Такими словами охарактеризував Україну Ян Пєкло, відомий польський журналіст і виконавчий директор Фундації ПАУСІ, підсумовуючи роботу конференції "Україна як партнер східної політики Польщі та Німеччини". Цей вельми представницький захід, організований Польсько-Українською Фундацією Співпраці ПАУСІ, Німецькою Радою закордонної політики та "Європейським Обміном", за підтримки МЗС Польщі,  відбувся у Варшаві 18 - 19 грудня ц. р. Серед учасників - Президент Леонід Кравчук, Посол Дітмар Штюдеман, радник Президента Олег Рибачук, заступник держсекретаря МЗС РП Анджей Кремер (замість Президента Алєксандра Квасьнєвського, який не зміг бути присутнім), професори польських, українських та німецьких університетів, колишні та чинні міністри і посли до Сейму РП, депутати ВР України та Бундестагу, відомі експерти, аналітики, журналісти. 

Два дні конференції логічно розбили на п'ять дискусійних панелей - "Східна політика Польщі та Німеччини. Національна чи європейська?", "Україна: перспективи реформ та модернізації держави", "Позиція України в регіоні", "Українська економіка в умовах кризи", "Україна та безпечна Європа". Обговорення усіх зазначених проблем відбувалося з метою створити якнайвичерпнішу і всесторонню "картинку" ситуації в Україні в контексті її євроатлантичних інтенцій та сподівань Європи щодо можливостей партнерства.

Право на власну позицію

Відкривши конференцію у властивому для нього іронічно-провокаційному стилі, голова Ради ПАУСІ і головний редактор часопису "Ї" Тарас Возняк певним чином задав тон першій дискусії. Абсолютно серйозні виступи панелістів де-не-де та й набували специ­фічного підтексту. Проте, коли тематика торкнулася аспектів власної політики країн-членів ЄС, розмежувань інтересів спільноти і кожної нації зокрема, іронія відійшла на далекий план, звільнивши місце прагматизму.

Щораз очевиднішими стають факти провадження членами Євросоюзу власних по­літичних напрямів і пріоритетів, які не завжди збігаються із "генеральною лінією" політичних векторів ЄС, хоча й не відхиляються від неї надто помітно. Скажімо, впродовж останнього часу ФРН доволі чітко зазначила свою "окрему" позицію щодо щонайменше п'яти аспектів політики Євроспільноти - світової економічної кризи, кліматичних змін у світі, щодо Росії, ситуації довкола Ірану та розширення НАТО. Тому, як справедливо зазначив проф. Роман Кузьняр з Варшавського університету, Польщі ніхто не має права заборонити мати свою окрему позицію щодо України, її євроатлантичних перспектив і впливу на це Росії. Щодо останнього польський вчений і фаховий дипломат достатньо відверто висловився про ганебну практику "врахування інтересів третьої сторони" тільки з огляду на її питому енергетичну вагу. Окрім того, на думку всіх панелістів, зближення України та ЄС повинно набути рис чітко вираженого двостороннього, рівноправного та взаємного процесу, а не йти за схемою "підлеглий-начальник" чи "учень-вчитель".

Національні особливості української кризи: погляд сусідів

Природно, що проблема світової кризи не могла пройти повз увагу учасників конференції. Специфіку "української версії" глобального економічного лиха дуже детально проаналі­зував у доповіді Аналітично-дорадчого Центру "Блакитна Стрічка" (в рамках програми UNDP) її директор, колишній міністр у справах зовнішньої економічної співпраці РП Марцін Сьвєнціцкі. На думку експерта, до загальних факторів кризи додалися ще й специфічні - різке, майже на 60% падіння рівня експорту металопродукції (через зависоку її вартість, пов'язану із застарілими технологіями) та зростання цін на газ, яке очікується у наступному році. Внаслідок економічної кризи зовнішній борг України зріс із 40 до 105 млрд дол. (станом на 1 жовтня ц. р.), причому частка банківського боргу в цій сумі зросла від 15 до 40%. Для виходу із кризи аналітики ООН пропонують українській владі щонайменше п'ять вагомих змін: проведення подальшої приватизації, пен­сійну реформу, помірковану політику щодо цін на енергоносії (в цьому контексті - реформа технологій, заміна застарілих енергоощадними), активізацію сільськогосподарського потен­ціалу та залучення іноземних інвестицій. Щодо останнього пункту із польським колегою категорично не погодилися українські експерти, вважаючи, що тільки божевільний інвестуватиме за таких очевидних ризиків.

