія (44%),  тривога (38%), страх (23%) та оптимізм (22%). Надія і тривога (саме в такому порядку) переважають в усіх регіонах. При цьому й на контрольованій Україною частині Донбасу (окремо виділені в досліджені) надію висловлюють 56% опитаних Тільки в східних областях тривога була на першому місці. 

“Сьогодні надії навіть більше, ніж було у відносно стабільний і благополучний період початку 2013 року. Тобто втрачено дуже багато за ці роки, але не втрачена надія на зміни! В 2013 році надію відчували 32%. А в 2016-ому 44% живуть із надією, що Україна зміниться на краще. Хоча сучасний стан оцінюється дуже низько – і за економічними показниками, і за політичним станом. Благо, що українці все ж таки не вважають ситуацію насамперед вибухонебезпечною, але переважна більшість (понад 50%)  вважають її дуже напруженою. Тобто ми живемо в напруженому суспільстві, але досі зберігаємо здоровий глузд і можливість адаптуватися до цієї ситуації”, – зазначив на презентації дослідження директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха. Так само із тривогою та надією українці думають про своє особисте майбутнє. 

Зазначимо, що це дослідження проводили з 13 червня по 4 липня. Воно охопило 1802 респонденти віком від 18 років у всіх областях України, окрім окупованого Криму і частини Донбасу. Похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Загалом до Дня Незалежності традиційно з’являється багато соціологічних досліджень. Цього тижня оприлюднене й опитування, проведене Фондом “Демократичні ініціативи” разом із Київським міжнародним інститутом соціології. Для аналізу тенденцій використовували й результати досліджень минулих років.

Трохи дивно, що дослідники й далі після 25-ти років незалежності запитують українців, чи підтримують вони незалежність… Але як би там не було, на запитання “Чи проголосували б ви за незалежність, якщо референдум відбувався б у серпні 2016-го?” 87% респондентів відповіли “так”. Це фактично той самий показник, що був у 1991-ому. Автори дослідження зауважують, що найгірші результати були під час опитувань у 2006 році (70% – за незалежність, 30% – проти) та в  2011-ому (відповідно 67% і 33%). І від того часу ситуація на краще найбільше змінилась у південних та східних областях: тепер там також абсолютна більшість людей цінують незалежність.  

Але загалом навіть нині тільки 38% респондентів вважають, що Україна справді незалежна (майже 49% опитаних відповіли, що вона такою не є).

Цікаво, що 41% українців вважають, що за 25 років незалежності відбулися як позитивні, так і негативні перетворення, але також 41% тих, що бачать тільки негатив. Про перевагу позитивних моментів нині виловились всього 12% українців (нинішні настрої песимістичніші, аніж у 2011-ому, але кращі, ніж у 2001-ому).

Якщо ж говорити про зміни конкретніше, то успішними за часи незалежності українці називають тільки перетворення в трьох сферах: формуванні української нації, забезпеченні рівноправності чоловіків і жінок  та забезпеченні рівноправності національних меншин. 

Майже половина українців вважають, що хоч і в далекій перспективі, наша держава здатна подолати нинішні проблеми (17% навіть сподіваються на це в найближчі роки). А тим часом чверть українців у подолання наявних проблем не вірять… 

Зауважимо, що це анкетне опитування тривало з 4 по 19 серпня і охопило 2040 респондентів віком від 18 років в усіх областях України за винятком окупованих територій.

Фонд “Демократичні ініціативи” також опитав 75 експертів. 33 із них зазначили, що за 25 років незалежності було більше позитивних тенденцій, але що стосується конкретної оцінки різних перетворень у більшості сфер суспільно-політичного життя, то їхні відгуки були переважно негативні або нейтральні.

Крім того, експерти поставили оцінку демократичності нинішнього політичного режиму в Україні – 6,5 бала з 10-ти. І порадили владі для успішності та процвітання країни й далі боротися з корупцією, провести економічні реформи і завершити реформу судочинства.