Революція Гідності допомогла людям повірити, що майже на все людина може вплинути, а разом люди можуть навіть змінити курс історії – саме на цьому влітку 2014-го наголошував у розмові з “Поштою” владика Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ, президент Українського католицького університету. 

Співрозмовник певен: після всього, що сталося, ми вже не маємо права казати, що ми пішаки, яких інші переставляють. “Але процес цілковитого преображення ще триває і триватиме ще якийсь час, бо “совкові” рефлекси, хмара неправди, яку розвіювала буря Майдану, має тенденцію повертатися”, – зазначав Владика.

З його слів, довіру, щирість і правдивість, верховенство права та закону ми можемо будувати лише за участі більшості суспільства. “Лідерів, які робили прорив, ми маємо. Вони заплатили найдорожчу ціну. Питання до нас усіх: чи ми пошануємо своєю жертовністю цей прорив, здобутий абсолютно чистою жертвою?” – акцентував співрозмовник. 

Події в Україні – як солідарність Майдану, так і оголене зло розстрілів, розправ, анексії Криму, жахливі провокації у східних областях – увиразнили добро і зло, правду і неправду. Українці почали робити вибір. Цей вибір, ця межа між правдою і неправдою не є десь там, а проходить через кожного з нас. І тому Майдан, а через нього Україна відкрилася на цінності, духовні питання і духовні відповіді. Це лише початок довгого паломництва від страху і брехні до гідності і зцілення.

Серед головних вказівників на шляху змін України владика Борис Ґудзяк називав солідарність, допомогу один одному, щирість, відкидання корупції, а також передовсім відповідальність – сам за себе у своєму житті, а також відповідальність за життя країни, за владу, яку вибираємо. 

Головний меседж владики щодо Європи: Європа не є для нас лише джерелом чи “подачкою” тих передумов, які потрібні для нашого добробуту. “Асоціація з ЄС мала би стимулювати реформи, які вплинуть на якість нашої освіти, на легкість провадження бізнесу, якість освіти, доріг і транспорту. Але Майдан показав, що ми можемо і повинні йти до Європи не як жебраки з простягнутою рукою, не як прохачі, а з простягнутою рукою партнера, який іде назустріч, із відкритістю пізнавати, але також із готовністю чимось поділитися”, – зазначав “Пошті” владика. 

У 2014-ому Франковий виш обрав нового ректора: ним став декан філософського факультету Володимир Мельник. Перших конкурентних виборів у історії вишу за часів незалежності України чекали майже рік. 

Спочатку 27 травня на конференції трудовий колектив ЛНУ ім. І. Франка з-поміж семи кандидатів визначав найдостойнішого обійняти цю посаду. Найбільшу кількість голосів набрав декан філософського факультету Володимир Мельник: за нього проголосувало 195 делегатів із 347. Згодом його кандидатуру погодило Міносвіти. Нового ректора представили 13 червня на вченій раді вишу. Міносвіти підписало з ним контракт до 12 червня 2019-го. 

“У Франковому університеті центральною ідеєю має стати принцип “сильний і фаховий викладач – сильний і фаховий університет”, – зазначав у травні 2014-го гість “Пошти” Володимир Мельник. Співрозмовник –  за університетську автономію, посилення ролі вченої ради університету і вчених рад факультетів, стажування викладачів у провідних наукових центрах України та за кордоном, потребу постійного діалогу керівництва університету з викладачами і студентами, зменшення річного педагогічного навантаження на викладачів і студентів. 

А ще Володимир Мельник – за збільшення обсягу держзамовлення на перший курс, розширення практики переведення студентів на індивідуальний графік навчання та розширення практики студентських обмінів. Для Володимира Мельника важливими в житті є вчинки людей, він – за порядність, відповідальність і щирість. “У команді мають працювати відповідальні, фахові та порядні люди”, – зазначав він.   

“При всіх фінансових проблемах, соціальних негараздах і  недосконалості законодавства вважаю, що в нашому університеті є міцні традиції науковості, толерантності й академічних свобод, що наш виш як самоорганізована система дає собі раду, випускає фахівців, кандидатів, докторів наук, а також наукову продукцію. Це дає підстави говорити, що ми можемо стати однією з головних науково-навчальних структур в Україні і претендувати на подальший ріст!” – наголошував гість “Пошти”. 

Володимир Мельник певен: навчатись і працювати у Франковому виші престижно! “Звичайно, соціальний статус викладача має бути вищим. Особливо це відчувають молоді викладачі. Наш університет дає ґрунтовні знання, у нас абсолютно сприятлива атмосфера для творчого зростання студента, який, крім фахової підготовки, може здобути добрі знання з іноземної мови, навчиться користуватися комп’ютерною технікою, братиме участь  у науковій роботі, зможе реалізувати себе в художній самодіяльності чи  спорті. Той, хто обере університет імені Івана Франка, не загубиться в житті”, – резюмував співрозмовник. 

Найнапруженішою гонкою за всі роки незалежності назвав дочасні  парламентські вибори-2014 директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала: “Вибори відбуваються, коли на сході держави щохвилини лунають постріли. І в цій війні гинуть люди…”

Головні меседжі співрозмовника: підкуп і адмінресурс нікуди не поділися; кампанія спрямована не на вирішення проблем країни, а на задоволення політичних амбіцій; розмови про те, що в новому парламенті не буде “регіоналів”, – міф; бізнесмени йшли в парламент, аби щось не забрали, аби чогось не “віджали”; кампанія-2014 є іспитом для українців. “У громадян є не лише право, а й відповідальність, кого вони обиратимуть, аби потім не нарікали на поганих парламентарів!” – акцентував співрозмовник “Пошти”. 