Острів чи елемент системи безпеки?

Питання континентальної безпеки розглядалося і у контексті претензій України на лідерство у Чорноморському регіоні, і безпосередньо впродовж завершальної (і найбільш представницької, з огляду на високий статус учасників) сесії. Як неодноразово зазначали всі дискутанти, серпневий кон­ф­лікт на Кавказі більш ніж яскраво продемонстрував вразливість і повне ігнорування міжнародного права та майже повну неефективність системи міжнародної безпеки. З огляду на результати самітів НАТО, Україні навіть "не світить" отримати ПДЧ, не кажучи вже про повноцінне членство в Альянсі, як гарантію безпеки, цілісності та недоторканності. Л. Кравчук слушно зауважив, що "чіткі сигнали" про бажання вступу до Блоку Україна не лише подала, але й законодавчо затвердила, а її керівництво про це щоразу говорить із міжнародної трибуни. Проблема лише у тому, що саме хоче бачити Європа: "безпечний острів Україна" чи повноцінного і на­дійного партнера колективної безпеки? Посол Штюдеман ствердив, що не бачить безпечної Європи без безпечної України, проте зауважив, що у "відкриті двері до ЄС та НАТО" може увійти лише держава із розбудованими демократичними інститутами та функціональними правовими механізмами. Натомість, міністр Кремер зауважив, що Україна - це певний виклик для Європи, яка повинна задуматися, чи все вона зробила для її безпеки, і не допустити формування якогось ізольованого "острівного безпечного" простору із території України. Він висловив переконання, що єдиним шляхом України до безпеки - і власної, і європейської є членство у Північноатлантичному Альянсі.

Клямка замість епілогу

...У потязі до Перемишля - голці ніде впасти. Враження - немов шматок України на колесах: скориставшись різдвяними канікулами в Європі, додому чимдуж поспішають заробітчани, економлячи кожну годину і кожне євро. Повні торби "миколаїв" - барвистих і мовчазних компенсацій дітям за недодане родинне тепло і виховання, "хабар" за те, що через два тижні знову стоятимуть на пероні в очікуванні потяга у зворотньому напрямку...

Піший перехід. Просто неба, під мокрим снігом - довжелезний "хробак" постатей з двоколісними "кравчучками" і "цивілізованими" валізами. Спершу - перед польським пунктом перетину з одним-єдиним "працюючим" вікном, через 200 метрів - перед українським, із тими ж "параметрами". "Україна вітає вас" напіввицвілим плакатом і гариканням шмаркатого прапорщика: "В два ряди стали! Швидко!" На хамство навіть не реагують - більшість думками вже вдома...

Спроба пройти у пришвидшеному режимі із посвідкою журналіста "законним каналом" обривається безпомічним знизуванням плечима митника по той бік засклених дверей під "убивчий" аргумент: "Ви що, не бачите - клямки нема, як я вам відчиню?!" Нагадалося вже призабуте "граніца на замкє"...

А ще подумалося: доки на мікрорівні окремо взятого відтинку кордону долю громадян вершитимуть хамовиті чинуші по обидва його боки, доки верховні чвари залишатимуть напризволяще мільйони власних громадян, загнаних недолею на чужину в пошуках засобів для виживання, доки, врешті, на дверях до Євросоюзу з українського боку не буде клямки - всі мудрі й гарні слова, сказані на представницьких форумах і конференціях, залишатимуться порожнім звуком. А Україна й надалі стримітиме "нерозпізнаним дивом" у живому тілі Європи.  

Варшава