– Передусім Росія добивається збереження статусу кво, хоче, аби все залишилося таким, яким є зараз. Оскільки її цілком влаштовує контракт від 2009 року із завищеними цінами, вона нічого не хоче змінювати, а це впливає на хід переговорів. Певною мірою цьому сприяє і європейська сторона.

По суті переговорний процес проходить у форматі “2+1”. Європа не може бути їх повноцінним учасником, бо не є стороною контракту. Європейська комісія, яка і є ініціатором цього формату переговорів, зараз, за моїми спостереженнями, дещо дистанціювалася. Вона просто присутня при двосторонніх переговорах, стала, так би мовити, статистом. 

Це відчула й Росія, відтак прийняла ще нахабнішу позицію: почала висувати певні ультиматуми, до того ж не тільки Україні, а і європейській стороні. Зокрема, вона погрожує зменшенням постачання газу до ЄС, якщо з Європи до України здійснюватимуться реверсні постачання палива. Тому спостерігаємо ситуацію, за якої триває вже шостий раунд переговорів. Але результату досі нема. Втім я би не сказав, що це погано для України, тому що швидкий результат на них означав би, що компроміс досягнуто за наш із вами рахунок.

– Китайський контракт треба розглядати окремо, оскільки він не стосується того газу, що експортується до Європи. Взагалі це “майбутній” газ, він ще не видобутий, навіть інфраструктури досі нема відповідної. 

Ми ж – частина європейського газового ринку, тому потрібно звернути увагу на інше. По-перше, середня експортна ціна в так зване далеке зарубіжжя на 2014 рік для “газпромівського” газу визначена на рівні 372 доларів за тисячу кубічних метрів. Тобто якщо “Газпром” готовий зробити знижку на 100 доларів і після цього ціна становитиме 385 доларів, то українська сторона з цим не погоджується. І правильно робить! Бо якщо визначено, що середня експортна ціна становить 372 долари, то 385 для України ніяк не може бути! Ми живемо на півтори тисячі кілометрів ближче до Росії, аніж інші європейські клієнти “Газпрому”. Відтак ціну в 372 долари нам встановлювати не можуть – вона має бути нижчою щонайменше на 30 доларів.

Другий показник – ціна 268,5 долара, так звана пільгова ціна, яку було визначено за Януковича. Але насправді вона не є пільговою, адже ця сума сьогодні є навіть вищою за ціни на спотовому ринку газу в Європі (буквально на днях вони досягли рівня у 224 долари).

Тому якщо поглянемо на ринкові реалії, візьмемо ті ж 268 і 372 долари та визначимо середню ціну, то вона становитиме 320 – 330 доларів за тисячу кубометрів максимум. Це той ціновий коридор, який міг би бути, аби ми отримували газ по ціні, що відповідає ринковим реаліям у Європі. З іншого боку – для нас залишилися б рентабельними постачання реверсного газу, ціна на який значною мірою базується на цінах спотового ринку.

–  Так, населення не користується імпортним газом. Звичайні громадяни користуються газом внутрішнього видобутку. Його ціна в доларовому еквіваленті буде близькою до 80 з гаком доларів. А “Газпрому”, як вони ж самі наполягають, ми маємо платити 485 доларів. І навіть якщо брати 268 доларів, все одно бачимо відчутну різницю. Як і раніше, населення споживатиме газ внутрішнього видобутку, а промислові споживачі, теплокомуненерго, бюджетна сфера споживатимуть газ імпортований.

–  По-перше, така можливість абсолютно не втрачена. До суду можна звернутися будь-коли. Але зараз сторони домовилися цього не робити. Такою була пропозиція європейської сторони: доки тривають переговори, учасники не звертатимуться до арбітражного розгляду. Інша справа, що розгляд у арбітражному суді може тривати не один місяць, а роки… Зрештою, ніхто не знає, скільки саме часу це займе.

Зрозуміло, що якщо ми подамо позов, росіяни подадуть свій. Тоді ми можемо подати ще один позов (уже щодо транзиту газу), і це переросте в тривалий розгляд. Європейській комісії важливо, аби сторони домовилися бодай на рік наперед, аби не було газової війни. Тому зараз чергова пауза, і, звичайно, бачимо зіткнення різних підходів, аргументів щодо того, краще домовлятися чи таки йти до арбітражу. Усе ж домовлятися з росіянами, як показує досвід… Словом, потім така домовленість коштуватиме нам дуже дорого. Рано чи пізно, я думаю, доведеться звернутися до арбітражної інстанції.

До того ж це не означає, що процес буде доведено до кінця. Історія позовів європейських компаній до “Газ­прому” показує, що лише в одному чи у двох випадках розгляд доводили до кінця. Частіше “Газпром” ішов на поступки вже під час самого процесу, оскільки там розуміли, що шанси виграти ту чи іншу справу дуже примарні. Вони чудово знають, що зловживали певними речами. Я думаю, що в нашому випадку остаточного рішення щодо позову ще не прийнято. Це лише пауза на час, доки тривають переговори у тристоронньому форматі.

– Досі не зрозуміло, якими є результати цього розслідування. Його завершили ще наприкінці минулого року, а тривало воно два роки. Обіцяли, що вердикт Європейської комісії оприлюднять максимум навесні 2014-ого. Бачимо, що вже літо 2014-ого, але досі нічого нема.

Тут виникає багато питань стосовно того, що ж відбувається всередині самої Європейської комісії, чому вона в цій ситуації не застосовує свій важіль впливу. А це дуже серйозний аргумент! Адже “Газпрому” загрожували штрафні санкції на 10 – 15 мільярдів доларів. 

Натомість бачимо, що “Газпром” почуває себе дуже вільно, висуває ультиматуми європейцям та українцям. Тут складно сказати… З одного боку, не хочеться вірити в якісь корупційні складові, а з іншого – розуміємо, що справа тут нелегка, оскільки задіяно майже десять директоратів. Тому, можливо, це потребує значно більше часу. 

Але дійсно виникає багато питань, і я думаю, що “Газпром” докладає чималих зусиль. Нинішній склад Європейської комісії завершує свою роботу – восени Європейський Союз матиме новий склад Єврокомісії. Саме тому росіянам важливо витримати паузу. Вони розраховують, що з новим єврокомісаром, із новим складом Єврокомісії вдасться все почати з чистої сторінки і домовитися так, як вони цього хочуть. Хоча це, звичайно, ілюзія.