Російська Федерація у своєму конфлікті з Україною не цурається використовувати методи гібридної вій­ни, відвертої брехливої пропаганди і утримування політичних заручників. Широкий резонанс в українському суспільстві та за кордоном мають історії двох політв’язнів –  Надії Савченко і Олега Сенцова. 

Не дивно, що ці особи стали символом незламності духу і опору російському режиму. Надія Савченко – військовий льотчик, доброволець батальйону “Айдар” і народний депутат від “Батьківщини”. Олег Сенцов – талановитий український режисер, перший повномет­ражний фільм якого був відзначений на багатьох кінофестивалях. Однак Савченко і Сенцов – не єдині політв’язні, які утримуються Росією. Про інших заручників, які перебувають y російських СІЗО і тюрмах знаємо вкрай мало. Проте, про них потрібно говорити і підтримувати, оскільки це фактично все, що ми  можемо зробити для них. Резонанс всередині країни і міжнародна підтримка – поки єдині шляхи хоч якось вплинути на Росію.

Перешкоджання доступу до них консулів і правозахисників, приховування кримінальних проваджень і політична вмотивованість справ дають підстави припускати, що справи проти низки українців носять замовний характер і не мають нічого спільного зі справедливим судом! Російська Федерація і справедливий суд для українських активістів – фікція на даний момент.

Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Олексій Черній і Геннадій Афанасьєв так чи інакше виступали на підтримку єдиної України, організовували мітинги, допомагали заблокованим українським військовим, займались волонтерською роботою. Однак не всі вони були знайомі між собою: за словами Сенцова, він знав тільки Кольченка і Афанасьєва.

Режисера Олега Сенцова часто згадують y контексті з Олександром Кольченком. Однак у цьому процесі вже засуджені двоє українців: Геннадій Афанасьєв і Олексій Черній. Вони вже отримали тюремні терміни: по 7 років кожному. Російська прокуратура вимагала 20-річне ув’язнення, але підсудні пішли на спів­працю з “органами”, за що їм зменшили строк. Всіх чотирьох звинувачували в участі в “Правому секторі”, організації терактів, підпалах і в спробі “від’єднати” півострів від Росії.

Геннадій Афанасьєв і Олексій Черній згідно з угодою зі слідством мали давати покази проти Сенцова і Кольченка. Скоріш за все, на це вони пішли під тиском: Сенцов неодноразово заявляв, що співробітники ФСБ били його і погрожували. Такі методи застосовувались і проти інших активістів. Згодом, на засіданні суду 31 липня Геннадій Афанасьєв відмовився від своїх попередніх свідчень проти Сенцова, заявивши, що вони були “вибиті” катуванням.

Щодо Кольченка – приписування йому членства в ультраправому “Правому секторі” – як мінімум нелогічно. Олександр Кольченко – відомий своїми антифашистськими поглядами у середовищі кримських активістів.

До “кримських терористів” російська сторона не пускає українських дипломатів. Згідно з їхнім законодавством – після анексії Криму вони автоматично стали громадянами Росії.

Ахтему Чийгозу, заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу, інкримінують організацію масових заворушень. Затримали активіста 29 січня 2015 року.

26 лютого 2014 року під кримським парламентом зібралися кілька тисяч прихильників кримськотатарського Меджлісу з одного боку, і “Русского единства” з іншого. Організаторами заходів протилежного спрямування виступили голова Меджлісу Рефат Чубаров і лідер “Русского единства” Сергій Аксьонов. Тоді в результаті сутичок двоє людей загинули. Після окупації Криму слідчий комітет Росії порушив за цим фактом кримінальну справу.

Правозахисна організація Amnesty International назвала подію “черговим із низки репресивних заходів” проти незгодних з анексією Криму. У повідомлені сказано: “Під час акції були поодинокі випадки застосування помірного насильства, але не було жодних ознак масових заворушень. Ахтем Чийгоз був одним із тих, хто намагався допомогти міліції утримувати два натовпи подалі один від одного”.

Останнє на сьогодні засідання суду відбулось 10 серпня. Верховний суд окупованого Криму зменшив термін утримання Ахтема Чийгоза під вартою до 19 серпня. Процес проти одного з лідерів кримськотатарського руху рясніє грубими порушеннями: підкупом і залякуваннями свідків, ігноруванням доказів захисту тощо.

Окрім Чийгоза по процесу проходять інші кримські татари, які брали участь у проукраїнських мітингах: Ескендер Кантиміро, Ескендер Емірвалієв, Талят Юнусов, Алі Асанов, Ескендер Небієв і Мустафа Дегерменджі. 

