“Виправлення імен” по-українськи
Декомунізація добігає кінця: близько тисячі міст, сіл та вулиць отримали нові назви, зносяться пам’ятники “катам”
Після чверті століття української незалежності, у 2015, влада прийняла закон про декомунізацію. Щоправда, це сталося тільки після Революції Гідності, окупації Криму та початку війни на Донбасі. Хай там як, а парламентарі визнали комуністичний режим злочинним, заборонили пропаганду комуністичної ідеології, відкрили доступ до архівів КДБ.
Вже понад рік у нашій державі поступово зносять пам’ятники комуністичним діячам, перейменовують вулиці та міста. Цей процес – своєрідне “виправлення імен” по-українськи, за аналогією до центрального принципу конфуціанства, який свідчить про потребу відповідності між назвами речей, їх сутністю та призначенням. Досі вулиці і міста України вшановували імена катів українського народу.
На думку фахівців Українського інституту національної пам’яті (УІНП), декомунізація дозволяє безповоротно порвати з болючим радянським минулим.
Найбільше змін зазнали Донецька, Харківська та Дніпропетровська області. Найменше – Івано-Франківщина, ще до прийняття закону про декомунізацію там не лишилося жодного населеного пункту, який вшановував би тоталітарний комуністичний режим.
Цього тижня Верховна Рада закінчила свою частину роботи з декомунізації.
фото: kn.ks.ua
“Сьогодні без перебільшення історичний день. У стінах Верховної Ради України відбувся черговий “чистий четвер”. Ми завершили декомунізацію назв населених пунктів. Це дуже важлива реформа, реформа національної пам’яті нашого народу. Ця реформа перетворює Україну з постколоніальної на справді незалежну європейську державу. За час декомунізації Верховна Рада перейменувала 1012 населених пунктів та районів в Україні. Ми повернули українським містам споконвічні назви: це і Олешки на Херсонщині, Кам’янське на Дніпропетровщині, Бахмут на Донеччині, Горішні Плавні на Полтавщині”, – розповів спікер парламенту Андрій Парубій на своїй сторінці у мережі Facebook.
Останні новини: Кіровоград назвали Кропивницьким
У четвер Верховна Рада перейменувала м. Кіровоград. Обласний центр називатиметься Кропивницький. Це рішення парламенту викликало невдоволення мешканців міста, вони навіть організували флешмоб “Спитай мене, як назвати моє місто”. Колишні кіровоградці виступали за назву Елисаветград (російська імператриця підписала указ про будівництво фортеці на березі р. Інгул), або принаймні Інгульськ, він назви річки, щоправда, одностайності у думках містян не було. Назву Кропивницький підтримувало близько 5% місцевих.
Зрештою парламент обрав саме останній варіант. Місту дали назву на честь відомого українського драматурга, одного із засновників українського театру – Марка Кропивницького, який народився на Кіровоградщині.
“Реально існувало лише два притомних історичних варіанти: Інгульськ – на честь центру Інгульської паланки, і Лелеків – на честь історичної слободи ще козацьких часів. Але Кропивницький – хороший варіант, “іменні” назви міст в Україні довели свою успішність, Київ, Львів і Харків не дадуть збрехати. Марко Кропивницький зробив надзвичайно багато для того, щоб індивідуальна українська етнічна культура стала спільною національною”, – пише політолог та історик Олександр Палій на своїй сторінці у мережі Facebook.
Місцева влада Кропивницького хоч і не виступає проти нової назви, та висловлює невдоволення тим, як саме відбулося перейменування.
“Я вважаю, що треба дослухатися до голосу людей, тоді буде єдина, потужна, дружна держава і люди з повагою будуть ставитися до влади, державних інституцій. З голосу не можна вирішувати ці питання. Депутати міської ради висловлювалися, і питання перейменування міста і назва Кропивницький не була підтримана. Це ігнорування думки депутатів міської ради, які набагато більше володіють обстановкою, атмосферою, в якій живуть, ніж депутати Верховної Ради, при всій повазі до них. Тому і моя думка така, що все треба робити у законний спосіб. Було зроблено анкетування, назва Кропивницький не була ні на першому, ні на другому місці. Також питання про перейменування міста не було включене в порядок денний, не запросили мене, міського голову, а мене обирали люди міста Кіровограда. Треба дослухатися до людей, а не кулуарно з голосу вирішувати це питання”, – міський голова колишнього Кіровограда Андрій Райкович місцевому виданню “Акула”.
