“Я публічно не раз заявляв, що звільнення заручників для Президента Порошенка є одним з головних пріоритетів. Хочу поділитись з вами дуже позитивною новиною. Після успішної спецоперації 17 заручників, що були звільнені з полону у Горлівці, знову повернулись до своїх сімей і родичів. 

Зустріч Петра Порошенка з ними нагадала мені часи роботи заступником міністра закордонних справ України Петра Порошенка у 2009-2010 роках, коли Він також домігся звільнення українських моряків з африканської тюрми. І тоді, і зараз – це запам’яталось мабуть найбільше. Радість зі сльозами на очах, слова щирої подяки від спввітчизників – це те, що дійсно надихає і дає сенс твоїй роботі, зусиллям. Щира подяка і всім наших хлопцям, які з ризиком для життя провели цю успішну спецоперацію. Сподіваюсь, таких позитивних новин у нас буде все більше”.

“Виступила у військовій частині в Маріуполі. Відчуваю, що хлопці у тій військовій частині, у якій я була, через себе противника не прорпустять. Всі вони дуже світлі хлопці. Єдине, що вони потребують, – щоб їх не кинули! Ці люди надзвичайно відважні. 

Я не співала Гімн України, аж поки люди самі не почали вигукувати: “Гімн!Гімн! Гімн!” Тільки тоді я заспівала. З військовими я просто “відривалась”.

Це – моя стихія Амазонки і онуки танкіста (мій дід 5 років відвоював на фронті і отримав кантузію)… Коли хтось подарував мені патрон і сказав “пригодиться”, я подумала, що це не моя зброя. Хоча я займалась стрільбою і непогано стріляю, знаю “Калашнікова” і можу із закритими очима його зібрати і розібрати, поки горить сірник... Але моя зброя – інше! Все, що я в собі загартовую, – сила духу, характер і витривалість. Це – наша зброя. 

І якщо ця війна затяжна і надовго, то я до неї готова, містер Хутін.

Закінчила свій виступ Молитвою світла. Це моя ідея – поширювати молитви, які я сама пишу. Відчуваю, що мені це потрібно, та й людям теж”. 

“Наші машини, що відправилися на Схід, прибули у Харківську область, а далі перевантажуються і їдуть у Донецьку область. Ми передали для солдатів малюнки та подарунки, які намалювали та зробили діти віком трьох-семи рочків. Просто щирість та надія”. 

“Найважчий мій виступ...” 

“Кожен із цих воїнів частинка величезної душі особового складу Нацгвардії у Маріуполі – мужні, щирі й неповторні. Приємно було навіть просто поряд постояти, а ще виступати для них і навіть мати спільне фото”.