Наша Соборність

22 січня Україна святкувала День Соборності – об’єднання земель, які колись належали до різних імперій, в єдину незалежну, європейську Українську державу

фото: press-lnu.lviv.ua
“Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Од нині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду”. Цими словами закінчується документ, який 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві урочисто зачитав член Директорії УНР Федір Швець. Він виголошував універсал про перше об’єднання українських земель під керівництвом української влади.
Це відбулося в день річниці іншої важливої події – 1918 року, видавши IV Універсал, Директорія проголосила: Українська Народна Республіка стає незалежною.
Ці дві події зробили 22 січня символічним днем єднання, незалежності, державності. “Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, до перетворення його в єдину політичну націю, а також до об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави”, – йдеться у статті доктора історичних наук, професора Владислава Верстюка.
Символізм також й у тому, що і соборність, і незалежність Україна майже одразу втратила. Мрія, здійснення якої проголосили на Софійській площі, не здійснилася, й історія об’єднання українського народу не закінчилася. 1919 року Україна виявилася занадто слабкою, затиснутою більшовиками та Антантою з півночі та півдня. Її знову підкорили інші держави, в межах яких Україні довелося пережити розкуркулення і Голодомор, Другу світову війну, приниження та репресії. 
Спроби відновити самостійність відбувалися, але безуспішно. 15 березня 1939 року незалежною стала Карпатська Україна. 30 червня 1941 року – у Львові проголосили Акт відновлення української державності. Зрештою, 1 листопада 1918 року, у День Листопадового чину, відбулося повстання у Львові, і виникла ЗУНР. 
Лише з початком 90-их років національно-визвольна боротьба стала масштабною та успішною. 16 липня 1990-го вдалося ухвалити Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня наступного року, після республіканського референдуму 1 грудня, в Україні відновили незалежність, якої не мали з 1918-го.
Дотепер 22 січня ми шануємо як день першої незалежності, першого об’єднання, коли території, що століттями належали різним імперіям, добровільно й мирно утворили єдину державу. “Ми звертаємо увагу й на те, що Україна проголосила свою незалежність серед країн Центрально-Східної Європи першою – раніше ніж Польща, Чехія, країни Балтії”, – розповів газеті “Україна молода” історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Громенко. 

Традиція святкування

До 1990 року це свято не відзначали. Єдиний раз – 1939 року в Карпатській Україні, що перебувала тоді в складі Чехо-Словаччини. “Це була на той час грандіозна маніфестація, на яку з’їхалися понад 30 тисяч учасників. Це ніби тисяч 300 в наших умовах”, – сказав Сергій Громенко.
У роки радянської влади про Акт Злуки 1919-го публічно не згадували, це було табу. Однак пам’ять про нього зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи та Америки. 
22 січня ми шануємо як день першої незалежності, першого об’єднання, коли території, що століттями належали різним імперіям, добровільно й мирно утворили єдину державу

 фото: ukrmap.su
Ця пам’ять відродилася 21 січня 1990-го, коли Народний рух України на чолі з В’ячеславом Чорноволом організував живий ланцюг, що об’єднав Львів і Київ. У ньому, взявшись за руки, стояло до трьох мільйонів українців із різних регіонів країни. 
“Відзначення Дня Соборності за перших двох президентів – Кравчука і Кучми (на першому терміні) перебувало у такій собі загальноісторичній амнезії. Після “зриву” 1990 року День Соборності на державному рівні в Україні не святкували. За “пізнього” Кучми почалися зміни: Указом Президента було встановлено державне свято. Але в нас люд так зорієнтований, що коли немає вихідного, то це не таке вже й велике свято. Та завдяки державницькій популяризації цієї дати з боку тодішнього глави держави люди призвичаїлися до неї”, – пояснив пан Громенко.
2011 року Янукович скасував День Соборності, об’єднавши свято з Днем свободи, який відзначали 22 листопада, в день початку Помаранчевої революції. Лише Указ Президента Петра Порошенка відновив День Соборності, і 2016 на всій території України цю дату відзначали.
Вчора в Києві живий ланцюг об’єднав два береги Дніпра по мосту Патона. Таку ж ініціативу хотіли здійснити й у Запоріжжі, але прийшло замало людей. 30 осіб тут вдалися до символічного об’єднання: учасники акції вийшли і з лівого берега, і з правого, зустрівшись посеред греблі, інформує газета “День”. 