В Росії утримується Микола Карпюк – заступник голови УНА-УНСО, один з лідерів “Правого сектору”.

21 березня 2014 року Карпюк був заарештований під час в’їзду до Росії, а за іншою версією – викрадений 17 або 21 березня 2014 спецслужбами РФ на території України і вже потім вивезений до Росії.

“З моменту затримання (Карпюка – “Пошта”), відповідно, у березні та у серпні 2014 року, російська сторона проігнорувала понад 20 звернень МЗС України, Посольства України та Генерального консульства України в Ростові-на-Дону щодо допуску до ув’язненого українського консула”, – йдеться у прес-релізі МЗС. Згідно з неофіційною інформацією, Карпюка звинувачують в участі в бойових діях на боці чеченської армії під час війни з Росією. 

У відкритих джерелах є мінімум інформації про стан Миколи Карпюка і про судовий процес над ним. 

Також у Росії утримується журналіст Станіслав Кліх, якого російська прокуратура підозрює у причетності до “Правого сектору”. Кліха затримали 11 серпня 2014 року, коли він приїхав у Росію до своєї дівчини. До сих пір до нього не допустили українського консула.

Юрій Солошенко – найстарший з українців, які незаконно утримуються в Російській Федерації. Йому – 73 роки і він хворіє ішемічною хворобою серця. Близько півстоліття Солошенко пропрацював у оборонній промисловості, з них 20 років керував полтавським військовим заводом “Знамя”. 

Солошенко затриманий 5 серпня 2014 року за підо­зрою в шпигунстві. Справа має гриф “секретно” і її деталі не повідомляють ні правозахисникам, ні українським дипломатам. 

На засіданні суду, 5 серпня Юрію Солошенку продовжили утримання під вартою на два місяці – до 5 жовтня. Консул до цього часу до затриманого так і не допущений. Українські експерти вважають, що російському керівництву потрібні гучні “шпигунські справи” і стверджують, що Солошенко навряд чи міг вивідувати російські оборонні таємниці, оскільки до недавнього часу Україна мала спільну з росіянами військову промисловість і така інформація була спільною для обох сторін. А коли Україна розірвала співпрацю з РФ в оборонній сфері, Юрій Солошенко вже не керував заводом.

Іншого українця, Сергія Скирту звинувачують у промисловому шпигунстві. Слідство вважає, що він збирав науково-технічну інформацію про діяльність російських підприємств. Слідчі вважають, що Скирта працює на українсько-білоруському підприємстві “Укртехносинтез”. Проте на підприємстві спростовують, що Скирта є їх співробітником. 

“Шпигун” Валентин Виговський підозрюється в зборі даних, які є комерційною таємницею. Його затримали так звані самооборонівці Криму у вересні торік. Потім його переправили в Росію, де і інкримінували справу про комерційне шпигунство. Інформації про перебіг слідчого процесу і суду російська влада українському МЗС не надає, незважаючи на дипломатичні запити.

Луганець Сергій Литвинов арештований російською владою 22 серпня 2014 року. Звинувачується у вбивствах мирних мешканців у складі батальйону “Дніпро”. Українське міністерство внутрішніх справ заперечує, що Литвинов коли-небудь перебував у складі батальйону.

У сюжеті Української правди, стверджується, що на таку роль Росія визначила Литвинова, оскільки його “не жаль”. Хлопець має проблеми розумового розвитку, жив у злиденній родині і в контексті цього любить вихвалятись і розказувати небилиці. Протоколи допиту Литвинова рясніють фантазіями і неймовірними обставинами. Однак можливість того, що Литвинов дійсно вчиняв злочини, про які розказує, відсутня, тому процес над ним виглядає як знущання над психічно неповноцінною людиною.

Це ще не всі українські громадяни, які опинилися в російських тюрмах і СІЗО без підстав на те. Точної кількості їх ніхто сказати не може. Міністр закордонних справ Павло Клімкін в ефірі ICTV на початку серпня стверджував, що таких 11. 

Однак, як раніше заявляв адвокат Надії Савченко Марк Фейгін, їхня кількість може бути близькою до 30. До 11 політв’язнів, про яких заявляє міністерство, не включена частина кримських активістів, які перебувають під російським слідством через свою проукраїнську позицію. Якщо враховувати і їх, то дійсно цифра може наблизитись до кількох десятків.