– Україна має переорієнтуватися на продаж військової продукції в Азію, Африку та Південну Америку. Це питання терміново треба розглянути в уряді та вирішити в комплексі. Це замовлення, які сьогодні зорієнтовані на продукцію так званого подвійного призначення або суто військову продукцію. 

Українські ринки мають усі технічні можливості для переорієнтації на ринки Азії, Африки, Південної Америки. Я думаю, що в наших підприємств є такі можливості. На мій погляд, це ті питання, які терміново має розглянути не лише Міноборони чи Оборонпром. Їх необхідно розглянути і в рамках засідання уряду.

– Норвегія та інші країни світу призупинили військове співробітництво з РФ. Натомість Україна досі має військові контракти з країною-агресором. Потрібно терміново переглянути військову доктрину, де чітко прописати, що загрозою національної цілісності є загроза з боку РФ, розірвати всі військові контракти з РФ. Ми не повинні виробляти зброї, яку може бути використано проти України та українців. 

Натомість влада повинна апелювати до ЄС з метою надання компенсацій тим нашим підприємствам, які залежать від контрактів з Росією. Будь-які контакти з російськими посадовцями мають починатися з одного: ми не визнаємо аннексії Криму.

– У сучасних умовах заклики до третього Майдану чи проведення чогось подібного містять ознаки державної зради. Залучення громадськості до розслідування обставин загибелі Олександра Музичка – правильне рішення. Розслідування має бути чітким і прозорим. 

Бандитизм будь-яких кольорів потрібно приборкати, а парамілітарні організації роззброїти. Махновщина і отаманщина, споконвічні вороги української державності, мають бути поза законом, а монополію на легітимне насильство повинна мати лише держава.

– Для розслідування законності дій міліції під час затримання Олександра Музичка (Саші Білого) має бути створена спеціальна громадська комісія, яка повинна встановити істину щодо обставин його загибелі. Олександр Музичко діяв так, що за ним рано чи пізно мала прийти міліція. Безумовно, міліція має право стріляти, коли стріляють у неї. Проте суспільство сприйняло б такі дії лише в тому випадку, якби міліцейський спецпідрозділ “Сокіл” раніше або того ж дня заарештував з десяток сепаратистів у Донецьку, а спецпідрозділ “Омега” затримав у Криму Аксьонова.

Озвучена міліцією версія обставин загибелі Саші Білого не витримує жодної критики. Я б рекомендував міністру внутрішніх справ Арсену Авакову ініціювати громадську комісію для контролю ходу розслідування законності дій міліції в цьому випадку. Звісно, неупереджене розслідування має провести прокуратура. 

За нинішньої ситуації в таку громадську комісію мають увійти і представники “Правого сектору”, й інші громадські організації (в тому числі опоненти нинішньої влади). Як би ми не ставилися до Саші Білого, міліція існує не для того, аби вбивати підозрюваних у скоєнні злочинів. Ба більше, це схоже на підставу міністра і МВС уцілому”.

– Невидимі герої... Вони не чекали наказів з Києва! Цю історію мало хто знає... Знає про справжніх і відданих народу українських солдатів – 25 окрему дніпропетровську повітряно-десантну бригаду. Рота десантників цієї бригади, чисельністю 80 осіб, була на планових навчаннях у Криму разом із батальйоном морських піхотинців, у Перевальному, ще до початку російської агресії.

З початку війни трималися стійко і чекали наказу. Не дочекалися. І тоді прийняли власне рішення: прориватися на материк з бронетехнікою і зброєю! Росіян попередили: якщо вони чинитимуть їм опір, дніпропетровські десантники вступлять у бій і воюватимуть до останнього патрона, помруть смертю хоробрих, але не здадуться і зброю ворогу не здадуть!

Результат? Рота наших десантників у повному складі на КАМАЗах і бронетехніці зі штатною зброєю вже покинула Крим. Через півострів десантників супроводжував і гарантував безпеку їх виходу на материк... російський спецназ. Ворожі солдати наших десантників почули і вирішили, що краще їх на міцність духу не перевіряти. Хлопці, ви молодці! Такими солдатами країна має пишатися!

– Одним з позитивних підсумків нинішніх подій стане суспільне переосмислення значення військової служби для захисту України, бо дотепер складалося враження, що (за невеликим виключенням) армія в суспільстві сприймалася як така, яка існує невідомо для чого. “Ми ж мирна країна” – так думали і соціалісти з Центральної Ради у 1917-ому…

Армія не мала наміру реально воювати. З ким? З НАТО? Вони ніби тепер партнери... З Росією та Білоруссю? Тим паче. Навіть військова доктрина і весь устрій оборонного механізму з політичних міркувань не передбачали оборони від Росії – щоб Москва не образилася…

Те, що маємо зараз, – плід 25 років деморалізації і деградації армії. Багато хто ззовні (та, мабуть, і зсередини) дивився на армію як на різновид сучасного козацтва – з зірками, званнями, але без реальних намірів воювати.

Нинішні події, як мінімум, гарантують: суспільне визнання нагальної необхідності мати сучасну, професійну, патріотично виховану армію (щоб не чуже захоплювати, а щоби в інших не було бажання до нашого дому непрохано пхатися); зростання престижу, авторитету і поваги до військових, що зробить військову кар’єру привабливою для молоді; складення нової, реалістичної військової доктрини, яка дозволить захистити Україну від агресії з будь-якого напрямку, навіть зараз неочікуваного.

