Крім цього, Мінкульт уже завершив роботу над проектом нового закону про охорону нерухомої культурної спадщини та вніс до парламенту закон “Про державну підтримку кінематографії в Україні”. Разом із депутатами міністерство працює над законом про Український інститут. 

Чи не найсуттєвішим результатом річної діяльності установи став проект “Довгострокова стратегія розвитку української культури  – стратегія реформ”. Його вже внесли на погодження уряду, як і проект “Стратегія розвитку бібліотечної справи до 2025 року” та новий законопроект про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. 

Зі звіту, опублікованого на офіційному сайті міністерства, видно: приєднання до програми “Креативна Європа” – чи не єдиний завершений результат, все інше – на стадії розробки або процесуального затвер­д­ження.

Проект “Довгострокова стратегія розвитку української культури” – це невеликий документ – на 12 сторінок, на яких описано, як, на думку чиновників, потрібно змінювати культурну політику в Україні. 

Він передбачає, що до 2016 року сформують  Державну компанію підтримки культури, а до 2018-го – інститути кіно, театру та нову архітектуру інтегрованої бібліотечної мережі країни, яка діятиме на основі універсального доступу та економічної доцільності. 

В документі обіцяють підтримувати всі інновації та організовувати культурні з’їзди, поглиблювати міжнародну співпрацю завдяки поїздкам з обміну, грантам та творчим резиденціям. 

Згідно зі стратегією, всі реформи у галузі культури повинні здійснити до 2018 року. Спрямовані вони на реалізацію таких завдань: передати управління культурою на місця (здійснити децентралізацію); запровадити конкурсну систему призначення керівників у сфері культури; сприяти створенню національного культурного продукту; сформувати цілісний інформаційно-культурний простір і популяризувати українську культуру за її межами. 

Проте за гучними заявами реальної зміни політики в сфері культури не видно. 

Розроблений документ замінив платформу стратегічних ініціатив “Культура-2025”, яку спільно з європейськими колегами почало розробляти міністерство ще на чолі з попереднім керівником Євгеном Нищуком.  Нинішню стратегію напрацював підпорядкований Мінкульту Український центр культурних досліджень, який впродовж останніх років не створював ніяких аналітичних документів, інформують на сайті “Реанімаційного пакета реформ” (РПР).

Незрозуміло чому, але стратегія реформ у культурі навіть не зачепила теми реструктуризації самого міністерства, адже його структуру як таку, “що здатна обслуговувати лише саму себе”, критикують найбільше! Жодного слова в документі не сказали і про Донбас та Крим, а також про культурну стратегію як механізм національної безпеки, зазначають на сайті РПР. 

Стосовно децентралізації, то експерти побоюються: якщо добре не продумати систему фінансування культури, а просто скинути всі заклади на місцевий бюджет, можна втратити й так переважно потрощені й зубожілі культурні установи в регіонах. “Передача на місцевий рівень значних повноважень у сфері охорони культурної спадщини призведе до гарантованого “дерибану”, руйнування та хаотичної забудови багатьох територій історичного значення”, – йдеться у звіті РПР.

Це стосується й фінансування художніх та музичних шкіл. Проект закону “Про освіту” містить норму, що фінансування позашкільної освіти “здійснюватимуть за кошти державного та/або місцевих бюджетів, батьків, законних представників, з інших джерел, не заборонених законом”. У зв'язку з цим 6 листопада Всеукраїнська рада директорів шкіл естетичного виховання розмістила на сайті парламенту петицію, в якій, зокрема, ідеться: “Якщо Верховна Рада ухвалить цей законопроект, то знищить позашкільну художню освіту”. Адже місцеві чиновники спокусяться “зекономити” кошти, закривши навчальні заклади. 

Після розголосу заспокоїти педагогів мусив віце-прем'єр-міністр – міністр культури В'ячеслав Кириленко: 2016-го установи спеціалізованої мистецької освіти (естетичного виховання) на самофінансування не переведуть, – запевнив він у ефірі “Українського радіо”. Фінансування музичних шкіл принаймні наступного року не зміниться: плату за заняття, як і раніше, визначатимуть адміністрації навчальних закладів за погодженням з місцевою владою.

Розробляти стратегію розвитку культури міністерству не допомагали західні спеціалісти, хоча це було не просто бажаним, а й передбаченим Коаліційною угодою. 

Є ще один момент, який викликає застереження: згідно з текстом документа, українська культура має посісти центральне місце в загальнонаціональному розвитку та у формуванні національної ідентичності. Проте плекання культури за національною ознакою – це добровільна самоізоляція, вважає Рагнар Сііла, розробник культурної стратегії Естонії. Сьогодні ж потрібно зважати на процеси глобалізації та європейської інтеграції. Адже навіть участь у програмі “Креативна Європа” регулюватимуть з Брюсселя, згідно з європейським законодавством. 

Спеціалісти з РПР дійшли висновку: розроблена міністерством стратегія реформ культурної сфери – це нашвидкуруч підготовлена “відписка”, яка не розкриває, що таке культура та стратегія її розвитку, чому вона необхідна та на яких засадах її потрібно втілювати. Такий собі документ у найкращих традиціях радянської бюрократії…

Не погоджуються з політикою міністерства й активісти, що прийшли під стіни Верховної Ради 10 грудня і влаштували акцію “#безмінкульту”, вимагаючи відставки міністра культури В’ячеслава Кириленка. Мітингувальники назвали установу “совковою структурою”. “Ми вже рік кажемо про те, що Мінкульт – це імітація реформ. Ми хочемо змін, хочемо, щоб культурою не управляли, а надавали можливості для її здійснення”, – цитує Радіо Свобода Олену Салату, експерта “Реанімаційного пакета реформ”.

Але чи можливо ліквідувати установу? Положення “Про Міністерство культури” переклало на Мінкульт 110 завдань, більшість з яких пов’язані з організацією, аудитом та фінансуванням державних театрів, бібліотек, музеїв, пам’ятників, присвоєння закладам статусу національного, сприянням діяльності творчих спілок, молодіжних, дитячих та інших громадських організацій, що функціонують у сфері культури. 

“Це така бухгалтерія, що розподіляє зарплати та бюджети поміж тими, кого фінансує”, – пожартував Андрій Курков у інтерв’ю журналу “ШО”.

Але чи не найважливішою функцією міністерства є представництво інтере­сів культурних закладів та митців на найвищому рівні української влади. З цим завданням воно не справляється. “Про Міністерство культури я можу сказати не більше, аніж про сузір’я Південного Хреста. Знаю, що воно існує десь там, з іншого боку небосхилу. Кажуть навіть, що хтось його бачив і навіть подумки мацав його фінансові потоки”, – розповідає митець Іван Семесюк виданню “ШО”.

Зараз немає єдності стосовно того, що потрібно зробити з установою: ліквідувати, реформувати чи не чіпати взагалі. Але всі сходяться на думці, що тепер вона функціонує без реального впливу на культуру в країні. 

“Моя давня ідея – розвести дві основні функції: консервації та інновації. Умовно кажучи, я вважаю доречним розділити Мінкульт на два великі департаменти – департамент культурної спадщини та департамент культурної модернізації”, – поділився думками з журналом “ШО” художник Олександр Ройтбурд. Ще 22 лютого 2014-го українські митці та керівники культурних установ створили Асамблею діячів культури. У такий спосіб вони хотіли домогтися реорганізації роботи міністерства, а також призначення міністра лише за згодою громади. Проте всі вимоги асамблеї проігнорували.

Варто нагадати, що нинішнє Міністерство культури створили лише 2010 року, за часів Януковича. До того замість нього діяли Міністерство культури і туризму (2005 – 2010 рр.), Міністерство культури та мистецтва (1995 – 2005 рр.) і лише в перші роки незалежності – Міністерство культури (1991–1995 рр.). Тож, як показує історія, в Україні не знали й донині не знають, що потрібно робити з тією культурою…