Незважаючи на те, що останніми місяцями в Україні затримують рекордну кількість хабарників, ситуація з покараннями винних залишається значною мірою поза межами здорового глузду. 

Журналісти інтернет-видання “Перша інстанція”, яке спеціалізується на судових процесах, дійшли цікавого висновку: що більший хабар візьмеш, то менша вірогідність того, що сядеш. Це твердження вони підкріплюють аналізом ста судових рішень, які українські суди винесли в справах про корупцію за останні три місяці.

Отож, можемо резюмувати, що до в’язниці потрапляє лише…  кожен п’ятий хабарник, проти якого відбувається судовий процес. Загалом статистика рішень суду в ста відсотках, у яких підозрюваним інкримінували статтю 368 Кримінального кодексу України (“прийняття пропозиції, обіцянки чи отримання неправомірної вигоди службовою особою”), виглядає так: лише 21 хабарника після рішення суду відправили в місця позбавлення волі, в той час як у 12 випадках підсудних оправдали, а ще в 48-ми… просто штрафували. Варто також зазначити, що в 19 випадках суд виніс рішення замінити позбавлення волі випробувальним терміном.

“Якщо ти вкрав булку – сядеш в тюрму, а якщо залізницю – станеш сенатором”. Ці слова часто приписують класикові Марку Твену, який жив у часи “дикого капіталізму” і всеосяжної корупції, що процвітала наприкінці ХІХ століття в США. Вони якнайкраще ілюструють сучасні українські реалії...

Особливо цікавим є нюанс, який ми вже згадали. Згідно з дослідженням, що вища сума хабара, який корупціонер отримав, то менше він може боятися потрапити за ґрати. Якщо враховувати тільки ті випадки, де підозрюваних визнавали винними і відправляли їх у тюрму, то середня сума хабара становила 40 тисяч гривень. А у випадках, коли засудженим замінили тюремний термін на випробувальний, середня сума хабара становила 79 тисяч гривень. 

А якщо говорити про штрафи, які накладають на хабарників, то вони фактично еквівалентні сумам хабарів, за які їх судять. Якщо брати узагальнені статистичні показники, то середній розмір штрафу, накладеного судом, перевищує суму хабара, за який затримали абстрактного посадовця, лише на третину. Однак у конкретних випадках така ситуація може бути різною.

Українські суди “творчо” підходять до питання покарання хабарників і по-різному інтерпретують закон. Аналіз журналістів “Першої інстанції” показує, що в двох однакових випадках рішення суду може кардинально відрізнятися. Приміром, за неправомірну вигоду на суму 1000 гривень, яку отримав заступник головного лікаря в одній із районних лікарень, суддя присудив штраф у розмірі 25,5 тисячі гривень (тобто штраф у більш ніж 25 разів перевищує суму хабара). В той же час у Черкасах суд покарав податкового інспектора штрафом 17 тисяч гривень за хабар 15 тисяч гривень (тобто тут сума штрафу майже ідентична сумі хабара).

Ще більш кричущим є порівняння наступних прикладів: за хабар у розмірі 667(!) тисяч гривень, якого вимагав начальник Головного державного земельного агентства в Черкаській області, суд засудив винного на п’ять років, однак замінив реальне ув’язнення випробувальним терміном. В той же час голова сільради в Сумській області отримав п’ятирічний реальний тюремний термін за хабар 5 тисяч гривень.

Це ще раз повертає нас до питання, що українська судова система працює над тим, аби виловити дрібну “корупційну рибу”, забуваючи про великих “корупційних акул”, які залишаються непокараними або отримують незначні штрафи. Прикро усвідомлювати, але з таким підходом до боротьби з корупцією зробити поступ фактично нереально.

Таке дослідження ще раз актуалізує проблему судової корупції. Незважаючи на те, що робота правоохоронних органів останнім часом активізувалась, що й виливається у велику кількість справ проти корупціонерів, останню крапку завжди ставить суд. У нинішніх українських реаліях найреакційнішою ланкою виступають саме служителі Феміди. Звісно, провина частково може лежати і на прокуратурі чи органах внутрішніх справ, які неналежно готують кримінальні справи, однак, найімовірніше, основний масив корупційних проблем закладений саме в судовій системі, яка виявляється абсолютно неефективною. Як уже писала “Пошта”, допоки не відбудеться справжня судова реформа, яка буде в змозі забезпечити справедливість, навіть найкращі проекти перетворення прокуратури чи міліції/поліції приречені на провал. 

Ще одним цікавим моментом, який виявили при аналізі декларацій в судах, стала стаття “подарунки, призи, виграші” членів родин суддів. Обсяги статків за цією статтею в окремих суддів сягають мільйона гривень. Що тут казати, сім’ї великої кількості українських суддів навдивовижу щасливі й везучі – їм готові дарувати коштовні презенти, а виграш у лотерею для них є справою повсякденною.

Громадськість і журналісти, якщо влада не зацікавлена в належному реформуванні судової системи, повинні самостійно контролювати судову гілку влади. Тим паче що існують інструменти, за допомоги яких це можна здійснити. 

Всі охочі можуть аналізувати судові рішення через Єдиний державний реєстр судових рішень, що є потужним елементом контролю системи, відслідковувати резонансні справи і сумнівні рішення на спеціалізованих ресурсах, вивчати декларації суддів, які перебувають у відкритому доступі тощо. Нещодавно відкритий земельний кадастр дає можливості для посилення ролі громадськості в контролі влади загалом і судової гілки зокрема. Однак це лише половина справи. Справжній реформі недостатньо мати підтримку низів політичної системи, тобто громадськості, оскільки не менш необхідною є й воля владної верхівки, яка приймає політичні рішення.