фото: radiosvoboda.org
Живі ланцюги, як символ Злуки, планували створити і в Житомирі, Черкасах, Чернігові, Хмельницькому та інших містах України.
У Львові офіційні святкування пройшли в Театрі опери й балету імені Соломії Крушельницької. У місті вшанували пам’ять загиблих воїнів Української Галицької Армії, ЗУНР, Січових стрільців та новітніх Героїв, загиблих під час Революції Гідності та в зоні проведення АТО. Біля пам’ятника Тарасові Шевченку студенти здійснили акцію-флешмоб “Побажання Україні”. Її учасники на кульках написали, чого сподіваються від держави, потім їх відпустили в небо.
 
фото: Олег Огородник (2)
 

Уроки для сьогодення

Від дня Акта Злуки пройшло 97 років, але історія не скінчилася. Вона триває і повторюється. 
“Як у ті часи українські добровольці боронили новонароджену державу від агресії зі сходу, так і зараз українські війська захищають її на Донбасі. І тоді, і зараз деякі етнічні землі залишаються поза Українською державою”, – порівняв Сергій Громенко.
Збереження соборності стало сьогодні чи не основною проблемою держави, в якій триває збройний конфлікт.
“Відновлення територіальної цілісності – є нашим основним пріоритетом. Такі надскладні завдання, як повернення України на Донбас та деокупація Криму, планую виконувати, насамперед, дипломатичним і політико-правовим шляхом, зміцнюючи водночас обороноздатність держави та наші Збройні сили”, – заявив Президент України Петро Порошенко, вітаючи українців зі святом 22 січня.
Тільки цілісна Україна може бути повністю незалежна
Проте з офіційною політикою держави погоджуються не всі. “День Злуки – то річ абсолютно нереальна. Рівень легітимності ЗУНР та УНР був ідентичним легітимності “ЛНР” та “ДНР” сьогодні. Треба бути реалістами, треба визнати, сказати правду, що Радянський Союз насправді не розпався, він існує, і просто в одній із його республік іде громадянська війна”, – сказав 21 січня в ефірі телеканалу ZIK редактор порталу “Галичина.Інфо” Даян-Ярослав Монастирський.
Це твердження “Пошті” прокоментував історик, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович: “А який народ представляють “ДНР” і “ЛНР”? Незалежність якого народу, що боровся сотні років, була реалізована проголошенням “ДНР” і “ЛНР”? Це абсолютна фікція. Ми прекрасно розуміємо, що так звані ДНР і ЛНР – це лише маріонеткові утворення Росії”.
На думку історика, порівнювати 2016-ий з 1918-им потрібно в іншому контексті. Тоді в Харкові проголосили радянський уряд. Як і сьогодні, його утворили паралельно до легітимного київського уряду на околицях країни, він став альтернативним, який “покликав” на допомогу війська сусідньої держави – тепер Росії, тоді більшовицької Росії. Так руйнують держави, переконаний пан В’ятрович. “У 1918–1920 роках це вдалося, зараз, на щастя, ні”, – сказав він.
“Розплутувати лабіринти подій 100-літньої давнини – справа істориків. Але є один висновок з тих буремних подій, який має практичне значення для сучасних політиків і для всіх громадян, – сказав Президент Петро Порошенко. – Тоді ненависть до України виявилася спільним знаменником що для червоної, що для білої Росії, а брак нашої внутрішньої єдності перед московською загрозою обернувся втратою незалежності. Це суворий урок для всіх нас. Я вимагаю, аби його засвоїли й опозиція, і коаліція, і позапарламентські сили”.
Проте єдність сьогодні – це демократична цілісність різноманітних людей, регіонів і національностей, вона складна, вона потребує діалогу. Пан Громенко припустив: чи не найсильніше об’єднати населення України зможуть низькі тарифи на пасажирські перевезення, бо завдяки їм мешканці різних регіонів отримають змогу спілкуватися одне з одним, відкривати нові погляди.


