Київ укотре спробували дискредитувати. Спроба укотре була успішною

Ми знову винні... Бухарест організував успішну комбінацію, в результаті якої Україна постала в не надто привабливому образі крадійки чужих таємниць. Шпигунський скандал, що вибухнув у Румунії, місцеві мас-медіа вже назвали "найбільшим порушенням державної безпеки країни". А "порушником" виявилася саме Україна, точніше, військовий аташе нашого посольства в Бухаресті.

"Солодка парочка"

Коротко нагадаємо, днями Служба інформації Румунії SRI заарештувала громадянина Болгарії Пьотра Зікулова та румунського офіцера Флорічела Акіма. Болгарина звинувачують у шпигунстві, румуна - в  державній зраді. За даними румунських мас-медіа, Акім уже зізнався, що продавав румунські військові таємниці болгарину й отримував, залежно від важливості документів,  винагороду у 800-1000 доларів США. "Наліво" пішли дані про військові системи комунікації, радарні частоти, стандартні карти НАТО, румунський офіцер навіть примудрився продати... малюнки військової техніки. Все те шпигунське добро болгарин за допомогою "складної розвідувальної мережі передавав державі, що не входить до НАТО" (цитата з офіційного прес-релізу SRI - "Пошта").

На попередніх слуханнях у суді Зікулов заявив, що з 2002 року дружить із якимось "представником України в Бухаресті", йому, власне, й передавав украдені секрети. Як з'ясувалося, "якимось представником" виявився військовий аташе посольства України в Румунії, якого, певна річ, до цюпи засадити не вдалося (все-таки дипломатична недоторканність), але з країни зі скандалом вислали. Про всяк випадок разом із помічником. За дотепним висловом  глави комітету ВР з питань національної безпеки й оборони України Анатолія Гриценка, Румунія "рекомендувала забрати назад у Київ військового аташе і його помічника".

Відповідь українського МЗС була традиційно млявою:   оголосили про висилку з те­риторії України двох румунських дипломатів. Що­прав­да, якихось доказів їх антиукраїнської діяльності наведено не було, банальний хід: ви - двох, і ми теж арифметику знаємо.

Розвідка галасу
не любить

Висилка українських дипломатів з Румунії є надзвичайним заходом у відносинах двох держав, вважає екс-керівник Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони Ігор Смєшко. "Це надзвичайно серйозна акція, яка має великі наслідки для іміджу держави і двосторонніх відносин країн", - цитує генерала УНІАН. Розвідник зауважив, що в разі виявлення активності іноземних спецслужб на території країни контррозвідка, зазвичай, вдається до неофіційних методів впливу, що не передбачають залучення уваги міжнародної спільноти та мас-медіа. "Безумовно, будь-яка держава повинна вживати заходів на захист своїх національних інтересів. Але... Демарш офіційний, який широко оприлюднюється, є екстраординарною дією. Це може бути свідченням того, що порушені нормальні партнерські, сусідські відносини, насамперед між спеціальними службами держав, або це багатоходова комбінація з певними серйозними наслідками для двосторонніх відносин на міждержавному рівні", - припустив експерт. Водночас Ігор Смєшко наголосив, що принаймні до 2004 року подібних випадків не траплялося, хоча упродовж своєї багаторічної діяльності на посаді керівника спецслужб були непоодинокі випадки висилки з України дипломатів з різних країн світу. "Але ніколи це не набувало розголосу, в тому числі на міжнародному рівні. Це є нормальна діяльність відповідних спецслужб в інтересах своєї держави. Цим займаються спецслужби усіх країн світу, але є певні правила, якщо хочете, умови гри, які також не порушуються", - наголосив пан Смєшко.

Схожу думку висловив й інший фахівець, причому "звідтіля" - колишній керівник управління військової інформації (розвідки) генерального штабу збройних сил Румунії, генерал у відставці Міхайю Маргарит. В інтерв'ю румунському часопису "Адеварул" він, зокрема, заявив, що будь-які шпигунські інциденти вирішуються, як правило, шляхом конфіденційних переговорів між урядами залучених країн. "Арешт іноземного шпигуна із подальшим оприлюдненням інформації про цей випадок є справою надзвичайною", - наголосив відставний румунський генерал. Він упевнений, що публічна прив'язка цієї справи до України має на меті "завдати шкоди відносинам Києва і НАТО".

