Два роки тому, 26 лю­того 2014-го, біля стін Верховної Ради Криму в Сімферополі відбулося одразу два мітинги. Учасниками одного були прихильники територіальної цілісності України (переважно кримські татари), іншого – активісти, що підтримували партію “Російська єдність”. Корінні жителі Криму вийшли на демонстрацію з гаслами “Слава Україні!”, “Україна!”, “Банду геть!”, “Крим – не Росія”. 

Цей день став визначальним, бо після масової антиросійської акції Москва не могла більше встановлювати владу на півострові за звичним сценарієм – “місцеві жителі вимагають”. Їй довелося відкрито залучити озброєних військових, під їхнім прицілом наступного дня провели закриту сесію Верховної Ради Криму (ВР АРК), на якій прийняли рішення про проведення референдуму. 

“Тоді (26 лютого) ми зірвали процес легітимізації злочинних дій в Криму”, – цитує “Крим.Реалії” Рeфата Чубарова, голову Меджлісу кримськотатарського народу. 

Цього року 2 лютого Верховна Рада України ухвалила постанову “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв 2016 року”, згідно з якою 26 лютого святкуватимуть день спротиву кримських татар окупації Росії.

Згадуючи про події дворічної давнини, Рeфат Чубаров розповідає, що 26 лютого 2014-го стало квінт­есенцією всіх подій напередодні: “Починаючи з кінця листопада ми всі бачили, що Крим зусиллями місцевої влади сповзає до якогось протистояння”.

З його слів, напередодні, 25 лютого 2014-го, у ВР АРК домовлялися про те, щоб усунути Анатолія Могильова з посади голови Ради міністрів Криму. “Я сказав і про те, що ми зберемо людей, ми не дамо провести сесію, на якій хотіли не просто відправити уряд у відставку, а на якій хотіли покликати на допомогу Путіна. Я говорив ці слова, але й уявити собі не міг, що Росія вторгнеться до Криму. Я виходив з того, що вони ухвалять чергову заяву, яка дасть можливість Путіну в Москві тиснути на Україну через кримські справи. Ось таке у мене було уявлення про те, чим може закінчитися ця сесія (запланована на 26 лютого – “Пошта”)”, – розповідає Рeфат Чубаров.

Ввечері Меджліс ухвалив рішення провести 26 лютого мітинг з вимогами відкласти позачергову сесію на кілька днів, дати можливість кримській делегації виїхати до Києва і там узгодити кандидатуру нового прем’єра АРК. Гаслом запланованої демонстрації мало стати “Збереження територіальної цілісності України і недопущення прийняття ВР АРК рішень, спрямованих на дестабілізацію ситуації в автономії”.

Сергій Аксьонов, очільник партії “Російська єдність”, дізнався про мітинг і згодом повідомив, що його партія також вийде на свою акцію протесту. 

“Пізно ввечері я направив своїх людей, він – своїх людей, які розмітили разом із правоохоронними органами, тоді ще українськими, місце проведення мітингів. На одній площі, по різні боки. Ось таким було 25-го лютого до пізньої ночі”, – згадує Рефат Чубаров.

Зранку на мітинг вийшли тисячі людей. Згідно з одними даними, лише кримських татар було 12-15 тисяч, інші ж кажуть, що це – загальна кількість учасників, з-поміж яких було 7 тисяч прихильників проросійської партії. 

Спочатку кримських татар прийшло набагато більше, але, зі слів Рефата Чубарова, вже близько першої години пополудні почали приїжджати автобуси, вантажівки із Севастополя, які звозили учасників антиукраїнського мітингу. 

фото: topicnews.net

У Верховній Раді Криму чекали, поки збереться необхідний для проведення сесії кворум. “Я говорив, що ми повинні разом сформувати уряд, ми тепер точно маємо вибудувати такі взаємини з Києвом, які будуть в інтересах людей, які живуть в Криму. Говорили все те, що ми і так до цього моменту, в тій чи тій формі, обговорювали в Криму. Ви знаєте, депутати нас слухали, і слухали з дуже великою зацікавленістю”, – розповів голова Меджлісу Рефат Чубаров. 

Кворуму не зібрали, сесію не відкрили. Але поки в стінах кримського парламенту чекали на депутатів, під стінами почалися сутички. Пан Чубаров розповів, що в той час від голови СБУ дізнався: в натовпі перебувають двоє осіб, озброєних автоматами. Вони могли в будь-який момент відкрити вогонь, щоби спровокувати масову бійню. Але цього не сталося. 

“Ми вийшли на площу. І я, і Сенченко (колишній віце-прем’єр уряду АРК), і Аксьонов практично говорили різними словами про одне й те саме: все спокійно, розходимося додому, ми маємо забезпечити повагу і безпеку один до одного. Ми говорили про мечеті, про церкви, про синагоги і про інше, що ми всі живемо на одній землі, все це буде розквітати. І я розпустив всіх людей. Деякі мені сьогодні дорікають, але тоді ми як громадянське суспільство своє завдання виконали блискуче. Ми – всі, хто був на площі на знак підтримки національної цілісності України, – розповів Рефат Чубаров. – Вночі, о 4.40 на 27 лютого, я прокинувся від телефонного дзвінка. Це знову дзвонив начальник СБУ. Він сказав, що, за їхніми даними, о четвертій годині в приміщення Верхов­ної Ради та Ради міністрів Криму зайшли невідомі люди і занесли з собою багато зброї”. 

Тоді без журналістів та представників громадських організацій у захопленому парламенті проголосувала за проведення референдуму щодо розширення автономії Кримського півострова, а також за відставку прем’єра Могильова і призначення на цю посаду Сергія Аксьонова. 

