Самі Ахметов і Бойко не стали ні підтверджувати, ні спростовувати таку інформацію, а через прес-служби заявляли, що готові робити “будь-що”, аби зупинити війну і повернути Донбас.

Розуміємо, що незважаючи на те, що Партія регіонів упродовж не одного року контролювала Донбас і вплив того Ахметова був величезним, нині такі люди не здатні зупинити війну. Сам же Ахметов ще  у 2014-ому, коли тільки почались сепаратистські шабаші, проґавив свій шанс, занявши позицію “ні вашим, ні нашим”. Російські бойовики та російська армія – це не люди з його заводів, на них він впливу не має. Зрештою, в самих “ДНР” та “ЛНР” нещадно розкритикували ідеї із призначенням Ахметова та Бойка. Ще раніше бойовики блокували гуманітарну допомогу від олігарха і не надто церемонились із волонтерами, близькими до нього. 

Але вирішуватимуть не бойовики, а Путін. І в господаря Кремля, як пише той же Сергій Рахманін, немає великої довіри до Ахметова. До того, його кандидатуру почали хвалити у США. 

Тут зауважимо, що якщо ми говоримо про “план Медведчука”, лідера так званого Українського вибору і кума Путіна, який активно бере участь у мінському процесі, то Ліга.net, близьке до мирного перемовного процесу, нині точніше говорить про “американо-російський план”. Начебто, нова роль Ахметова для вирішення конфлікту на Донбасі обговорювалась під час зустрічі помічниці держсекретаря США Вікторії Нуланд та помічника Путіна одіозного Владислава Суркова. Але чи були якісь домовленості за спиною України – це ще питання.

Так чи інакше, але ймовірні призначення Ахметова і Бойка на Донбас до кінця влаштовують не усіх, і дуже багато іміджевих та електоральних небезпек це несе для української влади. Знову чути багато розмов про зраду і так далі… Хоч і сама інформація про призначення Ахметова і Бойка поки лише чутки. Різні джерела повідомляють, як уже зазначалось, що остаточного рішення ще не ухвалено. 

“Принаймні з двох дже­рел знаю, що передача оку­пованих територій під уп­равління Ахметову та Бойку – це ідея Медведчука, яку він хотів би втілити, але на яку ніхто з української влади йому не давав згоди. Ідея виношувалася давно. Ще кілька тижнів тому мені трапилося на прес-конференції дискутувати з М. Погребінським – давнім колегою Медведчука. Так от тоді Погребінський бідкався, що Україна “нічого не робить”, аби хоч якось повернути окуповані території. Його пафос зводився до того, що будь-які політичні методи (не обов’язково зміна Конституції) прийнятні, аби повернути Донбас. У цьому, власне, і полягає особлива лінія Медведчука – під виглядом політичного компромісу “запхнути” окуповані території у внутрішній політичний простір України. Хоча на словах ця лінія може комусь здатися м’якшою, ніж російська – бо не передбачає конституційних змін, зобов’язань чи “виборів”, – загалом вона не суперечить російській стратегії щодо України – зберегти конфлікт, який би виснажував Україну й перекладав на неї всі витрати, а, заодно, зняти з себе санкції… В Києві це всі розуміють, і тому навряд чи влада сприйматиме “лінію Медведчука” всерйоз. Що не скажеш про окремих громадян та медіа, які впевнено поширюють чергову дезу”, – написав на своїй сторінці у Facebook політолог, голова правління Центру соціологічних і політичних досліджень “Соціовимір” Сергій Таран.

Чи “план Медведчука”, чи “американо-російський план” якщо і обговорюється, то в контексті того, що ж робити, якщо мінський процес буде зірвано і усі сторони офіційно це визнають. А якщо не відбудеться нічого екстраординарного, то визнавати доведеться. 

Західні партнери все жорсткіше тиснуть на нас у питанні проведення виборів на нині окупованих територіях. Вже згадане “Дзеркало тижня” повідомляє, що Петро Порошенко начебто призначив відповідальним за розробку такого законопроекту нардепа Руслана Князевича, і відповідна робота вже ведеться в контакті з представниками Німеччини і Франції. 

“Наскільки можна судити, Київ упевнений, що Москві його плани не відомі, однак, за нашим даними, Берлін і Париж (не повідомляючи про це українській стороні) не просто діляться з Кремлем усією необхідною інформацією, а й консультуються з представниками Росії з приводу окремих положень майбутнього закону. Інтереси України наших західних партнерів турбують значно менше, ніж сам факт проведення виборів, які дозволять “закрити” проблему”, – зазначає “Дзеркало тижня”.

Але документ має ще ухвалити український парламент. Тому проблему так просто закрити не вдасться. Загалом же треба зазначити, що у виборчий закон для Донбасу можна вписати такі речі, як участь всеукраїнських партій і навіть подальшу заборону на голосування мешканцям тамтешніх територій на наступних загальноукраїнських виборах, щоб не поширювати вплив того ж “Опозиційного блоку” чи якихось нових проросійських проектів. Але все це, зрозуміло, не сприйме Кремль. А для Заходу найважливішим є самі вибори чи їхня обгортка для замороження конфлікту, а не результати для України.

