Доки на сході триває відносне перемир’я, щораз більше поглядів прикуто до внутрішніх питань: реформ в економіці, політиці, антикорупційної боротьби.

Український парламент, за військовою термінологією, – генеральний штаб, який розробляє, організовує та координує внутрішню боротьбу за українську мрію. Саме від нього залежать найбільш важливі проекти й кампанії. Можна багато критикувати виконавчу владу всіх рівнів, але правила її роботи закладаються “вгорі” – Верховною Радою.

Прокуратура, поліція/міліція, обласні адміністрації та інші структури виконавчої влади – солдати й офіцери так званого внутрішнього реформістського фронту. Серед них, як і в армії, трапляються “паркетні” генерали, бойові офіцери, “аватари” та бійці-герої.

Претензій до ефективності роботи генерального штабу (парламенту), територіальних командувань (ОДА) й інших служб насправді не менше, а радше більше, ніж до армійського командування. Реформи запроваджують напрочуд повільно, а окремі проекти відверто саботують. Якщо підсумовувати, зміни таки розпочались і тривають, хоч і не завжди в бажаному руслі.

Звісно, втілення реформ лише умовно можна порівняти з війною на сході. У внутрішній боротьбі немає чітких ворогів, і часто генерали змін повинні воювати не з чітко визначеним ворогом, а зі самими собою.

Із 6 по 9 жовтня тривають пленарні засідання Верхов­ної Ради. Більше до виборів народні обранці пленарно не працюватимуть. 234 голосами вони підтримали зміни до календарного плану проведення третьої сесії. Ними передбачено, що з 12 по 16 жовтня народні депутати працюватимуть у комітетах, відповідно наступного тижня вони присвятять свою увагу тій роботі, а через тиждень “роботі з виборцями”. У цьому, як і в багато чому іншому, є два аспекти: перший – негативний, другий – позитивний. Із поганого: обсяг завдань, який потрібно опрацювати народним обранцям, величезний, а те, що вони не прийматимуть найближчим часом важливих законів, не можна назвати перемогою. Однак усе-таки краще, що до місцевих виборів депутати не працюватимуть у пленарному режимі: в гонитві за рейтингами своїх політичних проектів політики мають здатність впадати в “популістичний угар”, намагаючись сподобатись електорату в короткотерміновій перспективі, натомість забуваючи про середньострокові й довготермінові реформи. Тому тішить те, що в парламентарів набралося достатньо здорового глузду для того, аби не засідати перед самими виборами.

Отож пропонуємо вашій увазі оцінити останні маневри українських “цивільних” на внутрішньому фронті.

Представництво ЄС чекає на проведення в Раді “безвізового дня” і виказує занепокоєння щодо процесу формування антикорупційної прокуратури. Таку заяву дипмісія поширила в середу, 7 жовтня. Із неї можна судити, що європейці незадоволені темпом реформ, які необхідно здійснити в Україні задля отримання безвізового режиму.

Поки можемо констатувати, що атака бравих генералів української влади в рамках операції “Антивіза” виглядає достатньо непереконливо. Особливо нарікають на Генпрокурора Шокіна й на неефективну Верховну Раду. Основні небезпеки, які бачать європейці: відсутність реальних гарантій незаангажованості майбутньої антикорупційного прокуратури та її очільника, поки непрацююча Нацагенція із запобігання корупції, погана якість роботи правоохоронних органів, зокрема щодо протидії організованій злочинності тощо.

Європейські дипломати окремо наголосили, що “ключовим пріоритетом для впровадження безвізового режиму для громадян України лишається боротьба з корупцією”. Однак існують й інші маркери, якими керуватимуться європейські чиновники в питанні надання/ненадання безвізового режиму нашій країні.

Основне слово за парламентом. Сьогодні, 8 жовтня, він має розглядати так званий антикорупційний пакет. Якщо голосування за нього провалиться – не бачити нам безвізового режиму з Європою як власної потилиці.

І тут мова насправді не тільки і не стільки про візи. 12 законопроектів, спрямованих на боротьбу з корупцією, реформування правоохоронної системи та протидію дискримінації, включно зі змінам до Конституції щодо недоторканності народних депутатів і суддів, – питання про перспективи України як цивілізованої держави. Потрібно розуміти, що без належної антикорупційної системи український державний проект так ніколи й не покине периферії та не наблизиться до “першого світу”.

Однак раціональне зерно в діях Верховної Ради таки присутнє. Парламентарі дозволили Донецькій і Луганській областям використовувати кошти з місцевих бюджетів населених пунктів, що перебувають на тимчасово окупованих територіях. За відповідні зміни до Бюджетного кодексу за основу та в цілому проголосували 265 депутатів.

Згідно з цим проектом, кошти повинні бути спрямовані на соціально-економічний розвиток, відновлення зруйнованих і пошкоджених інфраструктурних об’єктів, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Зазначимо, що станом на 1 вересня цього року на цих рахунках накопичилося достатньо коштів. Загальна сума їх складає майже 2,5 млрд грн: у Донецькій області – 1442,2 млн грн, у Луганській області – 949,5 млн грн.

Згідно з рішенням, кошти зарахують у визначеному урядом порядку до спеціального фонду державного бюджету з наступним їх спрямуванням у вигляді субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення пошкоджених (зруйнованих) під час проведення антитерористичної операції об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Це рішення парламентарів можна привітати. Дуже важливо направити вільні бюджетні кошти, які й так направляли на Донецьку й Луганську область задля фінансування проектів відновлення підконтрольної частини Донецької та Луганської областей. Доки решта Донбасу перебуває під контролем терористів, українська влада зобов’язана забезпечити економічне відновлення хоча б тих територій, які вона контролює.