Рік Угоди про Асоціацію з ЄС: куди йдемо?

фото: apostrophe.com.ua

Підписання Угоди про Асоціацію з ЄС стало втіленням очікувань Майдану: геополітичним переломом, перемогою гідності, визнанням національного вибору. Принаймні на папері. На ділі зміни наступають не так швидко, як цього хотілось би. Матеріальний достаток в Україні не запанував, реформи гальмують то парламент, то уряд, то самі громадяни, а політики вже стали об’єктами нищівної критики. Але чи за цією критикою ми не губимо концептуального розуміння того, що відбувається?

Досягнення України за рік роботи над Угодою – це тема дискусій поміж політиками та інтелектуалами. 18-19 грудня вони зібралися у Львові, щоб обговорити результати проєвропейської стратегії України на конференції “Річниця Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: підсумки та подальші кроки”, яку організував Урядовий офіс з питань європейської інтеграції.

Причини оптимізму

“Особливо 2013 року було дуже складно передбачити, що така подія відбудеться, що в нас буде Угода про асоціацію, і ми будемо підводити перші підсумки”, – зазначила Наталія Гнидюк, директор Урядового офісу з питань європейської інтеграції.

Зі слів Яна Томбінського, голови представництва ЄС в Україні, ми вже роками говорили про те, що потрібно запустити процес євроінтеграції, проте тільки зараз він насправді в дії. “Запущений цей процес у час, неймовірно складний для України. Перейти війну та кризу, які застали Україну в останні два роки, і знайти ще силу, час і можливості для того, щоби намагатися втілити в життя реформи – це варто відзначити”, – наголосив пан Томбінський.

Угода стала поштовхом здійснювати ті реформи, над якими зараз працюють всі. “Це не відповідальність органів влади, парламенту чи громадянського суспільство – це зусилля всіх трьох”, – пояснила Наталія Гнидюк.

Модернізація по-європейськи

“Мета реформ – довести Україну до “точки неповернення”. Не до реформування того чи іншого сектору, а до загальнонаціональної трансформації, трансформації системи, де колектив важливіший, ніж людина, виробник – важливіший, ніж споживач”, – пояснив Ян Томбінський. Для цього потрібно розуміти, що прагнення Європи – це бажання змін, а проросійські настрої – це інерція, спроби залишити все по-старому.

Європейська філософія ставить людину в центрі правової системи, надає можливість слабшому захиститися від насильства колективу. Реформа правової системи, над якою ламають собі голову українські парламентарі та урядовці, повинна захищати людину більше, ніж інститут, який має всі засоби для того, щоби зреалізувати свої інтереси.

Друге, що сповідують європейці, – це економічна самостійність, коли людина перебуває в центрі економічного процесу, людина як споживач. “Її потрібно захистити перед монополією, яка не залишає вибору, не допускає конкуренції, модернізацій та інновацій в економіці”, – пояснив пан Томбінський.

Для цього також необхідно створити умови для розвитку малого та середнього бізнесу – це те, що найбільше стабілізує ситуацію в суспільстві, те, що дає людям відчути свободу та незалежність від великих структур.

Третій момент у європейській філософії – розвиток освіти, де не установа отримує преференції, а викладачі, студенти, науковці особисто.

Ян Томбінський та Наталія Гнидюк на конференції у Львові
фото: урядовий офіс з питань європейської інтеграції

Як донести рішення до громади, зійти з вертикалі управління до горизонтального процесу прийняття рішень? Лише через процес децентралізації. “Децентралізація також відкриє конкуренційний простір між регіонами, шлях тим, хто більше й краще працює на розвиток суспільства”, – пояснив пан посол.

На його думку, цю “людиноцентричну” філософію потрібно мати на увазі, коли йдеться про зміни. “Бо стільки реформ зараз відкритих, стільки планів, що можемо втратити глобальну перспективу. Про неї потрібно завжди думати, думати в контексті управління очікуваннями”, – пояснив пан Томбінський.

Реформи по-українськи

Очікування направду великі. Але не розуміючи принципу реформ, власної відповідальності, можна потрапити в ситуацію, коли йдеш навпомацки. “У нас – рух без візії. Це мені нагадує цитату з Льюіса Керрола: якщо не знаєш, куди йти, тобі підходить будь-який шлях”, – пояснює Євген Глібовицький, експерт стратегічного розвитку, учасник Несторівської експертної групи.