І найголовніше, на чому Віталій Бала наголошував: не можуть люди, які не розуміються на політиці, йти у владу. “Політика – це професія!  І щоб дати результат, по-перше, цієї професії треба вчитися, по-друге – мати хоча б якийсь досвід. Справжній політик має відповідати трьом “п”, про які говорив Порошенко, але насправді це слова вже покійного колишнього міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка. Саме він говорив про три “п”: порядність, професіоналізм і патріотизм… 

Безумовно, в Україні є люди, з яких можна починати будувати політичну еліту. На жаль, у державі досі нема політичної еліти! Коли в парламент заходить хтось із бізнесу, то це аж ніяк не політична еліта. Тим паче, ці люди йдуть до органів влади, аби вирішувати зовсім інші питання”.

У Львові двічі на тиждень у вівторок та четвер із 17.00 до 19.00 жінки та дівчата приходять до пам’ятника королю Данилу, аби зібрати для військових необхідні речі та кошти. Ініціатор таких зборів і організатор волонтерського руху “Допоможи фронту” – львів’янка Любов Возняк, мама двох діточок. 

Жінка вже півроку з понад сотнею волонтерів допомагає бійцям на сході. Окрім площі поблизу пам’ятника королю Данилу, волонтери мають постійні точки збору на одному із львівських ринків і деяких супермаркетах. Про потреби бійців можна дізнатись у соцмережі Facebook у спільноті “Допоможи фронту”. 

Волонтерський рух “Допоможи фронту” для жінки став другою сім’єю. Люба Возняк каже, що в них дуже дружна команда. “Я без дівчат – ніхто, вся робота – це спільна заслуга команди”, – певна співрозмовниця “Пошти”. 

“Певна: все залежить від рівня свідомості кожної людини. Мене тішить, коли я прокидаюся, що над моєю  головою кулі не літають. Мій чоловік удома, мої діти живуть у мирі. На вулицях у нас спокійно: сепаратистів нема, ніхто не погрожує, не тероризує. Все спокійно. Тож військовим за такий спокій треба хоч якось віддячити. Волонтерство – це жест вдячності за їх вчинки, старання, за їхню мужність, – акцентувала “Пошті” Люба Возняк. –  Це навіть не волонтерство, а позиція кожної людини, яка живе під мирним небом, це те, як я можу сказати своє “Дякую”… 

Не думала, скільки займатимуся волонтерством. Знала, що треба щось робити. На передовій бійці потребують допомоги. Одного разу зателефонував товариш. Він був у такому смутку… Попросив: “Пообіцяй, що ти там будеш стояти, доки не закінчиться війна”. І лише тоді подумала, що, можливо, доведеться дуже довго стояти, і це мене збентежило…  Зрозуміла, що важкий на себе взяла обов’язок, але пообіцяла, що робитиму щось, доки не закінчиться війна…”

Потужним і надійним помічником для бійців на сході України є Народна Самооборона Львівщини. Волонтери не покладаючи рук працюють із ранку до вечора, за що військові їм вдячні! 

“Шоломи кевларові, зимові берці, тепла форма, рукавиці, балаклави, а також рації, біноклі, моноклі, тепловізори, спальні мішки та каремати – основні прохання вояків. Бійці також просять привезти їм запчастини до військових машин, оскільки техніка виходить із ладу. Завжди передаємо харчі. Продукти не купуємо – їх привозять благодійники”, – розповіла “Пошті” співкоординатор Центру забезпечення військових Народної Самооборони Львівщини Ірина Яремко.

Волонтерством займатися жінка не припиняла ще з Євромайдану. Коли Революція Гідності набирала обертів, Ірина Яремко працювала в Центрі відправки людей до Києва. Коли на сході України розгорівся збройний конфлікт, який згодом переріс у воєнні дії, жінка зрозуміла, що осторонь не залишиться, а допомагатиме, хоч і в тилу. Сьогодні Ірина Яремко збирає та відправляє необхідні речі на фронт. Для неї центр забезпечення – другий дім, друга сім’я. У неї одна мета, єдина мрія – забути слово “війна”.

“Хочу, аби ми були вільними, жили в нормальній країні, щоб якнайшвидше досягли справжньої перемоги. Це не означає, що я не хочу працювати волонтером. Я не хочу відправляти хлопців на війну! Краще вже на реабілітацію, відпочинок, навіть на роботу, відбудову сходу. Мрію забути слово “війна”, – зазначила  “Пошті” Ірина Яремко. 

З її слів, військовий чиновник, який сидить у кабінеті, не бачить того голого і босого бійця, який їде на фронт, не чує матері, яка каже, що вже не має грошей, аби одягнути сина: “Ті чиновники цього не бачать, тому маємо таку ситуацію в країні. Хлопці не чекатимуть, доки ми будемо думати і наводити порядки. Вони вже на фронті!”

Фото: Андрій Польовий, прес-служба УКУ, ru.golos.ua