Згідно з документом, декомунізація в Україні відбувається в три етапи. На першому, що тривав від 21 травня до 21 листопада 2015 року, назви сіл та міст мали змінити місцеві ради. Проте і місцеві вибори, і склад цих рад (часто більшість у них – колишні представники Партії регіонів) стали причиною того, що темпи декомунізації в цей період були не швидкими. На другому етапі, що триватиме до 21 лютого 2016-го, місцева влада повинна була б  змінити комуністичні назви вулиць і демонтувати радянські пам’ятники, а Верховна Рада мусила б проголосувати за зміну назв населених пунктів на такі, які запропонує місцева влада або Інститут національної пам’яті. 

Якщо хтось відмовиться перейменовувати місто чи село добровільно, то парламент за поданням УІНП зробить це самостійно на третьому етапі, що триватиме до 21 травня 2016. До процесу перейменування вулиць та демонтування пам’ятників після 21 лютого зможе втручатися очільник обласної державної адміністрації. 

Отак 21 травня розпочалося подолання тоталітарного минулого в Україні. Щоправда, офіційне. Стихійна декомунізація триває довше, ще з початку так званого ленінопаду – несанкціонованого знесення пам’ятників Леніну під час Євромайдану. 

Дотепер в Україні знесли понад 800 радянських монументів, левова частка таких акцій були незаконними, але влада, зазвичай, не притягує за це до відповідальності. Прикладом може бути подія, що відбулася ввечері 29 січня в Дніпропетровську. Тоді повалили пам’ятник Григорієві Петровському, більшовицькому революціонерові, одному з організаторів Голодомору, на честь якого назвали місто. Але до відповідальності за знищення пам’яток архітектури їх, найімовірніше, не притягнуть, бо незадовго після знесення віце-прем’єр, глава Мінкультури України В’ячеслав Кириленко на своїй сторінці у Twitter повідомив: “У жодному реєстрі пам’яток – ні національного, ні місцевого значення – пам’ятника Петровському в Дніпрі немає”.

“Декомунізація – це не забаганка політиків, це стихійний процес, який народився на Майдані, власне був породжений Майданом. І одне зі завдань полягало в тому, щоби створити легітимну рамку для нього. Коли захисники радянської спадщини звинувачують нас у тому, що ми запустили процес руйнування пам’яток мистецтва, я кажу: навпаки. Декомунізація власне дає змогу врятувати те, що справді цінне, що має якусь мистецьку вартість, демонтувати його і зберігати в музеях. В іншому випадку воно може бути знищеним стихійною декомунізацією, яка в Україні й далі продовжується”, – розповів керівник УІНП Володимир В’ятрович в інтерв’ю “5 каналу”, опублікованому 5 січня. 

Проте не всі символи Радянського Союзу можна легко ліквідувати. Зокрема, на екстер’єрах деяких будівель у Львові є серп і молот. Тут не хочуть руйнувати ці пам’ятки сталінського класицизму та побоюються, що демонтаж окремих елементів призведе до руйнування композиційної системи будинків, інформує Корреспондент.net.

Для того, щоб подолати тоталітарне минуле, потрібно й змінити ті назви населених пунктів, які пов’язані з діяльністю комуністичної партії (зокрема й партійними з’їздами), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України, йдеться в законі. 

Нові назви мають отримати 943 населені пункти. Це – три відсотки від загальної кількості в Україні. З-поміж областей України лише в Івано-Франківській немає сіл і міст з комуністичними назвами, в Чернівецькій – лише одне. Тобто на заході країни населених пунктів з радянськими назвами зовсім небагато. Чого не скажеш про Донецьку, Харківську та Дніпропетровську області. 

Після роботи на місцях, у грудні-січні депутати обговорили нові назви на засіданнях Комітету ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Після цього їх внесли на розгляд до парламенту. 

І в четвер, 4 лютого, 230 депутатів у Верховній Раді прийняли рішення про перейменування перших 175 адміністративних одиниць у 16 областях України: Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Черкаській та Чернівецькій. 

Відтепер нові назви матимуть один район, п’ять міст та 169 сіл і селищ. Найбільше змін відбулося у Харківській (44), Донецькій (33) та Чернігівській (25) областях, інформує tsn.ua.

“Продовжуємо очищати країну від символів окупації. Звільняти країну від комуністичної отрути. Тому сьогодні ухвалили постанову про перейменування сіл і міст у 16 областях. Це пропозиції місцевих громад. Зокрема, змінили назви міст Артемівськ на Бахмут, Дзержинськ на Торецьк, Красний Лиман на Лиман, Іллічівськ на Чорноморськ”, – написав на своїй сторінці у Facebook Андрій Парубій. 

З-поміж обласних центрів, які повинні змінити свою назву – Кіровоград і Дніпропетровськ. Наразі ще не вирішили, як саме назвати ці міста. Кіровоград запропонував сім назв, з яких одну мають обрати депутати. Для Дніпропетровська Інститут національної пам’яті пропонує назву Дніпро. Інші варіанти – Січеслав, Кодак. Однак опитування Київського міжнародного інституту соціології засвідчило: 90,5% жителів проти зміни назви Дніпропетровська, інформує Корреспондент.net. Вони хочуть змінити трактування – мовляв, назвати місто на честь святого Петра, а не Петровського. Проте ідеологи реформи відкидають такий варіант.

Взагалі в Україні далеко не всі громади готові відмовитися від звичної назви свого рідного села, міста чи навіть вулиці. “Наприклад, сільська рада села Кірове не хотіла міняти назву взагалі. Ми попередили їх, якщо вони самі не змінять, то за них це зробить Верховна Рада за нашим поданням. А ми наполягатимемо на відновленні історичної назви села – Жеребці. Жеребцями ніхто не хотів бути, тому всі заворушились, і село тільки зараз перейменували у Таврійське” – цитувало видання DW Владислава Морока, директора департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА.

Крім того, 19 грудня Венеційська комісія оприлюднила рішення про те, що український закон про декомунізацію не відповідає стандартам Ради Європи. В ЄС попередили, що формулювання в законі потрібно уточнити, – інформує Корреспондент.net.

“Венеційська комісія визнала право України на проведення декомунізації, заборону символів тих партій і політичних рухів, які є носіями злочинної спадщини. Озвучили низку застережень. Ми будемо їх у робочому порядку обговорювати, але стратегічно Україна не зверне з того шляху, який був обраний під час прийняття тих законів – очищення України від комуністичної спадщини. Це позиція більшості Верховної Ради”, – зазначає віце-спікер ВРУ Андрій Парубій. 

На запитання, чи потрібно вдаватися до таких кардинальних дій, пан В’ятрович відповів: “Досвід країн Балтики та Польщі доводить, що будувати демократичний режим без декомунізації неможливо”.