Жодної поважної держави не може бути без сучасної армії. Агресор допомагає нам усвідомити і цей аспект державного будівництва, заохочує замість “потєшних полків” збудувати справді українське військо, в якому більшість боронитиме рідну землю, як воїни з “Черкас”... Цілком очевидно, що в глобалізованому світі ХХІ століття навіть такі країни, як США, не покладаються лише на свою армію, а беруть участь у колективних системах безпеки. Але участь у цих системах передбачає наявність у країни власної якісної армії.

Також цілком очевидно, що безпека визначається не лише армією. Тому має відбутися докорінне переосмислення всього комплексу – від патріотичного виховання дітей та юнацтва, інформаційної безпеки, пропагування і контрпропаганди до осучаснення спеціальних служб (СБУ та розвідки), які цілеспрямовано руйнувалися та деморалізувалися.

У цьому ж ряді переосмислення стоїть і церковна тема, бо події останніх місяців довели суспільству, яку важливу роль у його житті відіграє Церква. Без подолання нав’язаного нам з Москви 22 роки тому розділення православ’я досягти єдності в суспільстві та країні буде неможливо.

– Україна може відмовитися чи значно скоротити закупівлю російського газу. Структура нашого взаємного експорту й імпорту практично ідентична. Це стосується продуктів харчування, легкої промисловості, машинобудування. Не стосується енергоносіїв. Росія нестиме аналогічні втрати.

Насправді Україна має значно сильніший варіант впливу на російську економіку – вплив через енергоносії. Можемо відмовитись або дуже суттєво скоротити закупівлю російського газу в “Газпрому”. Це найболючіший удар, і не просто по російській економіці в цілому, а конкретно по економічному фундаменті, на якому стоїть саме Путін і його оточення.

Україна продає на російському ринку 25% всього експорту. Є ринки, на яких Росія не може повністю заборонити продукцію, бо не може адекватно її замістити. Йдеться про машинобудування. Технічно неможливо швидко замістити приладобудування, оскільки є сумісні стандарти, за якими не підходить аналогічна європейська чи китайська продукція.

– Політичний союз Порошенка – Кличка може бути досить цікавим і прагматичним. Це вирішує “проблему Кличка” – відсутність бюрократичного досвіду (таке не завадить очолити громаду Києва). Це вирішує “проблему Порошенка” – відсутність мережевих партійних структур. І це вирішує “проблему Тимошенко” – вона надзвичайно органічно працюватиме лідером опозиції навіть без дострокових парламентських виборів. 

Там кілька депутатів обіцяло здати мандати заради неї. А Яценюк може і надалі залишитися прем’єр-міністром, щоправда, є ризик стати реінкарнацією Азарова за обсягом повноважень і самостійності. А перемога президента Порошенка стане відповіддю на запит суспільства перейти від війни до конструктиву.

– Були на засіданні комісії з підготовки мовного закону. Із сумом мусимо констатувати – депутати не бачать громадськості і не довіряють їй. Тому наші пропозиції віддати питання мови у навчанні на розгляд національно-культурних товариств “забанили”. 

У четвер знову буде комісія, і “забанять” цей підхід в інформаційній сфері. Вони хочуть все один раз і остаточно врегулювати законом, а це призведе до конфліктів з нацменшинами – вже  румуни і угорці гахнули дверима. Сумно, але при нинішньому складі ВР мова залишиться яблуком розбрату…

– За останні місяці ми пережили більше драматичних подій, ніж за 23 роки незалежності. Правда і чітке усвідомлення реальності сьогодні дуже важливі для нас усіх. Правда в тому, що ми зазнали нищівного удару по своїх численних ілюзіях, що ми зазнали вторгнення і програли війну – першу війну в новітній історії незалежної України. 

Не вдаваймося в ілюзії і самозаспокоєння! Це поразка. У багатьох аспектах – особливо втрати армії і флоту в Криму – поразка дуже прикра, з якою нам доведеться жити далі. Не соромно програвати значно сильнішому ворогу, який нападає підступно, в момент найбільшої слабкості, без оголошення війни, ховаючись за спинами жінок і дітей. Соромно, що за 23 роки незалежності ми свідомо вбивали свою обороноздатність, дозволяючи владі розкрадати як армію, так і всю країну, байдуже спостерігали, як продажні політики та заїжджі технологи штучно ділили нашу країну, практично відкрито формували п’яту колону для Кремля, називали потенційних агресорів братами і лякали українців неіснуючими загрозами з боку НАТО і Європейського Союзу. Україну зробили ідеальною жертвою. Ворог лише скористався плодами нашої довірливості і недалекоглядності.

Але правда очищує. Дуже часто поразки ставали для націй початком важкої роботи, мобілізації всіх ресурсів і подальшого розквіту. Треба відкинути розпач і депресію та взятися до роботи. В кожного є своя відповідальність і своя ділянка роботи. На майбутню перемогу працюватимуть наша старанність, чесність і відданість своїй справі. 

А жадібність, хабарництво та нехлюйство сприятимуть новим поразкам у майбутньому. Ми чекаємо допомоги від Заходу і навіть нервуємося, коли її не отримуємо. Це ще одна ілюзія. Нам, українцям, у цьому світі ніхто нічого не винен. Ніхто не чекає нас з відкритими обіймами. Це світ жорстокої конкуренції. Або ми нарешті почнемо господарювати тут самі (і тоді будемо повноцінними партнерами для світу, а не прохачами), або за нас це робитиме чужа, окупаційна влада…