Ігор Бураковський, доктор економічних наук, керівник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, про наслідки вступу України до Світової організації торгівлі

Рік тому Україна приєдналася до Світової організації торгівлі. Ця міжнародна економічна організація наразі об'єднує понад півтори сотні країн, на долю яких припадає щонайменше 96% обсягів світової торгівлі. Однак сфера діяльності СОТ виходить далеко за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

В Україні й досі лунають контраверсійні думки з приводу доречності перебування у СОТ. Рік, що минув, дав аргументи різним таборам, однак наразі ніхто не порушує питання про скасування минулорічного кроку українського керівництва, навіть найзапекліші опоненти.

- Пане Ігоре, чи були у нас такі зобов'язання перед СОТ, які ми мали виконати за рік, що минув?

- Головне зобов'язання, яке взяла на себе Україна, - лібералізація зовнішньоторговельного режиму. Якщо говорити простіше, то йдеться про досить широке і досить суттєве для певних секторів зменшення імпортного мита. Україна фактично запровадила ці зменшення, починаючи з дня вступу до СОТ. Таким чином можемо говорити, що з того часу зовнішньоторгівельний режим є дуже лібералізований. Наслідок цього простий: відразу помітно зріс імпорт протягом літа минулого року. Згодом, правда, скоротився, але це вже було пов'язано зі зменшенням платоспроможності людей і падінням попиту.

З іншого боку, Україна почала непросту реформу техніч­ного регулювання. Йдеться про технічні стандарти і питання відповідності. Тут ще не все зроблено, але, за великим рахунком,  і цей ринок став віль­нішим. Тепер стандарти не є тією проблемою, яка може використовуватися, наприклад, податковою як привід для того, щоб тиснути на бізнес.

- Із сертифікацією імпортного товару в нас немає проблем?

- Тепер немає проблем із сертифікацією як такою. Йдеться про проблеми, пов'язані з людьми, які там працюють. Але вирішено багато питань, на які традиційно скаржилися наші іноземні партнери. У нас це називалося диференціацією, вони це називали дискримінацією, коли з іноземців, як правило, брали вищу плату за все - від видачі довідок до багато чого іншого.

Ми не маємо забувати, що сама по собі СОТ - це певні зобов'язання. Якщо країна сильно бюрократизована і корумпована, ясно, що виконувати правила важко. Найбільше - на низовому рівні, у муніципалітетах та місцевих органах влади.

- І все ж ви стверджуєте, що перший крок був успішним?

- Навіть дуже успішним. Але, з іншого боку, на цій дорозі - постійна протидія. Ми всі пам'ятаємо активність певних лобістських структур з метою провести так зване відтермінування зменшення мита, до кінця не вирішене питання, пов'язане із встановленням так званих надбавок до імпортного мита для того, щоби захистити вітчизняного виробника. Я вважаю ці кроки абсолютно лобістськими, такими, які в цілому шкодять інтересам України.

- Але ж пропонують підвищувати мито, щоби обмежити імпорт. Це називається  боротьбою з інфляцією? Нас переконали, що дешевий імпорт породжує негативне торговельне сальдо і підриває гривню.

- До честі уряду слід сказати, що він у принципі не здійснював якихось кроків, які би можна було назвати протекціоністськими. Пропозиції підвищувати мито надходять з парламенту. Уряд витримує тиск. Дійсно, є проблема перевищення імпорту над експортом і це тягне за собою певні макроекономічні наслідки. Але якщо подивитися на економіч­ну динаміку, то протягом останніх місяців, особливо грудня, вже немає такої великої проблеми. І експорт, і імпорт скоротилися через світову кризу. Я думаю, тут не слід за­проваджувати додаткові обмеження, а навіть якщо доведеться, втілювати їх за правилами СОТ. Організація передбачає таку поведінку.

- Передбачалося, що, крім позитиву, СОТ принесе в Україну і додаткові проблеми в сільському господарстві. Ми звикли до бюджетних пільг і дотацій на селі. Теперішнього обмеження в 3 мільярди достатньо, щоби справді когось підтримати?

- Якщо говорити з точки зору лобістських прагнень, то мало 3, 9, 12 мільярдів.

-  Але за кордоном виділяють і по 100 мільярдів...

- Питання не в абсолютному вимірі. Йдеться про принципи і механізми підтримки. Нині система підтримки сільського господарства в ЄС радикально переглядається. У Європі вже визнали, що такий спосіб підтримки - грішми платників податків - є неефективним. В українських умовах є певні межі. Якщо у нас ВВП на душу населення становить від 7 до 9 тисяч, то ясно, що ми не можемо собі дозволити ви­трати, які є в країнах, де він перевищує 25-30 тисяч доларів. Багаторічна підтримка аграрного сектору довела свою неспроможність. До кризи ми побачили диференціацію сіль­ського господарства. З'явилися агрохолдинги, велика кількість ефективних підпри­ємств, які могли конкурувати з ким завгодно. Їм точно не потрібна підтримка. Але не забувайте: якщо українське сіль­сько­господарське виробництво не може забезпечити наші потреби, то чи готові ми вдвічі, утричі більше платити за ті ж продукти харчування, стимулюючи інфляцію? Може, ло­гіч­ніше вирішити це питання за рахунок імпорту?

Щодо вступу до СОТ, то будь-який процес має свої плюси і мінуси. І справа не в тому, що вони є. Вирішальним є баланс. Якщо баланс позитивний, то на це треба йти.

- Зрештою, СОТ не передбачає обмежень внутрішньої економічної політики.

- СОТ ніколи прямо і однозначно не була проти підтримки національного виробника. Інше питання (і це є головною ідеєю СОТ), що така підтримка не повинна викривлювати пропорції економічної конкуренції. На жаль, в Україні є багато монополізованих ринків. Якщо говорити дуже просто і ми хочемо підтримати виробників, наприклад, зменшивши оподаткування, то ці рішення мають прийматися на горизонтальному рівні. Не комусь окремо, не сектору чи підприємству, а усій промисловості. Те ж стосується сільського господарства. Є багато інструментів, які можна використовувати, не порушуючи міжнародних правил.

Ми увійшли у СОТ, і не треба вважати це почесним членством. Це вимагає непростої роботи, постійного діалогу в рамках організації, але  створює можливості захисту і наших інтересів.