Прогнози були різні: одні вважали, що ми швидко розпадемось, інші ж, навпаки, пророкували нам нечуване економічне зростання. До прикладу, Deutche Bank прогнозував, що Україна має найвищі шанси на економічний розвиток порівняно з іншими радянськими республіками. 

Досі дискусійним питанням залишається те, чим керувалися українці, голосуючи “так”: прагматичними мотивами чи національною самоідентифікацією. З агіток та лозунгів на кшталт  “Досить годувати Союз – заживемо як у Франції!”, які розпов­сюджувались 1991 року, зрозуміло, що вихід з-під ярма СРСР ототожнювався в українців зі швидким економічним процвітанням. Мабуть, тому за 25 років незалежності відсоток тих, що досі підтримують незалежність Української держави, варіюється з економічними показниками. В перші роки існування незалежної України через затяжну економічну кризу, згасання загальної ейфорії відсоток прихильників незалежності різко знизився до рекордно низького показника – 56%.

Цікаво, що в 2014 році Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати, скільки відсотків громадян підтримують незалежність України на тлі анексії Росією Криму та початку війни у Донбасі. Показник вразив: в умовах загрози та небезпеки понад 90% опитаних виступили за незалежність! 

І хоча в 1991 році незалежність була дана нам без пролиття крові, українці за свою мрію стати самостійними страждали впродовж усього ХХ століття – національно-визвольні змагання тривали від часів розколу Російської імперії, впродовж двох світових воєн і тоталітарного режиму СРСР. Вже тоді був закладений фундамент національного самовизначення – ми сформувалися як нація. 

Зараз, коли за нашу свободу гине цвіт української нації, ми не сприймаємо більше незалежність як якесь формальне явище – вона набула особливого, сакрального значення. Попри те що ми так і не стали процвітаючою демократичною державою, ці 25 років не минули безслідно: повільно, але відбулося багато позитивних зрушень у різних сферах. 

Про те, чим може пишатися Україна за 25 років незалежності, лаконічно і водночас влучно написав на своїй сторінці у Facebook Богдан Яременко, український дипломат та громадський діяч: “Україна стала одним із помітних світових сільгоспвиробників. Україна є однією (здається, з 8-10) світових авіабудівних держав. З космічною галуззю дещо гірше, але можна сказати, що залишаємося космічною державою. Україна є одним із найактивніших контриб’юторів у міжнародну миротворчість. Україна є країною феноменальної здатності народу та громадянського суспільства відстоювати те, у що вірять. Наш Майдан, Революція Гідності, волонтерство – це світові бренди”. 

Здатність українців відстоювати свої цінності й справді стала міжнародним брендом. До того ж в українців визріла “стійка алергічна реакція” на випадки зловживання владою. При недобросовісному використанні влади набагато легше зароджуються протестні імпульси, які часто проявляються у вуличних акціях. Революція на граніті в 1990 році, перша масова акція “Україна без Кучми” в грудні 2000-го, Помаранчева революція у 2004-ому, Революція Гідності у 2014-ому – ось яскраві приклади, що українці борються не за “свободу від когось”, а за “свободу задля” – задля майбутнього і тих цінностей, які обрав народ, а не нав’язали “згори”.  

Україна нарешті зійшла з політичного роздоріжжя, обравши єдиний вектор – прозахідний. Опісля Революції Гідності виник прецедент активнішого залучення громадян до політичного життя в різних його формах. Громадські організації виявляють ініціативу та поступово перебирають на себе ті функції, що були властиві тільки державі. А феномен нашого волонтерства став відомий усьому світові. 

Країни Центральної та Східної Європи, позбувшись радянського впливу, переживали подібний процес ще на початку 1990-их. В Україні декомунізація спізнилася на 20 років! 1991-го українська влада спромоглася зробити лише півкроку (постановою ВРУ була заборонена Комуністична партія України). Однак процес люстрації її членів так і не відбувся… Більшість комуністів перебігли до Соцпартії, а “найрадикальніші” таки перереєстрували в 1993-ому Комуністичну партію. За перші роки незалежності неофіційна декомунізація прокотилась лише Західною Україною. Інші частини ще довго не скидали “червоного ярма” минулого. Справжня, масова декомунізація в Україні розпочалась наприкінці 2013-го під час Євромайдану – зі знесення пам’ятника Леніну в Києві. Пізніше всю Україну охопив “ленінопад”. А вже тотальна декомунізація стартувала з квітня 2015-го, коли  комуністичну символіку та ідеологію заборонили на рівні закону. Пам’ятники комуністичним вождям активно демонтують на території всієї України. Вже перейменовано понад 1002 населені пункти, тисячі вулиць, площ. 