Також повідомляється, що Кремль для більшої зговірливості Києва готовий повернути в Україну Надію Савченко. Але також таким чином російська влада може Заходу продемонструвати готовність до компромісів, водночас надіючись, що Савченко стане серйозною внутрішньополітичною конкуренткою для Порошенка.

Зрештою те, як буде поводитись наша влада і від яких питань не відступить (а те, що обговорення виборів триває сьогодні, коли російські війська не виведені з України і невідомо коли, і чи взагалі це відбудеться, свідчить про слабку позицію), залежатиме від того, чи завершиться шантаж Заходу послабленням, а то й відміною економічних санкцій проти Росії. Якщо ми вже говорили про тиск виборами, то цей шантаж від Заходу зводиться до того, що або вибори у Донбасі не пізніше червня (закон про вибори вже в березні), або зняття санкцій проти Росії. 

“Дзеркало тижня” з посиланням на джерела, які знають російські настрої, повідомляє, що якщо Україна на вибори не погодиться, то Кремль будуватиме на Донбасі “український Карабах” і посилюватиме там “державність”.

Тим часом у масиві повідомлень щодо планів нашої влади для Донбасу знаходимо й інформацію про те, що Петро Порошенко все частіше повертається до ідеї референдуму щодо долі окупованих територій Донбасу. Адже нині погодитись на вибори означає в подальшому погодитись на амністію бойовиків та інші слизькі рішення. А завдяки референдуму гарант зміг би зняти зі себе відповідальність як перед українцями, так і перед Заходом. Але при цьому роздратуванню наших партнерів може не бути меж. 

Політичний експерт Юрій Романенко на своїй сторінці у Facebook наголошує на тому, що для того, щоб Україна могла маневрувати, наша стратегія має базуватись на тому, що санкцій взагалі немає. 

“Проблема в тому, що будь-який із двох сценаріїв: Порошенко з особливим статусом Донбасу з “губернаторами” Ахметовим і Бойком чи прем’єр Тимо­шенко з президентом Савченко після того, як хвиля народного гніву знесе прогнилий режим Порошенка і дострокові парламентські та президентські вибори приведуть чергову піну до влади – поганий. Тому що і перший, і другий варіанти вигідні Путіну, але абсолютно не вигідні Україні, бо ставлять на ній хрест  в існуючих територіальних межах. Бо внутрішня боротьба приведе до територіального стиснення. Є тільки один спосіб уникнути цього – на референдумі дати Донбасу статус окупованих територій без будь-яких зобов’язань по “соціалці”. Легально купувати вугілля – готові, платити пенсії і зарплати – ні. Далі проводити реформи, переозброювати армію тощо. Замість виборів у Донбасі в червні – референдум у травні. Якщо в цієї нації і її “еліти” є інстинкт самозбереження, то ми маємо вчинити так. Якщо ні, то нехай природний відбір зробить свою справу”, – наголосив Юрій Романенко.

А Ліга.net повідомляє, що в Адміністрації Президента у відповідь на ймовірне послаблення чи зняття санкцій ЄС з Росії розробляють радикальний план щодо Донбасу. Зокрема, він передбачає таке: формально Україна продовжує брати участь у мінських переговорах, але вони будуть тривати роками; лінія розмежування на Донбасі де-факто стає повноцінним кордоном; закон про терористичні організації (Україна офіційно визнає “ДНР” та “ЛНР” терористами); закон, який позбавляє терористів громадянства; всеукраїнський референдум про майбутнє окремих районів Донецької та Луганської областей, окупованих РФ.

За словами неназваних співрозмовників Ліги.net від влади, цей “план Б” є альтернативою і може бути застосований у різній послідовності залежно від ситуації. Заходу це не сподобається. Тут зауважимо, що у США, на відміну від ЄС, заявляли про те, що до виведення російських військ і контролю України за кордоном вибори у Донбасі проводити не можна. Але якщо згадувати, що США водночас ймовірно виступає за  “план Медведчука”, то важко прогнозувати підтримку офіційного Вашингтона щодо таких дій, як референдум, позбавлення громадянства і т. д. Зрештою, нині важко прогнозувати, чи власне наша влада зважиться на такий “план Б”. За ним Україна начебто може відкласти питання повернення окупованих РФ територій до потрібного часу. От тільки це не дуже в’яжеться з тим, що Петро Порошенко останнім часом постійно наголошує на тому, що ми повернемо Донбас мирним шляхом уже впродовж 2016-го…

Тож всі ці зливи інформації у ЗМІ про різні плани можуть бути просто прощупуванням політиками ґрунту: а як же наше суспільство, Кремль, а також Захід сприйме таку інформацію? А після цього ці плани доробляти, переробляти і знову домовлятись.

Насамкінець констатуємо, що найгіршим сценарієм залишається повномасштабна війна. Якщо з українського боку війна за звільнення Донбасу виглядає малоймовірним рішенням, то загроза відкритої російської агресії нікуди не зникла…