Епідемія триває досі…
Єгор Соболєв, журналіст, про фах, розслідування і недуги професії
Єгор Соболєв, журналіст, про фах, розслідування і недуги професії
В українському медіа-просторі часом поняття "журналіст" зводиться до значення "працівник ЗМІ". Це відбувається через втрату стійкої позиції, яка не дозволила б маніпулювати "четвертою владою". Цим та іншим явищам намагається запобігти Єгор Соболєв, відомий журналіст, керівник численних медіа-проектів, координатор незалежного бюро журналістських розслідувань "Свідомо".
- Пане Єгоре, як виникла ідея створити бюро журналістських розслідувань "Свідомо"?
- Було два мотиви. Перший - займатися журналістикою, яка справді допомагає людям. Другий - не залежати від власників ЗМІ. Бюро дозволяє досягти обох цілей.
- Скільки журналістів сьогодні працює у вашій команді?
- Лише на бюро працює троє журналістів: Олександр Акименко (екс-агент впливу на "Інтері"), Матвій Нікітін (екс-"комерсантівець") і я. Ще є кілька колег, які роблять для нас розслідування, працюючи в інших медіа.
|
Довідка :
|
- Вона має ім'я. Це Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації.
- Як мені відомо, бюро планує створити наступного року свою мережу по всій Україні. Як виглядатиме її структура?
- Ми хочемо створити не свою, а спільну мережу журналістів-розслідувальників, які б обмінювалися розслідуваннями, за бажання - інформацією, а за потреби - підтримкою.
- Чи зможе бюро зберегти свою незалежність?
- Це покажуть наші матеріали. Але залежно жоден з нас працювати не вміє. Я сподіваюся, і не навчиться.
- Ви казали, що орієнтуєтесь на західну журналістику. Чи є бюро журналістських розслідувань "Свідомо" прототипом західних медіа?
- Хороша журналістика однакова і на Заході, і на Сході. А ось досвід інших бюро я хочу вивчити наступного року.
- Крім координації незалежного журналістського бюро "Свідомо", Ви є ще лідером громадської організації "За професійну журналістику". Якою є мета цієї організації?
- Як і у бюро - поширення значущої, близької до людей журналістики, що відповідає стандартам. "За професійну журналістику" вже вдруге організовує курси для студентів журналістських вишів про майбутній тиск у редакціях; минулого року ініціювала кампанію проти замовних матеріалів - переслідувала депутата Калашнікова, інші добрі справи робила.
- У 2006 році Ви керували проектом "Краще не брехати". Суть проекту, враження від зустрічей зі студентами...
- Ідея - максимально реалістично змоделювати тиск на майбутніх журналістів. Показати їм, як ними маніпулюватимуть "редактори", які діють в інтересах цензорів чи замовників. І у такий спосіб підготувати до випробувань, з якими стикаються усі журналісти. Враження від студентів завжди дуже гарні...
- У червні 2004 року Ви очолили київську медіаспілку, стали одним з організаторів журналістської революції. Минуло доволі багато часу. Що вдалося і не вдалося зробити журналістській братії у період помайдання?
- Тоді вдалося усе - об'єднатися, висунути спільні вимоги і побороти цензуру. Але 2006 року журналістика захворіла на найнебезпечнішу хворобу - корупцію, епідемія триває досі...
- Існує твердження: щороку українські виші випускають сотні кваліфікованих журналістів. Кількісний фактор наявний, а чи має він якісний характер?
- Не сваріть мене з деканами (усміхається). Насправді журналістська освіта потребує величезних змін та інвестицій. І це ой як окупиться.
- Нема таємниці, що для багатьох журналістів опанування і вміле застосування української мови є недосяжними. Як вдалося Вам вивчити українську мову, перебуваючи більшу частину свого життя в Росії?
- Все почалося з перегляду футбольних трансляцій. Але я не думаю, що я опанував мову. Мова - це океан. Намагаюся далі його вивчати.
- Хто для Вас є зразком у журналістиці?
- Їх багато: Юля Мостова та Сергій Лещенко чудово вміють працювати з джерелами; Микола Вересень та Анатолій Борсюк - звертати увагу на головне. В багатьох моїх колег завжди є чому повчитися.
- Чи плануєте повернутись на телебачення?
- Зараз мета - зробити успішним бюро. Мрію довести, що якісні розслідування можуть бути корисними, популярними та рентабельними.
- Щодня сотні журналістів відчувають присмак буденності і одноманіття від своєї роботи. Що могли б порадити своїм колегам у цій ситуації?
- Змінити професію, бо вони помилилися.
