У лютому торік режим Януковича видавався непохитним. А сьогодні все, що він може – ламати від безсилля ручки на прес-конференції у вигнанні в Ростові. Мільйони українців вийшли тоді на вулиці, аби не дати країні знову перетворитись на “союзну республіку”, не дати перекреслити надії на європейське життя.

Втім, не Янукович, якого сьогодні з ганьбою позбавили навіть статусу президента, виявився справжнім ворогом України. Події, що розгорнулись після його втечі, довели українцям, що насправді цією маріонеткою керували з Кремля. І коли ляльки не стало, а Україна відмовилась від участі  в кабальному Митному союзі, лялькар вирішив взяти владу в Україні за допомогою зброї, розгорнувши гібридну війну. Адже російські правителі здавна мріють бачити замість квітучої України зубожілу і покірну Малоросію. 

Вторгнення Росії розпочалось із Криму – росіяни ніколи не приховували намір прибрати до рук півострів. З мовчазної згоди Януковича торік на початку весни там перебувало 25 тисяч російських військових, а населення було старанно оброблено пропагандою, що нескінченним потоком лилась в ефірі російських телеканалів. До кордонів України Путін підтягнув майже 100  тисяч вояків. І майже без спротиву забрав Крим. 

Починати збройну боротьбу за півострів тоді було вкрай небезпечно: Росія б отримала підстави ввести війська на територію нашої країни, а до війни Україна готова не була. І в першу чергу війна стала б несподіванкою для армії, яку режим Януковича свідомо знищував. Командування потім призналося: до бойових дій були готові не більше 6 тисяч українських військових. Недарма два останні міністри оборони України – Саламатін і Лебедєв – мали російське громадянство.

Після Криму Путін взявся за Донбас. Туди почали звозити “ополченців” із суто російською вимовою, а потім створили абсолютно нежиттєздатні республіки “ДНР” і “ЛНР”, на чолі яких поставили відвертих бандитів і клоунів. Однак повністю втілити у Донбасі кримський сценарій Кремлю не вдалось – до того часу і влада зміцнилась, і силові відомства наростили сили, і самі українці були готові дати рішучу відсіч окупантам. 

Мрія Путіна про блискавичне приєднання до “русского мира” мало не половини України з тріском провалилась – влаштовані російськими спецслужбами провокації закінчилися пшиком в Одесі, Харкові, Дніпропетровську. Варто було РНБО та Нацраді з питань радіомовлення домогтись відключення російських каналів, як у багатьох мешканців країни спала полуда з очей – виявилось, що “рупори Кремля” транслювали відверту брехню, принижуючи українців і знущаючись з них. Тож “бліц-кріґ” Путіну не вдався. 

Та й нова влада не впала на коліна, хоч в умовах війни їй припало нелегко: доводиться шукати гроші, щоб погасити залишені у спадок Януковичем борги, а ще винаходити способи посилити обороноздатність країни. Та їй вдається вчасно виплачувати зарплати і пенсії, підтримувати економіку в дієздатному стані. І це при тому, що через окупацію Донбасу бюджет втратив майже чверть надходжень, а інвестори бояться везти гроші в країну, де йде війна. 

Так, на нас ще чекає важка боротьба з корупцією, очищення правоохоронних та судових органів, відбудова економіки. Та останній рік довів, що попри потуги завид­ників і загарбників Україна залишається міцною країною, а українці - справжньою нацією. Ми вже заплатили за свободу життями Небесної сотні, героїв АТО, мирних жителів Донбасу. Тисячі понівечених доль, сотні вдів і сиріт, тисячі зруйнованих помешкань – все це плата за нову європейську країну, яку нам  слід збудувати всупереч усім викликам. 

Ми вже довели, що здатні бути сильною країною: Україна уникла дефолту, що є майже неминучим для країни в умовах війни, в країні прозоро пройшли президентські і парламентські вибори, українське суспільство разом із владою виростили нову армію, яка сьогодні зупинила агресора. Тепер, відкинувши усі політичні, мовні, культурні відмінності, слід взятися за побудову правової держави з сильною економікою та чесним судом. Нам до снаги збудувати справді європейську країну, якою пишатимуться діти та онуки. Недарма ж Захар Беркут у Франка казав: “В єдності наша сила”.