Україна за короткий час практично з нічого створила боєздатну армію. Ще три роки тому українська армія не готова була дати відсіч ворогу ні фізично, ні морально. Проте зрушення вражають: Збройні сили України розпочали справжню модернізацію, відбувається поступовий перехід на стандарти НАТО і на контрактну армію. За останніми даними Міністерства оборони, служити за контрактом зголосилися 41 тисяча осіб, з яких 4,5 тисячі – офіцери. Однак зарплата контрактників бажає кращого (рядовий військовослужбовець за першим контрактом отримує на місяць 7 тисяч гривень, а командир бригади – від 14,5 тисячі). Для порівняння: рядовий поліцейський має зарплату від 6 тисяч гривень, а працівник антикорупційних органів – щонайменше від 20 тисяч гривень. 

Найбільше українці, звісно, чекають реформ! Але сам процес реформування в Україні запущений. Серед пріоритетних реформ наразі наступні:

1. Антикорупційна реформа. Питаннями боротьби з корупцією відтепер мають займатися Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Крім того, розпочалося формування державного бюро розслідувань. Найуспішнішим органом експерти вважають НАБУ, однак за час своєї діяльності НАБУ відкрило 194 впровадження, з яких лише 24 передані до суду. Важливим інструментом у боротьбі з корупцією є й запровадження системи електронного декларування доходів чиновників. Проте на сьогодні можемо говорити про саботаж чиновників, оскільки система ця не сертифікована Державною службою спеціального зв’язку і захисту інформації та працює в тестовому режимі. 

2. Реформа децентралізації. Конституційна децентралізація ще не відбулась, але результати фінансової вже можемо спостерігати. Як запевнив заступник глави Адміністрації Президента Дмитро Шимків, за січень – червень 2016 року до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 65 млрд грн, що становить 62,2% річного обсягу надходжень. Що ж стосується конституційних змін, то Президент України пояснив, що зміни у Конституції відбудуться лише за повного припинення вогню на Донбасі. 

3. Судова реформа. Створена Вища рада правосуддя – новий конституційний орган, який займатиметься питанням призначення та звільнення суддів, а також їх захистом від політичного впливу та будь-якого незаконного втручання у їхню діяльність. Проте викликом для реформи є те, що Вища рада правосуддя лише “рекомендує до звільнення”, а повноваження звільняти має на сьогодні виключно ВРУ. Тож більшість суддів оскаржують рішення ВРП і таким чином  повертають собі попередні робочі місця. 

4. Створення поліції. Можна сказати, найуспішніша реформа. Ми отримали службу з галантними поліцейськими, які реально прагнуть і вірять у зміни системи, взамін карального органу. Нова патрульна поліція запрацювала у 32 містах України. 

5. Реформування освіти. З 2008 року запроваджене зовнішнє незалежне оцінювання, що дало змогу всім українським абітурієнтам на рівних умовах вступати у виші і знизило корупцію при вступі. Крім того, відбувається постійне вдосконалення цієї системи та захист від корупційних лазівок. Цього року розпочали реформування шкільної освіти (школярі початкових класів з 1 вересня першими відчують зміни). 

Загалом зараз унікальний період реформування та системних змін. Президент України Петро Порошенко нещодавно заявив: “Якщо говорити про реформи, то за півтора року ми зробили більше, аніж за 25 років”.

За цей короткий період ми відбулись не тільки як держава, але й як нація. Революція Гідності та російська агресія консолідували українців, утвердили нашу незалежність. Вирвавшись із російської зони впливу, ми отримали унікальну можливість шукати власний шлях. 

Перед українською державністю досі постають не тільки зовнішні виклики, але й внутрішні. Два найбільші з них – імітація реформ і тотальна корупція та хабарництво. Українська державність ще відносно молода, проте в нас є всі шанси вийти з так званих демократії сірої зони та гібридного режиму. Суспільство давно готове до цього, бракує тільки політичної волі лідерів…