Протестувальники вимагають від Президента Петра Порошенка забезпечити їм конституційне право на працю відповідно до фаху та освіти, а також гідну її оплату. Від Кабінету Міністрів очікують внесення змін до державного бюджету і надання Національній академії наук 2 млрд 800 млн грн, тобто необхідно додати до закладеної в бюджеті цифри ще 725 млн. Це мінімум для нормального функціонування НАНУ, пояснюють представники профспілкових організацій. Також вони закликають голову Верховної Ради України скликати відкриті парламентські слухання за участі представників Національної академії наук. 

Вчену спільноту у Львові підтримали місцеві депутати, обласна рада, обласна державна адміністрація, профспілкові організації, зокрема, працівників освіти і науки України.

Ще у грудні науковці змушені були виходити на вулиці, аби відстоювати свої права. Тоді від уряду вимагали відмовитися від ідеї об’єднати НАНУ з галузевими академіями (медичних, юридичних, аграрних, педагогічних наук та Академією мистецтв) і не підпорядкувати їхні бюджети Міністерству освіти й науки України. 

І хоча цю вимогу Кабмін задовольнив, у Законі “Про Державний бюджет на 2016 рік”, який парламентарі приймали в ніч на 25 грудня, на функціонування НАНУ виділили лише 2 млрд 54 млн грн. 

“Це на 26% менше за мінімальні потреби і на 12% за ту суму, що була торік. Тільки для виплати заробітної плати працівникам Національної академії наук необхідно 2 мільярди 300 мільйонів гривень”, – розповів 15 березня Тарас Яницький, голова Львівської регіональної профспілкової організації працівників НАНУ.

Затвердивши цю суму, влада не врахувала ані рівня інфляції, ані підвищення комунальних платежів (зокрема, на газ та електроенергію). Для порівняння: видатки на Національне антикорупційне бюро менші в чотири рази (486 млн 656 тис.) за фінансування Національної академії наук, хоча кількість працівників у ньому менша в 52 рази (700 проти 37 000).

Так, аби платити належну зарплату, НАНУ змушена звільнити 40% своїх працівників. Це означає, що лише у Львові без роботи може залишитися близько тисячі осіб.

Сьогодні середня зар­плата молодшого наукового співробітника Національної академії наук становить близько трьох тисяч гривень. У прогресивному Законі України “Про наукову та науково-технічну діяльність” (що набув чинності 16 січня 2016-го) передбачено: фінансування науки має здійснюватися на рівня 1,7% ВВП (щоправда, з 2020 року). Наразі сума становить 0,2% ВВП, і в наукових колах констатують: ніякої тенденції до її збільшення не видно. 

“Науковці стали заручниками своїх досліджень: без необхідного фінансування вони їдуть у відрядження чи на експедиції за власні кошти. Молодші та середнього віку науковці зі своїми сім’ями стоять на межі економічного зубожіння та депресивних настроїв, – розповів Тарас Яницький. – Лише за 2015 рік чисельність працівників НАНУ (без скорочення та формальної оптимізації) зменшилася на 2830 осіб (9,2%), з-поміж них 1800 наукових працівників, 96 докторів наук, 511 кандидатів наук”. 

Не маючи змоги вижити за заробітні плати в НАНУ, учені виїжджають за кордон, де часто знаходять і гідні гроші, і визнання. Яскравим прикладом є історія Марини Родніної, колишньої аспірантки Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ. 

“Свого часу вона виїхала на стажування до Німеччини, де згодом очолила Інститут біофізичної хімії та удостоїлася почесної наукової нагороди — премії Лейбніца. Разом із нагородою вона отримала два мільйони євро на розвиток своїх наукових досліджень”, – розповіла науковий керівник Марини Родніної, академік, провідний фахівець у галузі молекулярної біології та біосенсорики Ганна Єльська в інтерв’ю ZN.UA.

Чи не основними аргументами “реформаторів”, що просувають ідею оптимізації науки в Україні, є необхідність перетворити велику “неповоротку” систему установ на сучасні науково-дослідні інститути. 

“Це ззовні роздули питання громіздкості і неповоротності Національної академії наук, мовляв, вона нічого не робить. Хто нас оцінює? Люди, які далекі від НАНУ, політики. Особи, які взагалі не мають жодного уявлення, що робить Національна академія наук і що вона може дати”, – пояснив “Пошті” Микола Балагутрак, голова профкому Інституту народознавства Національної академії наук. 

І справді, діяльність НАНУ не оцінювали належним чином. Уряд не створив жодної комісії чи комітету, що за участі міжнародних експертів могли би проаналізувати, на що здатна Національна академія наук.

Нині ж працівники НАНУ втілюють у життя важливі наукові проекти. Зокрема, Інститут геології та геохімії горючих копалин здійснює дослідження в нафто- і газовидобувній галузі Карпатського регіону, часто за свій кошт виїжджає на місце робіт. Державний природознавчий музей та Інститут екології Карпат напрацював розробки щодо збереження біорізноманіття в Карпатському регіоні. Члени Інституту народознавства, досліджуючи традиції українського народу, своїми силами оплачують експедиції, в яких розпитують старших людей про традиції, про які за кілька років можуть узагалі забути.

