– Одна справа планувалась, Україна брала на себе певні зобов’язання, але тепер, я б сказав, перестаралась. Ціна на газ встановлена єдина для споживачів. Тут треба розуміти, що ні країна, ні наша економіка, ні ринок газу, якого в принципі немає, ні населення не готові до такої ціни. Більше того, обґрунтування саме такої ціни виходить за межі здорового глузду. Там ідуть посилання на європейські газові біржі. Яке вони мають відношення до газу, що постачається населенню України, який видобувається в Україні? Хіба на цих біржах котується український газ? Ми звідти беремо газ для постачання населенню? Це дебілізм. Ми не беремо газ на французьких чи голандських майданчиках. Гройсман повівся на це, то який тоді він виходить прем’єр? Якщо перефразовувати відомі слова Добкіна, то нині постанова “по-дебільному написана”. Я це кажу без жартів. Люди, які це запропонували є далекими від економічного життя України. Далекі від того, що наша економіка знаходиться в абсолютному колапсі. Встановлена гранична ціна 6879 грн за тисячу кубометрів газу. Будемо об’єктивними і тому це має означати, що може бути ціна і нижча для споживачів. Врахована мінімальна ціна 4942 грн, тож ціна для населення може бути і на рівні 5500 грн, десь в такому коридорі. Водночас, у постанові написано, що нова ціна дозволить отримати додаткові інвестиції для українського газовидобутку. Так нам треба розвивати власне видобування газу, це основа. Але в ціну на газ вже закладена інвестиційна складова. Це корупційна постанова. Фактично, за рахунок населення хочуть отримати кошти і направити їх нібито на збільшення видобутку газу. Але як насправді будуть використовуватися ці кошти, який буде їхній обсяг? Сказати, що нинішнє підвищення ціни є об’єктивним кроком не можна. Не думаю, що і в МВФ зрозуміють це рішення. Не можна поки говорити, що це стане якимось покращенням для економіки. Це дозволить збільшити субсидії, але, відповідно, збільшиться і вимивання грошей з бюджету. Більше дотацій отримуватимуть Облгаз, Обленерго. Це корупція в чистому вигляді.

– Правда в тому, що газ українського видобутку має ціну, в залежності від глибини видобування, від 60 до максимум 120 доларів. І якби в Україні була належна енергетична політика, то для населення не було б потреби встановлювати такі ціни як зараз. Біда в тому, що енергетична сфера в нас є одним із найкрупніших джерел швидкого та масштабного збагачення всіх наших головних політиків. Для них чим вища ціна, тим більший їхній заробіток. Немає енергетичної політики, тому ціна на газ вже зовсім не є питанням економічного обґрунтування. Це питання того, скільки ще українці готові терпіти підвищення тарифів і витрат свого сімейного бюджету на найпростіший товар, яким є енергоресурс. Нинішні ціни є наслідком, як я вже зазначив, повної відсутності енергетичної політики, а також монополії на цьому ринку. Монополія завжди збирає з ринку “пінку”, є максимальна ціна за мінімальної якості товарів і послуг. Поки не будуть розбиті монополії, поки в нас не буде вибору між операторами надання житлово-комунальних послуг, до того часу в нас зростатимуть тарифи, а якість послуг залишатиметься низькою. Щодо механізму субсидій, то зараз це пряме перекачування коштів із державного бюджету до енергетичних монополістів. Люди ж на руки не отримують цих коштів. Тому тепер ще треба прослідкувати за цим черговим підвищенням тарифів, в яку сторону мінятиметься система субсидій. Поки важко прогнозувати, як підвищення ціни на газ акумулюється в цінах на опалення. Зараз ситуація досить різна по містах і навіть по будинках. Одні отеплені, інші не зовсім, треті – взагалі не отеплені. Стан тепломереж дуже різний. Тому зростання суміжних статей буде різним по містах України. Щодо питання виконання нашою державою вимог МВФ, то в нас у суспільстві побутує дуже груба помилка, що Фонд диктує нам податки, ціни, тарифи. Насправді, МВФ як кредитора цікавить тільки одне – платоспроможність нашого державного бюджету. Якщо наші уряди не бачать іншого варіанту для ліквідації боргів “Нафтогазу”, якщо не бачать, що це найкрупніша корупційна схема, а вирішують його проблеми тільки через підвищення тарифів, то це робить не МВФ, а український уряд. Наш уряд не має іншого шляху, окрім як відновлення співпраці з МВФ. Нам потрібні самі кредити, які є немалими. Також якщо з нами не працюватиме МВФ, то не працюватиме вже ніхто. Важливо відновити програму співпраці з Фондом, але його первинні вимоги, повторюсь, стосувались тільки платоспроможності українського бюджету, тобто, щоб він був, в ідеалі, бездефіцитним, або принаймні з невеликим дефіцитом, що не перевищує гранично безпечну норму, якою нині вважається 3,5 % ВВП країни. А якщо українська влада не бачить іншого виходу, як збільшення цін, тарифів, введення нових податків і підвищення пенсійного віку, то це вже не проблеми МВФ, а тільки нашої влади.