Дипломатичні відносини між країнами, які воюють, – річ доволі непроста. Але і після анексії Криму, і після понад двох років воєнних дій на Донбасі офіційні стосунки між Україною та Росією не були розірвані. Зрештою, і війни ніхто офіційно не визнав. У Кремлі продовжують наполягати, що їхніх військ на сході України немає, а наша влада, кричучи про армію РФ на Донбасі, офіційно проводить антитерористичну операцію. І усі начебто хочуть все залагодити “дипломатично”.

Зауважимо, що без розірвання дипломатичних відносин Україна ще на початку весни 2014-го відкликала свого посла з Росії Володимира Єльченка, а в грудні 2015-го замінила його тимчасовим повіреним (найнижчий рівень дипломатичного представництва) Русланом Нимчинським. Єльченко, зрештою, став постійним представником України при ООН. 

Натомість Росія відкликала свого посла з України Михайла Зурабова ще у лютому 2014-го, одразу після втечі Януковича. Від Москви також був тимчасовий повірений, але Зурабов начебто повертався, хоч про його роботу було відомо небагато. Важливо тільки те, що він деякий час брав участь у роботі тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі і саме він підписував від Росії “мінські угоди”. 

28 липня цього року Путін нарешті офіційно звільнив Зурабова (після загалом семи років роботи на посаді посла в Україні). Тимчасово повіреним у справах Росії в Україні став Сергій Торопов. Але одразу ж почались розмови про те, що новим послом до України Кремль хоче відправити колишнього КДБіста із “темною біографією” Михайла Бабича (нині він є повноважним представником Путіна у Приволзькому федеральному окрузі РФ). 

Однак це зовсім не сподобалося Києву. Російське посольство в Україні й так вважалось “дестабілізаційним центром”, а тепер Кремль під час неоголошеної війни захотів відправити сюди кадрового представника спецслужб. Незважаючи на це, обговорення кандидатури Бабича почались в Росії ще того, як Москва запросила в офіційного Києва агреман (тобто, попередню згоду) на це призначення. А це можна вважати дипломатичною провокацією. Росіяни фактично хотіли продемонструвати, що можуть прислати до нашої держави кого їм заманеться. А у випадку відмови знову звинувачувати Україну у всіх гріхах, серед іншого й у зриві мирних перемовин. Ніби на замовлення в Україні багато як справжніх, так і “доморощених” експертів почали заявляти у соцмережах про те, що у випадку згоди української сторони на призначення Бабича – це буде “зрадою” з боку вітчизняної влади.

Безліч спекуляцій на цю тему цього тижня спробували розвіяти в українському МЗС. Зокрема, заступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль в інтерв’ю “5 каналу” заявила, що Україна відмовилась приймати нового російського посла. “Це питання знято з порядку денного. Принаймні так, як його було поставлено – його знято з порядку денного за ініціативою української сторони”, – зазначила Олена Зеркаль. 

У МЗС також заявили, що Росія взагалі не надсилала запиту на агреман для свого посла. Тим часом у Росії це спростовують. Більше того, 4 серпня прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що узгодження кандидатури Бабича триває і навіть почав звинувачувати Україну в спробі зниження рівня дипвідносин. Але як можна заявляти щось подібне під час фактичної війни? Справжньої війни, а не тільки дипломатичної.

Натомість український міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що Україна зараз не може обговорювати кандидатуру нового посла, це питання взагалі не на часі. Спершу потрібно, щоб росіяни припинили воювати на Донбасі.  

Тож, найімовірніше ще довго ніякого російського посла в Україні так і не буде (в Кремлі навряд чи відмовляться від кандидатури Бабича). Однак на той рівень двосторонніх відносин, який існує зараз, це ніяк не мало б вплинути. Україна посла до Росії не спішить відправляти. 

Але треба також зазначити, що і без Бабича, а лише із тимчасовим повіреним Тороповим (для цього агреман не потрібен) діяльність російського посольства в Україні навряд чи стане більш “дипломатичною”. Різні ЗМІ повідомляють, що Торопов є саме тим працівником російського посольства, якого Латвія у 2008-му зі скандалом вислала зі своєї території за діяльність “несумісну зі статусом дипломата”. Тоді жодних прізвищ латвійська влада не називала, але в журналістських повідомленнях найчастіше фігурував саме Сергій Торопов.