“Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Од нині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду”. Цими словами закінчується документ, який 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві урочисто зачитав член Директорії УНР Федір Швець. Він виголошував універсал про перше об’єднання українських земель під керівництвом української влади.
Це відбулося в день річниці іншої важливої події – 1918 року, видавши IV Універсал, Директорія проголосила: Українська Народна Республіка стає незалежною.
Ці дві події зробили 22 січня символічним днем єднання, незалежності, державності. “Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, до перетворення його в єдину політичну націю, а також до об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави”, – йдеться у статті доктора історичних наук, професора Владислава Верстюка.
Символізм також й у тому, що і соборність, і незалежність Україна майже одразу втратила. Мрія, здійснення якої проголосили на Софійській площі, не здійснилася, й історія об’єднання українського народу не закінчилася. 1919 року Україна виявилася занадто слабкою, затиснутою більшовиками та Антантою з півночі та півдня. Її знову підкорили інші держави, в межах яких Україні довелося пережити розкуркулення і Голодомор, Другу світову війну, приниження та репресії.
Спроби відновити самостійність відбувалися, але безуспішно. 15 березня 1939 року незалежною стала Карпатська Україна. 30 червня 1941 року – у Львові проголосили Акт відновлення української державності. Зрештою, 1 листопада 1918 року, у День Листопадового чину, відбулося повстання у Львові, і виникла ЗУНР.
Лише з початком 90-их років національно-визвольна боротьба стала масштабною та успішною. 16 липня 1990-го вдалося ухвалити Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня наступного року, після республіканського референдуму 1 грудня, в Україні відновили незалежність, якої не мали з 1918-го.
Дотепер 22 січня ми шануємо як день першої незалежності, першого об’єднання, коли території, що століттями належали різним імперіям, добровільно й мирно утворили єдину державу. “Ми звертаємо увагу й на те, що Україна проголосила свою незалежність серед країн Центрально-Східної Європи першою – раніше ніж Польща, Чехія, країни Балтії”, – розповів газеті “Україна молода” історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Громенко.
Традиція святкування
До 1990 року це свято не відзначали. Єдиний раз – 1939 року в Карпатській Україні, що перебувала тоді в складі Чехо-Словаччини. “Це була на той час грандіозна маніфестація, на яку з’їхалися понад 30 тисяч учасників. Це ніби тисяч 300 в наших умовах”, – сказав Сергій Громенко.
У роки радянської влади про Акт Злуки 1919-го публічно не згадували, це було табу. Однак пам’ять про нього зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи та Америки.
22 січня ми шануємо як день першої незалежності, першого об’єднання, коли території, що століттями належали різним імперіям, добровільно й мирно утворили єдину державу
|
фото: ukrmap.su |
Ця пам’ять відродилася 21 січня 1990-го, коли Народний рух України на чолі з В’ячеславом Чорноволом організував живий ланцюг, що об’єднав Львів і Київ. У ньому, взявшись за руки, стояло до трьох мільйонів українців із різних регіонів країни.
“Відзначення Дня Соборності за перших двох президентів – Кравчука і Кучми (на першому терміні) перебувало у такій собі загальноісторичній амнезії. Після “зриву” 1990 року День Соборності на державному рівні в Україні не святкували. За “пізнього” Кучми почалися зміни: Указом Президента було встановлено державне свято. Але в нас люд так зорієнтований, що коли немає вихідного, то це не таке вже й велике свято. Та завдяки державницькій популяризації цієї дати з боку тодішнього глави держави люди призвичаїлися до неї”, – пояснив пан Громенко.
2011 року Янукович скасував День Соборності, об’єднавши свято з Днем свободи, який відзначали 22 листопада, в день початку Помаранчевої революції. Лише Указ Президента Петра Порошенка відновив День Соборності, і 2016 на всій території України цю дату відзначали.
Вчора в Києві живий ланцюг об’єднав два береги Дніпра по мосту Патона. Таку ж ініціативу хотіли здійснити й у Запоріжжі, але прийшло замало людей. 30 осіб тут вдалися до символічного об’єднання: учасники акції вийшли і з лівого берега, і з правого, зустрівшись посеред греблі, інформує газета “День”.