Згідно з підрахунками Головного управління Міністерства внутрішніх справ в АРК під час зіткнень біля парламенту 26 лютого постраждали близько 10 осіб, дві людини загинули. Проте згідно з даними російського слідства, крім двох загиблих, постраждали 79 людей.

Після російської анексії на півострові почали судити активістів. При цьому російський суд потрактував потерпілими лише представників “Російської єдності”, натомість на лаві підсудних опинилися тільки кримські татари. “Це продовження традицій не лише російського правосуддя в найгіршому значенні слова, а й радянського, передусім сталінських репресивних процесів”, – цитує Укрінформ адвоката Миколу Полозова, що представляє інтереси одного з підсудних – заступника голови Меджлісу кримських татар Ахтема Чийгоза. Окрім нього судять ще кримськотатарських активістів Алі Асанова та Мустафу Дегерменджі.

“Головна відмінність цього процесу від інших політичних справ у тому, що в ній має місце й особистий інтерес – як суддів, так і прокурорів. Всі вони були громадянами України, всі вони були суддями і прокурорами в Україні, і вони порушили присягу, яку давали, фактично зрадили Батьківщину і тепер намагаються вислужитися перед своїми новими “господарями” з Кремля. Цей особистий інтерес, безумовно, накладає відбиток на судовий процес”, – розповів пан Полозов.

Окупацію Автономної Республіки Крим сьогодні часто міфологізують. Одним із таких спрощених уявлень є те, що в Криму живуть лише сепаратисти, які стовідсотково підтримали анексію і безмежно щасливі в “рідній гавані”. 

“Однак це зовсім не так. Один з фактів, що підтверджує протилежне, – мирний мітинг, організований Меджлісом кримських татар під стінами кримського парламенту. Близько 15 тисяч патріотів України тоді не дали кримському парламенту легалізувати окупацію. 26 лютого – це символ ненасильницького спротиву Криму, кримських татар, які через свою позицію стали основною мішенню окупанта. “Справа 26 лютого” – символ боротьби за Батьківщину”, – розповіла для “Крим.Реалії” радник міністра інформаційної політики України з питань Криму Еміне Джеппар.

Інше поширене звинувачення звучить вже до української влади та світової політичної спільноти: ви просто забули про півострів і нічого не робите, щоби його повернути. 

Дії українських політиків та чиновників не завжди переконують кримських татар, які сподівалися на їх рішучі дії ще два роки тому. Проте нещодавно опублікована стенограма засідання Ради національної безпеки та оборони України (від 28 лютого 2014-го року) засвідчує: агресивне ставлення кримського населення до української постмайданівської влади та перехід міліціонерів і військових на бік Росії ускладнили своєчасне проведення успішних військових операцій.

Нещодавно міністр закордонних справ України Павло Клімкін розповів про сучасну стратегію деокупації Криму. Вона складається з політико-дипломатичної та інформаційної частин, повідомив міністр в ефірі програми “Право на владу” на каналі “1+1”.

З його слів, політико-дипломатична частина полягає у підтримці невизнання окупації Криму та продовженні санкцій проти Росії. Також вона передбачає правовий тиск на Росію в межах міжнародних конвенцій, зокрема конвенцій з морського права, по боротьбі з тероризмом. Також уряд підтримуватиме українські компанії, які судяться в арбітражі стосовно компенсації збитків, завданих анексією Криму.

Стратегія деокупації полягає також в належній інформаційній політиці. “Жителі Криму перебувають під божевільною пропагандою. Ми повинні їм показати нашим прикладом, що їхнє майбутнє – в європейській демократичній Україні, а не в Криму під російською тимчасовою окупацією, де вони можуть йти тільки в нікуди”,– підсумував міністр.

У п’ятницю, 26 лютого, у своєму зверненні з нагоди другої річниці від початку спротиву російській окупації Криму Президент України Петро Порошенко заявив, що Крим стане українським, але допустив, що деокупація може тривати дуже довго. “Україна рішуче захищатиме колективні права культурних і релігійних спільнот на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, зокрема права етнічних українців, а також корінних народів – кримських татар, кримчаків і караїмів, інших національних меншин, всіх українських патріотів, які не визнали окупаційного режиму і в доступний їм спосіб чинять опір. Для захисту їхніх прав, в тому числі і права на протест, ми будемо широко залучати міжнародні організації”, – сказав Президент.

Окупацію Криму визнали країни Заходу. На підставі такого рішення проти Росії запровадили низку економічних санкцій. “Анексія – нелегальна. І ми не кидаємо Крим, хоч і головний фокус нині – на Донбасі та імплементації мінських угод”, – цитує Голос Америки держсекретаря США Джона Керрі. 

На запитання, чи не зміниться ставлення до захоплення півострова, він відповів: “Ні! Ми віримо, що Росія продовжує платити реальну ціну за анексію Криму. Крим фізично ізольований від міжнародних транспортних зв’язків, від глобальної фінансової системи, туристична галузь зруйнована. Досі не можна у повному обсязі забезпечувати громадян електроенергією. Інфляція стерла будь-яку можливість втілити обіцянки російської влади про покращення стандартів життя в Криму. Це, безумовно, трагедія для мешканців Криму. Ми знаємо, що з моменту анексії ситуація з правами людини там суттєво погіршилась. Відбуваються численні утиски меншин, особливо татар. Ми продовжуємо тиснути на Росію з цього питання. Я гадаю, що заходів вжито і вони мають свої наслідки”.