25 років тому Україна покинула “тюрму народів”, здобувши Незалежність. На початку 90-х років минулого століття українці відновили власну державу. Під час Революції Гідності розпочалося становлення нової самодостатньої української нації. Остаточне розірвання зв’язків із тоталітарним радянським минулим покликаний забезпечити процес декомунізації.

Як повідомляла раніше “Пошта”, 14 липня завершилося перейменування населених пунктів, які мали комуністичні назви. Загалом в Україні нові назви отримали 1012 населених пунктів. Український інститут національної пам’яті спільно з волонтерами-краєзнавцями сформував інформаційну базу найменувань населених пунктів із комуністичною символікою, їхніх історичних назв і пропозицій щодо перейменування, оприлюднив перелік пам’ятників та пам’ятних знаків, які підлягають демонтажу. Наразі потрібно перейменувати Дніпропетровську і Кіровоградську області, але для цього парламент має ухвалити відповідні зміни до Конституції.

Ще минулого року соціологічна агенція “ФАМА” дослідила, що  кожен третій українець упереджено поставився до реформи декомунізації. Понад половина опитаних були переконані, що в Україні є важливіші проблемні питання, які потребують вирішення, частина респондентів навіть розцінюють декомунізацію як посягання на історію, інші вважали, що зміна назв — задоволення не з дешевих. Для прикладу, мешканці Комсомольська на Полтавщині, якому повернули історичну назву Горішні Плавні, взагалі виступили проти будь-якого перейменування.

– Щоб уникнути реанімації тоталітарних політичних режимів, необхідно якомога швидше позбутися нав’язаного комуністичного минулого, радянських кліше, відновити історичну справедливість. Без подолання спадщини тоталітарного минулого неможливо забезпечити заможне і спокійне майбутнє. Тоталітаризм і добробут несумісні. Зміна комуністичних назв – обов’язкова умова позитивних суспільних перетворень. Цим шляхом пройшли більшість посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи.

– Реформа декомунізації в частині позбавлення населених пунктів від радянської пропаганди відбулася. Через певні політичні причини вона затягнулася в часі. Найбільше назв, пов’язаних із радянським минулим, зафіксовано в південних і східних регіонах. Завершується процес перейменування вулиць, площ, демонтаж пам’ятників і символів комуністичного режиму. За це безпосередньо відповідають голови обласних державних адміністрацій. В разі недотримання норм закону про декомунізацію їх можна притягнути до кримінальної відповідальності.

– На жаль, не всі розуміють, що відбувається в царині відновлення української національної пам’яті. Згідно з даними соціологічного опитування Центру імені Разумкова, 52% громадян підтримали декомунізацію. Ця реформа не викликала активних протестів. Однак дехто називає закон про декомунізацію варварським знищенням історичних пам’яток, хоча насправді він допомагає врятувати цінні з точки зору архітектури пам’ятки (ті, які є в реєстрі національної спадщини), цивілізовано їх демонтувати і перенести в музеї тоталітаризму, створення яких ініціює Міністерство культури України. Я не впевнений, що такі музеї необхідні в кожному місті. Достатньо створити музеї тоталітаризму в Києві та декількох великих містах. Перш за все, потрібно змінювати концепцію краєзнавчих музеїв, які б вивчали радянське минуле, а не пропагували його.

– Інформуємо про злочини комуністичного режиму, даємо рекомендації, як сприймати нові назви, видаємо інформаційні матеріали. Нещодавно в Запоріжжі вийшов друком довідник із перейменованими вулицями та інформацією про тих, на честь кого вони названі. Люди швидко звикають до нових назв. Виготовлення та розміщення табличок із новими назвами фінансуються місцевими бюджетами як витрати на благоустрій, перереєстрація документів для громадян безкоштовна, тому з цим труднощів не повинно бути.