На його думку, одним з найбільших викликів в Україні, найбільшою перепоною успішного реформування є виклик безпеки. І не лише через загрозу від Росії, а й через низьку довіру до державних інститутів: законодавчого органу та Кабінету міністрів. “Ми маємо трошки вищий показник довіри до Президента, але це, радше, особистий рейтинг, а не інституційна довіра до посади”, – аналізує експерт.

Мізерна довіра до влади перетворює тих, хто з погляду європейського законодавство виглядають терористами, на “рятівників” країни (наприклад тих, хто знесли ЛЕП до Криму). “Замість того, щоби давати владу законові, інститутові, ми даємо владу людині з рушницею, а це – найбільший безпековий виклик в Україні”, – констатує пан Глібовицький.

Проте довіряти владі українцям складно: вони звикли, що найамбітніші обіцянки політиків так і залишаються обіцянками.

“Значна частина нашої еліти звикла до світу імітацій і хоче, щоби Європа повірила в ці імітації. А Європа не вірить. Ми починаємо розбурхувати свої емоції: “Європа нас не розуміє”. Хоча насправді ми імітуємо ті речі, які зобов’язані робити”, – вважає Мирослав Маринович, правозахисник, дисидент, член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського католицького університету та учасник Несторівської експертної групи.

Чи не імітувала Україна євроінтеграційні потуги за часів Януковича?

Пан Маринович переконаний, що та “точка неповернення” в минуле ще не настала, бо частина українців ще сподівається, що зможе жити, як і жила, коли роль Москви, “де все вирішили замість нас”, перейде до Брюсселю. “Треба дуже чітко розмежовувати, що означає наша проєвропейськість. Підтримуючи реформістську складову, не допускати патерналістської”, – закликав пан Маринович.

Якщо ж ми ввійдемо в звичну колію, на його думку, будемо мати знайомі феномени: нарощення авторитарних тенденцій, майдани, недемократичну трансформацію суспільства, бунтарські реакції. Потрібно ж учитися демократичним механізмам корегування політичного шляху.

Підсумки

Навіть зараз вже є позитивні зміни, якими нехтують хіба найзатятіші скептики. “Безвізовий режим – це перший відчутний результат, який дає Угода про асоціацію. Другим таким результатом є зона вільної торгівлі”, – резюмувала Наталія Гнидюк.

ВРУ прийняла закони, що зробили невідворотними зміни в освітній системі, навчальні заклади змушені будуть ставати активнішими та сильнішим. “Нафтогаз” вже майже не залежить від Росії, а найбільшим торгівельним партнером України стала Європа (понад 30% обороту країни).

“Ми знову повернулися до плюралізму залежностей у медіа, тобто почався діалог. З початком суспільного мовлення він може перетворитися на ситуацію свободи”, – резюмував пан Глібовицький

“Я вдячний обом сторонам, і Європейському Союзові, й Україні. Країна була в цілковитій розрусі після Майдану. Наша критичність не повинна позбавити нас вміння подякувати за добре виконані справи, а вони, без сумніву, були”, – вважає пан Маринович.

Мирослав Маринович та Євген Глібовицький на конференції 18 грудня
фото: Урядовий офіс з питань європейської інтеграції

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, правозахисник:

– Для ілюстрації хочу взяти випадок Барни і Яценюка. Ми з гордістю говоримо про те, що перейшли через Революцію гідності. Але дивіться, як ми розмінюємо той ціннісний капітал, який здобули в результаті Революції гідності. Спершу кинулися у смітникову люстрацію. Що це таке? Ми не вміємо запровадити верховенство права, не вміємо відкоригувати стан справ держави в нормальний політико-правовий спосіб, тому й емоції спонукають нас до такого собі “суду Лінча по-українськи”. Викинути у смітник – це логіка суду Лінча. Що тепер ми маємо в випадку Барни? Ми маємо логіку: якщо керівник держави робить, на мій погляд, страшні порушення, хабарник і так далі, я маю право зневажити його як людину. Розумієте? Оця підміна. Може бути мій опоненті не правий, я можу покритикувати його, але я не смію принизити його як людину – ось що таке європейські цінності.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти