За даними екзит-полів, а та­кож попереднього підрахунку голосів, “Блок Петра Поро­шенка” і лояльні до влади політичні проекти повинні отримати представництво в більшості міських та обласних рад. Також у загальноукраїнському масштабі місцеві вибори можна назвати вдалими для “Батьківщини” та “Самопомочі”, які отримали достойні результати.

Звісно, опонентів у “БПП “Солідарність” чимало, однак вони занадто розрізнені між собою за багатьма позиціями, що унеможливлює їх спільні дії проти прихильників Президента. “Я не можу уявити, як “Батьківщина”, “Опозиційний блок” та УКРОП виступають єдиним фронтом”, – прокоментував Радіо Свобода політичний експерт Євген Магда.

Відносний успіх прихильних до Президента політичних сил дозволяє стверджувати: тема позачергових парламентських виборів на деякий час, найімовірніше, відійде на другий план. Порошенко зумів упродовж останнього часу припинити падіння свого особистого рейтингу і навіть повернув деякі втрачені позиції.

Комітет виборців України у своїх висновках за результатами спостережень у день виборів вважає, що голосування здебільшого відповідало стандартам вільних і демократичних виборів. Однак, як наголошується у звіті, кількість порушень у Дніпропетровську та Київській області була значно вищою, ніж у середньому по Україні.

Незважаючи на те, що КВУ зафіксував понад 1500 порушень на місцевих виборах, 70% із них були процедурного й технічного характеру, тож не могли вплинути на результати волевиявлення громадян. КВУ фіксує і той факт, що кількість спроб підкупу порівняно з місцевими виборами – 2010 суттєво знизилася. Раніше в коментарі “Пошті” політолог Оксана Дащаківська також звертала увагу на цей позитивний аспект.

Говорити про демократичність виборів можна наразі тільки в контексті голосування. Щодо самої виборчої системи і законодавства, згідно з яким відбувалося волевиявлення громадян, називати їх демократичними поки не доводиться. Занадто багато критики й обґрунтованих зауважень висловлювалось щодо як самого закону, так і стосовно системи, за якою обирають місцевих депутатів.

Хороший рівень організації місцевих виборів відзначили іноземні спостерігачі. “Місцеві вибори в Україні були конкурентними і добре організованими. Кампанія в цілому продемонструвала вірність демократичним процесам”, – ідеться в заяві місії ОБСЄ.

Однак є і зауваження, що майже не  відрізняються від зауваг українських експертів. Серед них, зокрема, складність нормативно-правової бази, що забезпечувала проведення виборів, а також переваги для потужних фінансових груп. Мова про висвітлення виборчих кампаній, яке здійснювалося майже повністю на платній основі. У зв’язку з цим спостерігачі наголошують: Україні потрібно і далі проводити реформи у сфері виборчого законодавства.

В Україні є кілька областей, які відрізняються тим, що перемогу в них, згідно з попереднім підрахунком та екзит-полами, святкували так звані регіональні партії чи проекти, які особливо засвітилися на певній території, що пов’язано з широким використанням місцевих політичних еліт. Нестандартна виборча картина спостерігається, зокрема, на Закарпатті (щоправда, цей регіон завжди мав специфічні електоральні симпатії), у Чернівцях і ще низці міст. Особливо примітна ситуація в Дніпропетровську та Харкові, на яких зупинимося детальніше.

Із великим подивом значна частина громадян сприйняла результати екзит-полів щодо партій, які претендують на потрапляння до Харківської міської ради, а також щодо кандидатів на посаду міського голови Харкова. Хоча дивуватися нема чому. Центральна влада чомусь вирішила не вступати в боротьбу за Харків із чинним міським головою Геннадієм Кернесом, який вирішив на цих виборах балотуватися від політичної партії “Відродження”. Не вдаватимемось у конспірологічні теорії, але рядовому виборцеві може видатися, що місто-мільйонник Харків банально “злили” Гепі і Ко. Результат очевидний: Кернес, який ще не так давно виступав на сепаратистських мітингах, із легкістю перемагає на виборах міського голови Харкова ще в першому турі. Також у Харкові, за результатами екзит-полів, лідирує партія “Відродження”, яка сформує лояльну до міського голови раду.

Цікава ситуація з цент­ром Дніпропетровської області, контроль над яким значною мірою належить мільярдеру Ігореві Коломойському. На фоні протистояння з екс-“регіоналами” партія УКРОП акумулює голоси виборців і виступає чи не основним гравцем на політичній арені Дніпропет­ровська. Пікантності ситуації додає те, що конфлікт між Президентом Петром Порошенком та Ігорем Коломойським є достатньо глибоким, що виявляється і в тому, що партія “Блок Петра Порошенка “Солідарність” має значно меншу підтримку в регіоні, ніж у середньому по Україні. Зі сторони виглядає, що Дніп­ропетровськ є тією базою, яку створив Коломойський для широкомасштабного наступу на Порошенка. Однак поки що політичного капіталу для протистояння з Президентом “на всіх фронтах” у Коломойського недостатньо.

У боротьбі за крісло міського голови повинен відбутися другий тур голосування, де за перемогу боротимуться опозиціонер Вілкул та “укропівець” Філатов. І в цій ситуації не до кінця зрозуміло, чия перемога є більшою проблемою для Порошенка.

Перший суттєвий нюанс – вибори на підконтрольній частині Донбасу в декількох великих населених пунктах були зірвані через проблеми з бюлетенями. Зокрема, голосування не відбулося в Маріуполі та Красноармійську Донецької області. Не зупинятимемось на причинах зриву виборів, однак зосередимо увагу на тому, коли проходитиме повторне голосування в цих населених пунктах. Влада і зацікавлена частина громадськості дійшли консенсусу стосовно того, що там, де вибори зірвали, їх удруге проводити треба, але немає спільного бачення того, коли це доцільно зробити. Наприклад, голова фракції “БПП” Юрій Луценко заявив, що фракція, яку він очолює, пропонуватиме перенести вибори на 15 лис­топада, коли в деякій кількості великих міст відбуватиметься другий тур голосування. Однак із таким підходом не згодні в КВУ. “Верховній Раді не варто робити поспішних висновків та організовувати голосування в Маріуполі 15 листопада одночасно з другим туром виборів. Це може вкотре спричинити проблеми і призвести до зриву виборчого процесу”, – ідеться в заяві генерального директора організації Олексія Кошеля. У комітеті вважають: відповідно до чинного законодавства, потрібно в десятиденний термін оголосити вибори, потім пройти 60 днів виборчого процесу й орієнтовно на початку 2016 року провести вибори в Маріуполі, а також інших містах, де вибори зірвали.

Ще одна загроза місцевих виборів – потенційний реванш проросійських сил на території Донбасу. Однак голова військово-цивільної адміністрації Павло Жеб­рівський вважає, що цієї проблеми можна уникнути. “Владу на більшій частині території Донецької області можуть сформувати демократичні сили, а не проросійський “Опозиційний блок”, – написав Жеб­рівський на своїй сторінці у Facebook.

“Водночас демократичні партії (нехай і розпорошено) також отримали достатню підтримку. Об’єднавшись у коаліцію, вони зможуть утворити більшість у 2/3 міських і районних рад Донеччини”, – вважає голова ВЦА. За його словами, лише у трьох територіальних одиницях місцеві ради контролюватиме “Опоблок”, а решта повинна залишитися за проукраїнськими партіями.

Плекати надії на те, що ці місцеві вибори зможуть кардинально змінити життя українців на краще, мабуть, не варто. Є позитивні сигнали, але достатньо і тривожних. Напевне можемо очікувати на те, що впродовж деякого часу політичне життя дещо заспокоїться. Суспільство вже достатньо втомилося від постійних політичних чвар, тож подальше нагнітання боротьби навряд чи піде будь-якому суб’єкту політичної арени на користь. Для політичних гравців було би доречно направити сили та наснагу на реформування країни, а не на міжусобиці. Однак українська політика – ще та загадка. Що буде з нашою політичною системою навіть завтра, не знають навіть карпатські мольфари.