фото: newsradio.com.ua
Водночас спікер парламенту певен: нова назва позитивно вплине на місто. “Ми перейменували 10 узгоджених з громадою населених пунктів, а головне – обласний центр Кіровоград Давнє українське козацьке поселення не може мати ні імперську, ні комуністичну назву. Обидві ці назви – по суті своїй окупаційні і їх не повинно бути на мапі України. Я невідкладно підписав постанову про перейменування. Відтепер Кіровоград – це Кропивницький. Переконаний, що це нова сторінка в історії цього міста”, – написав Андрій Парубій на своїй сторінці у мережі Facebook.
Поки що Кропивницький є обласним центром Кіровоградської області, а перейменований Дніпро – Дніпропетровської. Справа у тому, що всі області України, на відміну від обласних центрів, перераховані у Конституції України, для того, аби довести справу до кінця, парламент має ухвалити зміни до Основного Закону і перейменувати назви областей.
Найгучніша дискусія – Горішні Плавні
Мешканці багатьох сіл та міст України були не в захваті від нових назв, або і взагалі від факту перейменування. “Деякі місцеві громади навідріз відмовляються перейменовувати села як вони називались в XVI столітті, бо для них історія починається у 1918 році, з приходом радянської влади”, – пояснює начальник відділу аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин УІНП Богдан Короленко.
Однак найбільшого – всеукраїнського розголосу набув, певно, протест жителів колишнього Комсомольська Полтавської області. Місто перейменували на Горішні Плавні – назву села, яке знаходилося неподалік. “Топонім походить не від імен-прізвищ, а вказує на характер місцевості (за розповідями, плавні біля Дніпра ділили на нижні та верхні – горішні)”, – пише Юрій Лоза, головний редактор картографічного видавництва “Мапа”.
Водночас місцеві були категорично проти такої назви для їх міста, пропонували лишити стару назву – Комсомольськ, у якій не бачили нічого “злочинного”. Коли стало зрозуміло, що перейменування неминуче, креативні містяни вирішили по-новому пояснити Україні, що Комсомольськ – не згадка про “Всесоюзний Ленінський КОМуністичний СОюз МОЛоді”, а абревіатура – “КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей Справжніх Козаків ”. “На горі” лише посміхнулися креативності активістів, цей варіант теж не пройшов через його абсурдність.
У свою чергу прихильники перейменування наполягали: “Це була така собі мовна колонізація. Бездумна назва Комсомольськ дана не місцевим людом, а заїжджими, не пов’язана з жодною конкретною історичною подією”.
Суперечки потрохи влягаються, місто називатиметься Горішні Плавні. Жителі інших регіонів переконані, що гучне перейменування зробило колишній Комсомольськ відомим на всю Україну, це – унікальна можливість, яку варто використати.
“Чи поїхали би ви у Комсомольськ? Я ось би точно не поїхав – совок-совком. А Горішні Плавні – це щось таке автентичне, українське: хати мазанки, криниця-журавель, місяць над річкою.... у Горішні Плавні точно би поїхав. Мешканці (якщо мають трохи хисту) повинні зрозуміти, що їм зробили класний подарунок (а по факту просто відновили історію) і цим зробили їх місто більш потенційно привабливим. Головне вміти цим скористатись”, – пише співзасновник освітньої онлайн-платформи Олексій Молчановський на своїй сторінці у мережі Facebook.
Переписали “генетичний код”?
У Чернігівській області є невеликий районний центр – м. Сновськ. Колишня назва – Щорс. Саме це місто є малою батьківщиною комуністичного діяча періоду російсько-української війни 1917-1922 років Миколи Щорса.
Донедавна місто називалося Щорс, у ньому була вулиця Щорса, на якій знаходився меморіальний дім М. Щорса. Погодьтеся, колишнім щорсівчанам доведеться багато що переосмислити.
У місті теж тривали суперечки щодо перейменування, багато хто не хотів змінювати ім’я видатного земляка на стару назву міста – Сновськ. Місто все таки перейменували.
Незважаючи на провінційність, сновчани є дуже активними Інтернет- та Facebook-користувачами. На думку “Пошти”, найлегше в Україні перейменування в рамках закону про декомунізацію, – зміна назви відкритої Facebook групи колишнього м. Щорс. Як тільки перейменування затвердили офіційно, назва групи підтвердила “Щорс – моє рідне місто” “Сновськ – моє рідне місто”.