Олександр Палій, історик, політолог
– Це, безумовно, дуже важливе свято. Український народ був розділений упродовж століть. І хоча в єдиній своїй власній державі він був сотні років до Дня Соборності, всі розуміли, яка ціна об’єднання. Є пафос літературний, літописи – вони до об’єднання закликають з кожного рядочка. Український народ дуже добре скроєний. Він утворився з однакових етнічних компонентів – що на заході, що на сході. Є, звичайно, відмінності, та він, по суті, складений з двох частин: слов’янської та скіфсько-сарматської. Історична єдність нашої території вже триває 2,5 тисячі років. Адже та протодержавність, яка була в України 2,5 тисячі років тому, фактично вписана в територію сучасної України. Чисте порівняння: британці виїхали до Америки 1616-го, а 1876-го вже створили нову державу, постала нова нація. Висадившись в Америці, англійці, валлійці і шотландці вже через пару поколінь перестали вважати себе британцями. Проживши всього 45 років у різних німецьких державах, східні й західні німці досі не можуть звикнути один до одного. Італія – північ і південь – це зовсім різні нації. Незважаючи на те, що ми сотні років мешкали в різних державах, наша єдність – дуже висока. Так, регіональні відмінності є, але коли люди хочуть побачити відмінності, вони їх знайдуть. У нас спільного набагато більше. Відмінність, яка розділяє центрально-західну і південно-східну частину України має виключно ментальний характер, а не глибший етнічний чи історичний. Ця різниця – в товщині радянських нашарувань, які в різній мірі присутні і на сході, і на заході, і в центрі країни. Ці нашарування природно товщі там, де переважав пролетаріат та була відсутня національна інтелігенція. Тому кожен рік життя в Українській державі наближає нас до того часу, коли ці нашарування вже не будуть вирішально впливати на політику окремих регіонів та держави. УПА боролася на заході, два роки тому боролися в Києві, зараз борються на Донбасі. Ми бачимо, що ця єдність зміцнюється з часом. Україна – єдине ціле.
Володимир В’ятрович, історик, публіцист, голова Українського інституту національної пам’яті
– Сьогодні Україна відзначає, по суті, два свята. 22 січня 1918 року вперше в ХХ столітті було проголошено українську незалежність IV Універсалом. А 22 січня 1919-го українці проголосили возз’єднання Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки. Це означає, що українці здатні боротися за свою незалежність. Піднімалися на цю боротьбу власне українці. Творили єдину країну. Не Сталін об’єднував чи Ленін об’єднував, як говорить сучасна російська пропаганда. Саме українці своєю силою, своїми зусиллями робили єдину країну. Це є свідченням того, що соборність і незалежність – чітко пов’язані. Незалежною може бути тільки соборна Україна. Не можна жертвувати якоюсь частиною території України, намагаючись зберегти незалежність іншої. І це якраз уроки національного руху 1917–1921 років. 1918 року – це було перше проголошення незалежності України у ХХ столітті. Після цього було ще шість спроб. Кожна з них зазнавала невдачі аж до 1991 року. Це нас серйозно застерігає: ми повинні багато працювати і бути готовими обороняти цю незалежність. Я переконаний, що незалежність, яку ми підтвердили референдумом першого грудня 1991 року, – вже назавжди, вже незворотна, але вона також потребує нашої готовності і боротися зі зброєю в руках, і просто працювати. До цього свята треба ставитися як до однієї з найважливіших цінностей, до якої слід прагнути та докладати всіх зусиль, щоб і Крим, й українська територія Донбасу повернулися в кордони цілісної України, тому що тільки цілісна Україна може бути повністю незалежна.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5347 / 1.69MB / SQL:{query_count}