Канал спотикання

Дещо інший мотив побачив директор Центру дослідження проблем громадянського сус­пільства Віталій Кулик. У коментарі часопису "Сегодня" він зазначив, що шпигунський скандал пов'язаний з економічними інтересами в зоні Дунаю. Щоправда, і про спробу очорнити Україну перед НАТО експерт теж не забув. На думку Віталія Кулика, мета Румунії - створити перед НАТО і країнами ЄС образ України як країни, що веде шпигунську діяльність проти держави-члена НАТО. "Але пов'язане все це із забезпеченням економічних інтересів у зоні Дунаю", - вважає експерт. Він нагадав, що зараз румуни ведуть роботи зі створення 10 портів і переходів по  каналу Дунай - Чорне море, "поглиблюють його, не зважаючи на міжнародні екологічні норми". Віталій Кулик додав, що "у той же час Україні пред'являють претензії щодо порушень при облаштуванні нашого каналу і намагаються через ООН заборонити на ньому судноплавство".

Нагадаємо, що 11 травня 2004 року землесос "Josef Mobius" - флагман спеціалізованого флоту однойменної німецької компанії - підняв перший кубометр ґрунту з барової мілини, що відділяє Чорне море від українського дунайського гирла Бистре, що ознаменувало початок будівництво глибоководного суднового ходу Дунай - Чорне море. Зазначимо, що Дунай відіграє надзвичайно важливу роль в економіці й системі водних сполучень Західної Європи. Після спорудження у 1992 році на території Німеччини каналу Майн - Дунай виникла трансрегіональна водна магістраль Рейн - Майн - Дунай довжиною 3503 км. Водночас Україна має на Дунаї низку портів, здатних приймати судна типу "ріка-море" та забезпечувати перевалку вантажів загальною потужністю не менше 20 млн тонн на рік. Крім того, тоннаж Дунайського пароплавства становить 20% від всього загальноукраїнського. Проте ефективна робота портів неможлива без функціонування каналу на українській ділянці Дунаю. На думку члена-кореспондента НАН України Богдана Данилишина, "глибоководний судновий хід Дунай - Чорне море є альтернативою румунським  каналам і становить для них певну конкуренцію, адже вартість проходу українським каналом на 40% нижча, порівняно з румунськими каналами" ("Дзеркало тижня", 10-16 грудня 2005 року).

Як бачимо, Зміїним у цій справі й не пахне. Питання, швидше за все, в перипетіях навколо судноплавства Дунаєм. Точніше, навколо того, хто на цьому зароблятиме, - Румунія чи "шпигунська" Україна.

"Як ви яхту назвете - так вона і попливе"

Як би там не було, мусимо констатувати, що на міжнародному образі України з'явилася чергова масна пляма. Причому бренд під умовною назвою "Україна" зазнав далеко не першої інформаційної атаки.

Наприкінці 1990-х шпальтами європейських часописів пішов гуляти вираз "українська мафія". Зауважте: не росій­ська, а власне українська. Поштовхом стали вбивства колишніх міністра економіки Словаччини та прем'єр-мі­ністра Болгарії. В атентаті на екс-міністра в уряді Мечіара Яна Дуцьки звинуватили громадянина України Олега Тхорика. А за вбивство глави першого посткомуністичного уряду Болгарії Андрєя Луканова до довічного ув'язнення  були засуджені українські громадяни Олексій Кичатов та Олександр Русов. Більше того, ще двоє українців "засвітилися" у справі про вбивство болгарського мільярдера Іллі Павлова, який поплатився життям за довгий язик - його застрілили через день після дачі показів у справі про вбивство Луканова.

Тепер до "української мафії" додалися ще й "українські шпигуни". А ще ж є і газ, який капосна Україна періодично перекриває європейським споживачам. "НАТО і ЄС", - каже офіційний Київ. "Ну, ну", - відповідають спантеличені "мафією та шпигунами" європейці. А що ви хочете? "Як ви яхту назвете - так вона і попливе".