фото: radiosvoboda.org Живі ланцюги, як символ Злуки, планували створити і в Житомирі, Черкасах, Чернігові, Хмельницькому та інших містах України.
У Львові офіційні святкування пройшли в Театрі опери й балету імені Соломії Крушельницької. У місті вшанували пам’ять загиблих воїнів Української Галицької Армії, ЗУНР, Січових стрільців та новітніх Героїв, загиблих під час Революції Гідності та в зоні проведення АТО. Біля пам’ятника Тарасові Шевченку студенти здійснили акцію-флешмоб “Побажання Україні”. Її учасники на кульках написали, чого сподіваються від держави, потім їх відпустили в небо.
 фото: Олег Огородник (2) |  |
Уроки для сьогодення
Від дня Акта Злуки пройшло 97 років, але історія не скінчилася. Вона триває і повторюється.
“Як у ті часи українські добровольці боронили новонароджену державу від агресії зі сходу, так і зараз українські війська захищають її на Донбасі. І тоді, і зараз деякі етнічні землі залишаються поза Українською державою”, – порівняв Сергій Громенко.
Збереження соборності стало сьогодні чи не основною проблемою держави, в якій триває збройний конфлікт.
“Відновлення територіальної цілісності – є нашим основним пріоритетом. Такі надскладні завдання, як повернення України на Донбас та деокупація Криму, планую виконувати, насамперед, дипломатичним і політико-правовим шляхом, зміцнюючи водночас обороноздатність держави та наші Збройні сили”, – заявив Президент України Петро Порошенко, вітаючи українців зі святом 22 січня.
Тільки цілісна Україна може бути повністю незалежна
Проте з офіційною політикою держави погоджуються не всі. “День Злуки – то річ абсолютно нереальна. Рівень легітимності ЗУНР та УНР був ідентичним легітимності “ЛНР” та “ДНР” сьогодні. Треба бути реалістами, треба визнати, сказати правду, що Радянський Союз насправді не розпався, він існує, і просто в одній із його республік іде громадянська війна”, – сказав 21 січня в ефірі телеканалу ZIK редактор порталу “Галичина.Інфо” Даян-Ярослав Монастирський.
Це твердження “Пошті” прокоментував історик, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович: “А який народ представляють “ДНР” і “ЛНР”? Незалежність якого народу, що боровся сотні років, була реалізована проголошенням “ДНР” і “ЛНР”? Це абсолютна фікція. Ми прекрасно розуміємо, що так звані ДНР і ЛНР – це лише маріонеткові утворення Росії”.
На думку історика, порівнювати 2016-ий з 1918-им потрібно в іншому контексті. Тоді в Харкові проголосили радянський уряд. Як і сьогодні, його утворили паралельно до легітимного київського уряду на околицях країни, він став альтернативним, який “покликав” на допомогу війська сусідньої держави – тепер Росії, тоді більшовицької Росії. Так руйнують держави, переконаний пан В’ятрович. “У 1918–1920 роках це вдалося, зараз, на щастя, ні”, – сказав він.
“Розплутувати лабіринти подій 100-літньої давнини – справа істориків. Але є один висновок з тих буремних подій, який має практичне значення для сучасних політиків і для всіх громадян, – сказав Президент Петро Порошенко. – Тоді ненависть до України виявилася спільним знаменником що для червоної, що для білої Росії, а брак нашої внутрішньої єдності перед московською загрозою обернувся втратою незалежності. Це суворий урок для всіх нас. Я вимагаю, аби його засвоїли й опозиція, і коаліція, і позапарламентські сили”.
Проте єдність сьогодні – це демократична цілісність різноманітних людей, регіонів і національностей, вона складна, вона потребує діалогу. Пан Громенко припустив: чи не найсильніше об’єднати населення України зможуть низькі тарифи на пасажирські перевезення, бо завдяки їм мешканці різних регіонів отримають змогу спілкуватися одне з одним, відкривати нові погляди.