“Усі пригадують, як у пресі й зі слів очільників держави були прохання: “Дайте нам зброю! Дайте нам ракетні комплекси “Джевеліни”!” А я скажу, що українські науковці розробили не гірший комплекс – “Стугна”, значно дешевший. Він міг би допомогти вирішити військові проблеми на сході. Українські вчені в атомній енергетиці розробили фундаментальне відкриття щодо продовження життя реакторів атомних електростанцій. Економія оцінюється мільярдами, що значно більше, ніж уряд виділяє для НАНУ”, – резюмував Тарас Яницький. 

В Інституті молекулярної біології та генетики НАНУ розробляють біосенсори, з допомогою яких можна за лічені хвилини визначити рівень забруднення води (наявність у ній хімічних речовин, токсинів, солей важких металів), перевірити якість харчових продуктів, визначити вміст важливих метаболітів у крові. “Ми б могли забезпечити дешевими глюкометрами всю країну, сенсорами (на сечовину та креатинін) – усі клініки, в яких займаються гемодіалізом. Окрім біосенсорів, в інституті є низка розробок для ранньої діагностики онкозахворювань, зі створення вітчизняних ліків, застосування стовбурових клітин тощо, які чекають свого впровадження. Така ж ситуація в багатьох академічних інститутах. Але все впирається в те, що у нашій країні нема інноваційної інфраструктури. Це головна наша біда”, – розповіла директор установи Ганна Єльська. З її слів, саме через це українське суспільство не може повною мірою відчути доробок своїх учених.

Самі науковці визнають: структура наукових установ потребує покращення. Деякі підрозділи можна ліквідувати, скоротити чи об’єднати, проте це мають вирішувати в НАНУ. “Є такі структури, які “причепилися” до нас. Із ними можемо попрощатися. Але мусимо все проговорити. Ми вимагатимемо більшої ефективності від Президії НАНУ, більшої мобільності. Оптимізація – це не питання одного дня”, – розповідає Микола Балагутрак. 

Науковці підтримують ідею грантового фінансування досліджень, але зазначають: лише гранти не зможуть забезпечити гідне здійснення всіх важливих робіт. “Я не знаю науково-дослідної установи в царині фундаментальних наук про життя, яка працювала б тільки на грантах, без підтримки держави й приватних фондів (а мені довелося побувати в багатьох країнах і спілкуватися на міжнародних форумах із представниками більшості держав світу). І це при тому, що суми грантів у цивілізованих країнах не порівняти з жалюгідними крихтами, які виділяють у нас”, – розповіла Ганна Єльська.

Микола Балагутрак зауважив: гранти й інші фонди – лише допоміжні гроші, які мають покращувати ситуацію в галузі. Вони не можуть гарантувати основний розвиток науки.

Парадоксально, але одна з найбільш свідомих частин суспільства виступає проти рішень влади, за яку боролися на Майдані. Така позиція прозвучала на львівському мітингу. 

“17 лютого Комітет Верховної Ради України з питань освіти і науки ухвалив рішення, що стан фінансового забезпечення науки є таким, що не відповідає вимогам європейського законодавства, положенням чинних законів України та закладає руйнівні процеси в науці. Одночасно він рекомендував Кабінету Міністрів, Комітету Верховної Ради з питань бюджету внести зміни до Закону України “Про Державний бюджет на 2016 рік” щодо збільшення видатків Національній академії наук України на 725 мільйонів 43 тисячі гривень. Із часу наших звернень минув місяць. Відповіді ми не отримали. Очевидно, влада не хоче вести цивілізованого діалогу. Вона розуміє тільки мову вулиць”, – акцентує Тарас Яницький.

Власне до уряду в мітингарів найбільше претензій. Портрет прем’єр-міністра на плакатах протестувальників не залишив сумніву в тому, кого вчена спільнота вважає винуватцем недофінансування науки. 

“Висновок у нас напрошується один: хтось бажає знищити Національну академію наук і заволодіти її майном у Києві та інших містах України. На таку думку наводить проект Держбюджету-2016, який ще в листопаді опублікували на сайті Міністерства фінансів. Найцікавіше було читати перехідні положення. В них Національну академію наук і галузеві академії зобов’язували внаслідок скорочення та оптимізації підготуватися до відкритих торгів нерухомого майна”, – констатував Тарас Яницький.

А його колега Микола Балагутрак додав: “Якщо трудові колективи підуть на таку акцію (продавати майно. – “Пошта”), почнеться повний дерибан Національної академії наук. Уряду нецікаво з нами працювати, бо він з того не бачить фінансового зиску. Як підуть торги приміщеннями, землею, тоді йому буде цікавіше. Тобто те, що ми зберегли в 90-их роках від розвалу (і це Патон зберіг), почнуть руйнувати”.