“Для завершення декомунізації необхідно провести багато польової роботи”
Володимир В’ятрович, історик, голова Українського інституту національної пам’яті, – про основні особливості процесу української декомунізації
– Пане Володимире, спікер Верховної Ради заявив, що парламент завершив свою частину роботи по декомунізації. Що ще лишається зробити?
– Попереду перейменування топоніміки (назв вулиць, площ, скверів), демонтаж пам’ятників комуністичної доби. На жаль, тут справа не йтиме швидко, адже у нас немає єдиного реєстру вулиць, площ… немає і реєстру пам’ятників. Виходить, що для завершення декомунізації необхідно провести багато польової роботи. Однак я сподіваюсь, що до кінця року ми все доробимо.
– З якими проблемами стикнулася Україна під час декомунізації?
– По-перше, частина населених пунктів, які потребують перейменування знаходиться на території непідконтрольної Києву частини Донбасу, або й у окупованому Криму, ми не мали до них доступу.
Крім того, ми часто стикалися із гальмуванням процесу з боку місцевих політиків, які переконували жителів, що закон про декомунізацію не розповсюджуватиметься на їх населений пункт, опиралися перейменуванням.
– Що чекає на пам’ятники комуністичним діячам?
– Усі вони мають бути усунуті з громадського простору, не залежно від того чи є вони архітектурно цінними, чи ні. Якщо вони становлять мистецьку цінність, їх можна зберегти у якихось заповідниках.
Щоправда поки що влада не знає яка кількість цих пам’ятників в Україні і що це за пам’ятники.
– Люди сміються з багатьох назв, вони не хочуть перейменування своїх вулиць і міст. Як їм пояснити навіщо це робиться? Яка інформаційна робота має вестися, чи ведеться вона?
– Інформаційна робота триває. Її результати очевидні: опитування центру Разумкова свідчать: більш як половина населення держави підтримує декомунізацію.
Інформування населення має відбуватися у двох напрямках. У межах першого варто повідомляти про злочини комуністичного режиму, зокрема голодомор, проясняти історію Другої світової війни.
Другий напрямок – рекомендації щодо того, як сприймати нові назви. До прикладу, у Запоріжжі видано довідничок з новими назвами вулиць і інформацією про тих, кому вони присвячені.
– Розкажіть про вплив декомунізації: перейменування населених пунктів та вулиць на національну пам’ять українців?
– Україні надзвичайно важливо позбутися імен катів у назвах вулиць і міст, інакше ми продовжимо виховувати майбутнє покоління у дуже дивний спосіб.
З одного боку, ми вчимо дітей тому, що “Ленін і компанія” – злочинці, а ці діти ходять вулицями Леніна до школи.
– Перейменування: це нейтральні географічні, історичні назви такі, що вшановують якихось діячів?
– Важко сформувати одну тенденцію. Це і історичні назви і нейтральні, такі як Степове, Слобожанське.
Мені особливо приємно, що є кілька назв, присвячених загиблим Героям АТО. До прикладу, на карті окупованої Донецької області з’явилося село Ступакове, на честь лейтенанта Збройних сил України, який загинув неподалік (раніше це село мало назву Красний Пахар – “Пошта”).
– Назвіть найбільш вдале, на вашу думку, перейменування?
– Не знаю що найвдаліше, але найважливіше, беззаперечно – перейменування обласних центрів Дніпропетровська та Кіровограда на Дніпро та Кропивницький відповідно.
– Найбільш невдале?
– Мені не хотілося б проводити такий конкурс, бо громада кожного населеного пункту, який підпав під перейменування мала право обрати назву і прийняти таке рішення.
Невдалим, на мою думку, був варіант перейменування Кіровограду – Єлисаветград, який запропонувала місцева громада. Добре, що його не обрали, важливо, аби на карті України не було подібних маркерів російської імперії.
– Наскільки враховувалася думка громади?
– У разі існування такої думки, вона враховувалася майже на 100%. Якщо громада не відгукнулася, не змогла узгодити варіанти або були певні маніпуляції місцевих політиків, які взагалі виступали проти перейменування, влада приймала рішення без затвердження громадою.
– Які позитиви та негативи декомунізації ви можете виділити?
– Я сприймаю декомунізацію позитивно, важливо, аби люди позбулися нав’язаного комуністичного минулого. Я переконаний, що декомунізація сприятиме трансформації України у сильну демократичну розвинену державу.
Мені, як історику, хотілося б, аби з’явилося більше історичних назв, але українці погано знають історію і це, у тому числі вина істориків.
Розмовляла Альона Шестопалова
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
